Діти довго дивилися на них.
Тоді кивнули головами одне одному. Вони ж бо знали — говорити нічого не треба, — з Мері Поппінс іноді трапляється таке, чого вони ніколи не зрозуміють. Вона повернулась — ось що найважливіше, її рівний подих долинав до них з розкладного ліжка. І їм раптом стало так спокійно, й гарно, й радісно.
— Добре, Джейн, нехай хвіст буде фіолетовий, —несподівано прошепотів Майкл.
— Ні-ні, Майкле! — відказала Джейн. — Червоний кращий.
Незабаром у Дитячій не стало чутно нічого, крім спокійного людського дихання...
П-п! П-п! — казала містерова Бенксова люлька. Теньк! Теньк! — казали спиці місіс Бенкс. Містер Бенкс поклав ноги на ґрати каміна й трохи придрімнув.
Перегодом місіс Бенкс озвалася:
— То як, ти думаєш податися в морські мандри? — спитала вона.
— Е-е... мабуть, що ні. З мене поганенький моряк. А знаєш, з капелюхом усе добре обернулося. Мені його наваксували тут на розі геть увесь, і він став як новенький. Навіть кращий. Ну, а Мері Поппінс повернулася, то вода для гоління тепер буде така, як слід...
Місіс Бенкс нишком усміхнулась, не кидаючи плести.
їй було радісно, що містер Бенкс поганенький моряк і що Мері Поппінс повернулася.
Унизу в кухні місіс Брілл робила Елін свіжу перев'язку.
— Я не дуже її полюбляла, коли вона тут була, — казала місіс Брілл, — одначе, правду мовити, сьогодні в Будинку все стало зовсім інакше. Спокійно, мов тобі в неділю, і чистенько, аж блищить, мов новенький дев'я-типенсовик. Я нічого не маю, що вона повернулася.
— 1 я теж, сказати правду, — підхопила Елін і подякувала місіс Брілл за перев'язку.
"1 я теж, — подумав сам собі Робертсон Ей, що дослухався до розмови через стіну комірчини. — Тепер хоч вряди-годи спочинок матиму!"
Він якомога зручніше примостився на перекинутій догори дном лопаті для вугілля і заснув, схилившись головою на щітки.
Але що думала про все це Мері Поппінс, ніхто ніколи не дізнався, бо вона думками ні з ним не ділилася й нікому нічого не розповідала.
МІС ЕНДРЮ ТА II ЖАЙВОРОН
Була субота.
У передпокої Будинку Номер Сімнадцять по Вишневій Вуличці містер Бенкс постукував по барометру і казав місіс Бенкс, як зміниться погода.
— Вітер південний, помірний, температура не вища від звичайної, місцями грози; на морі легкі хвилі,— промовляв він. — Надалі прогноз невідомий. Гей, а це що таке?! — вигукнув він раптом, бо над головою в нього щось загупало й загримало.
Угорі на закруті сходів з'явився Майкл, дуже сердитий і набурмосений. Це він так гупав ногами, поволеньки переставляючи їх із східця на східець. А за ним, з Близням на кожній руці, ступала Мері Поппінс, підштовхуючи його коліном із східця на східець. Позаду йшла Джейн з капелюхами в руках.
— Головне — зрушити з місця. Іди, йди, будь ласка! — невблаганно приказувала Мері Поппінс.
Містер Бенкс обернувся від барометра і підвів очі в вгору.
— Ну, що це з тобою? — невдоволено спитав він Майкла.
— Я не хочу йти гуляти! Хочу гратись своїм новим паровозом! — заявив Майкл і вмить затнувся, бо Мері Поппінс саме підштовхнула його на східець нижче.
— Вигадки, синку! — сказала місіс Бенкс. — Звичайно ж, ти підеш гуляти. Хто багато ходить, у того дужі, довгі ноги!
— А мені короткі кращі! — буркнув Майкл, важко гупнувши ногою об наступний східець.
— Коли я був маленьким, — сказав містер Бенкс,— я любив ходити на прогулянки. Я щодня прогулювався зі своєю гувернанткою до другого ліхтаря й назад. І ніколи не вередував!
Майкл так і став на сходах, недовірливо дивлячись на батька.
— А хіба ви були маленьким? — вражено спитав він. Містер Бенкс, здавалось, дуже образився.
— Звичайно, що був. Я був гарнесеньким хлоп'ям із пишними ясними кучерями, в оксамитових штанцях і в черевичках з ґудзичками.
— Ніколи б не повірив, — сказав Майкл, умить збігши сходами наниз, уже з власної охоти, і вп'явшись очима в батька.
Він нізащо не міг уявити маленьким хлоп'ям цього дорослого, підстаркуватого, лисуватого чоловіка.
— А як звали вашу гувернантку? — спитала Джейн, підбігши слідом за Майклом. — Хороша вона була?
— її звали міс Ендрю, і вона була — Кара Небесна.
— Цс-с! — докірливо перехопила місіс Бенкс.
— Тобто я хотів сказати, — виправився містер Бенкс, — що вона була... е-е... дуже сувора. І ніколи не помилялася. І любила кожного загнати на слизьке, щоб він почував себе мов черв'ячок. Отака-то була міс Ендрю!
Містер Бенкс скривився на саму вже згадку про свою колишню гувернантку. Дзень —дзелень-дзелень!
Дзвінок на вхідних дверях задзеленчав так, що аж луна пішла по Будинку.
Містер Бенкс пройшов передпокій і відчинив двері.
На ґанку стояв хлопець, що розносив телеграми. Вигляд він мав страх поважний.
— Термінова телеграма Бенксам. Даватимете відповідь?
Він подав містеру Бенксові жовтогарячий конверт.
— Якщо новина добра, то я дам тобі шість пенсів, — сказав містер Бенкс. Він розірвав конверт і прочитав телеграму.
Обличчя його зблідло.
— Відповіді не буде, — уривчасто сказав він.
— І шести пенсів не буде?
— Звісно, що ні, — жалібно озвався містер Бенкс. Хлопець з докором поглянув на нього і ображено
вийшов.
— Ой лишенько, що там таке? — занепокоїлася місіс Бенкс, збагнувши, що новина дуже кепська. — Хтось захворів?
— Гірше, — жалібно мовив містер Бенкс.
— Пропали всі наші заощадження? — Місіс Бенкс так перелякалася, що вся пополотніла.
— Ще гірше! Недарма ж барометр показував бурю! І невідомий прогноз! Ось послухай!
Він розгладив телеграму і голосно прочитав:
Приїду до вас на місяць. Буду сьогодні о третій дня. Будь ласка, добре натопіть у спальні.
Юфимія Ендрю.
— Ендрю? О, таке саме прізвище, як у вашої гувернантки! — сказала Джейн.
— Це й є моя гувернантка, — мовив містер Бенкс, походжаючи по кімнаті і неспокійно куйовдячи рештки колишнього чуба. — її звати Юфимія. І сьогодні о третій вона приїжджає до нас.
— Та це не така вже й погана новина, — з полегкістю сказала місіс Бенкс. — Звичайно, доведеться приготувати для неї кімнату, але це нічого. Я радо привітаю цю славну бабусю...
— Славну бабусю! — ревнув містер Бенкс. — Ти сама не тямиш, що говориш! Славну бабусю! Моя ненько! Постривай, ось ти її побачиш, тоді скажеш! Нехай-но ти тільки її побачиш!