— Тобі треба слухати, що я кажу, — мовив він тихо. — Бо ми тут обговорюємо твоє майбутнє протягом наступного десятиліття чи десь близько того. І якщо ти не маєш охоти робити кар'єру в тюремній майстерні, тобі треба уважно слухати мене, Санні. Треба слухати так, наче це знову твій перший день у школі, Санні. Треба добре все затямити, Санні.
Еллімен подивився на скалки розбитої вази, потім знову звів очі на Стілсона. Його вдаваний спокій змінився щирим зацікавленням. Останнім часом його ніщо не цікавило по-справжньому. Він поїхав до цього містечка по пиво, бо йому було нудно. Поїхав сам-один, бо було нудно. І коли цей чолов'яга перепинив його своїм фургончиком із синьою мигавкою на даху, Санні Еллімен подумав, що йому доведеться мати справу ще з одним містечковим охоронцем порядку, що патрулює свою територію і не може проминути небезпечного мотоцикліста на вдосконаленому "харлеї-девідсоні". Але цей тип виявився не тим; за кого він його прийняв. Він був... він був...
"Та він же навіжений! — сяйнуло в Санні, і він аж зрадів зі свого відкриття. — Онде на стіні в нього дві відзнаки за громадську діяльність, фотографії, де він розмовляє з членами Ділового клубу і з іншими поважними персонами, він заступник голови тієї смердючої містечкової спілки християн, а через рік стане головою, і при всьому тому він навіжений, як березневий кіт!"
— Гаразд, — озвався він. — Я весь увага.
— Моя кар'єра була, так би мовити, смугаста, — сказав Грег. — Траплялися в ній і злети, й падіння. І навіть деякі конфлікти із законом. Я хочу сказати, Санні, що не маю на тебе ніякого зла. На відміну від інших тутешніх городян. Вони ж бо читають "Юніон лідер" і знають, що виробляють цього літа твої дружки-мотоциклісти разом із тобою у "Гемптонсі", отож залюбки кастрували б тебе іржавою бритвою.
— "Чортова дюжина" до цього непричетна, — сказав Санні. — Ми приїхали сюди з півночі штату Нью-Йорк позасмагати й покупатися. У нас відпустка, чоловіче. Ми не з тих, що бешкетують по всяких забігайлівках. Це роблять ватаги "Ангелів пекла", "Чорних вершників" із Нью-Джерсі, але переважно знаєте хто? Шмаркаті студентики. — Санні зневажливо скривив рота, — Але газети не люблять про це писати, хіба не так? Вони воліють скидати все на нас, а не на Сьюзі й Джімів.
— Ви куди колоритніші, — м'яко зауважив Греґ. — До того ж Вільям Лоуб не полюбляє клуби мотоциклістів.
— Отой плішивий холуй! — буркнув Санні.
Грег висунув шухляду столу й видобув з неї пласку пінтову пляшку віскі "Лідер".
— За це треба випити, — сказав він і, з тріском відкрутивши ковпачок, за одним духом вихилив півпляшки. Тоді гучно хукнув, поморгав очима, на яких виступили сльози, й простяг пляшку через стіл. — Будеш?
Санні докінчив пляшку до останньої краплини. Гаряча хвиля знялась із шлунка й підкотила до горла.
— Підпалюйте, чоловіче, — видихнув він.
Грег відкинув голову й засміявся.
— Ми поладнаємо, Санкі. Я відчуваю, що поладнаємо.
— Чого вам треба? — знову спитав Санні, тримаючи в руці порожню пляшку.
— Нічого... поки що. Але я передчуваю... — Грегові очі нараз стали відчужені, майже відсутні. — Я казав тобі, що маю вагу в Ріджуеї. На наступних виборах я балотуватимусь на мера, і мене оберуть. Але це...
— Тільки початок? — підказав Санні.
— В усякому разі, перший крок. — Той відчужений вираз не сходив з Грегового обличчя. — Я доводжу розпочате до кінця. Люди це знають. І все, що роблю, я роблю добре. Я передчуваю... що мене чекає велике майбутнє. Високий злет, аж до неба. От тільки я... не зовсім певен... чого я прагну. Ти розумієш?
Санні лиш плечима знизав.
З обличчя Грега збіг відчужений вираз.
— Але я знаю одну історію, Санні. Історію про мишу, що витягла колючку з лапи лева. Цим вона віддячила левові за те, що він не з'їв її за кілька років перед тим. Знаєш цю історію?
— Може, й чув колись у дитинстві.
Грег кивнув головою.
— Так от, і ми тепер за кілька років перед тим... перед чим би там не було, Санні. — Він посунув через стіл пластикові пакети. — Я не стану тебе їсти. А міг би, якби захотів, ти знаєш. І ніякий паршивенький адвокат тебе не врятував би. У цьому місті, всього за двадцять миль від Гемптона, де коїться оте казна-що, тебе не врятував би й сам Кларенс Дарроу. Тутешні добрі люди раді були б побачити тебе за ґратами.
Еллімен нічого не відповів, але в душі припускав, що Грег має рацію. І хоч відібрані в нього наркотики на багато не тягли, проте всі оті татусі й матусі добропристойних Сьюзі та Джімів з превеликою охотою запроторили б його у Портсмут довбати каміння з наголо обстриженою головою.
— Я не стану тебе їсти, — повторив Грег. — Сподіваюся, ти не забудеш про це через кілька років, якщо я зажену собі в лапу колючку... чи, може, матиму для тебе якусь роботу. Пам'ятатимеш про мене?
Вдячність не значилася в куцому переліку людських почуттів, що їх визнавав Санні Еллімен, а от подив і цікавість значились. І щодо цього Стілсона він почував і те, і те. Навісний вогник у його очах обіцяв що завгодно, тільки не знудження.
— Хто знає, що станеться з нами за кілька років? — пробурмотів він. — Може, всіх нас, чоловіче, й живих уже не буде.
— Просто пам'ятай про мене. Оце все, чого я прошу. Санні подивився на скалки розбитої вази.
— Я пам'ятатиму, — сказав він.
4
Минув рік 1971-й. Відбуяла хвиля бешкетів на узбережжі Нью-Гемпширу, і місцеві підприємці, підсумувавши добрячі літні прибутки, забули про свої недавні нарікання. Сміховинно рано виставив свою кандидатуру на президента нікому доти не відомий суб'єкт на ім'я Джордж Макговерн. Кожен, хто був у курсі політичних подій, розумів, що кандидатом від демократичної партії в 1972 році стане Едмунд Маскі, і декому здавалося, що він легко звалить з ніг троля із Сан-Клементе й покладе його на лопатки.
У перших числах червня, перед самим початком літніх канікул, Сейра знову зустріла того студента-юриста. Вона зайшла до крамниці "Для вашого дому" купити тостер, а він шукав там подарунок до роковин весілля батьків. Він запросив її в кіно — в місті йшов новий фільм з Клінтом Іствудом, "Нечупара Гаррі", — і Сейра погодилась. Обоє лишилися задоволені. Уолтер Хезлітт відпустив бороду і вже не так нагадував їй Джонні. Та й, правду кажучи, Сейрі все важче ставало пригадати, який був із себе Джонні. Його обличчя виразно ввижалось їй тільки в снах: він стояв перед Колесом Фортуни й дивився, як воно обертається; обличчя його було холодно-незворушне, а голубі очі дивовижно й навіть трохи страхітливо темні, глибоко-фіолетові, і дивився він так, наче те колесо належало йому й слухняно виконувало його волю.