Не один перехожий у Вишневій Вуличці, заглядаючи за огорожу Будинку Номер Сімнадцять, чудувався:
— Що за диво? Тихо, як у вусі!
І навіть сам Будинок, який звичайно мало з чого дивувався, тепер занепокоївся:
— Ой Господи! Ой Господи! — примовляв він нишком. — Хоч би там не сталось нічого лихого!
Унизу, в кухні, місіс Брілл, з окулярами на кінчику носа, дрімала над газетою.
Місіс Бенкс удвох з Елін прибирали в комоді й лічили простирадла.
Нагорі, в Дитячій, Мері Поппінс неквапливо стирала зі столу після сніданку.
— Я сьогодні така добра і така слухняна! — сонно сказала Джейн, простягшись на залитій сонцем підлозі.
— Чи надовго? — пирхнула Мері Поппінс.
Майкл витяг останню шоколадну цукерку з коробки, яку подарувала тітка Флоссі на минулому тижні, коли йому сповнилося шість років.
"Може б, віддати її Джейн? — розмірковував він. — Чи Близнятам? Або Мері Поппінс?"
Ні, вирішив він нарешті: адже це був його день народження, а не їхній.
— Кінець — усьому вінець! — швиденько сказав він і вкинув цукерку в рот. — Шкода, що більше немає! — додав він із жалем, зазираючи в порожню коробку.
— Усе гарне зрештою кінчається, — суворо озвалася Мері Поппінс.
Майкл схилив набік голову і поглянув на неї.
— Тільки не ви, — відважно сказав він. — А ви ж гарна.
Обличчя її осяяла вдоволена усмішка і миттю зникла.
— Побачимо, — промовила вона. — Вічного нема нічого.
Джейн приголомшено озирнулася: якщо вічного нема нічого, то тоді й Мері Поппінс...
— Нічого? — злякано перепитала вона?
— Анічогісінько! — наголосила Мері Поппінс.
І, ніби вгадавши, що було у Джейн на думці, підійшла до каміна і взяла свій великий градусник. Потім витягла з-під розкладного ліжка сумку й поклала його туди.
Джейн умить підхопилася.
— Мері Поппінс, нащо ви це робите? Мері Поппінс якось дивно глянула на неї.
— На те, — згорда мовила вона, — що мене завжди вчили бути охайною.
І вона засунула килим'яну сумку назад під ліжко. Джейн глибоко зітхнула. Серцю її зробилося тісно в грудях.
— Чогось мені так тяжко стало, — прошепотіла вона до Майкла.
— Це, мабуть, ти дуже наїлася пудингу! — сказав він.
— Ні, зовсім не те, — почала була вона й замовкла, бо саме тієї миті у двері постукали.
— Стук! Стук!
— Заходьте! — озвалася Мері Поппінс.
У дверях, позіхаючи, з'явився Робертсон Ей.
— Ви знаєте що? — сонно проказав він.
— Ні, а що саме?
— У Парку — Карусель!
— Це не новина для мене! — пирхнула Мері Поппінс.
— Що? Ярмарок? — аж підскочив Майкл. — І гойдалки там є? І летючі кораблики?
— Ні, — повагом сказав Робертсон Ей і похитав головою. — Тільки Карусель. У парку. З учорашнього вечора. Я думав, вам це цікаво.
Він спроквола повернувся й вийшов, причинивши за собою двері.
Джейн аж заскакала з нетерплячки, забувши свою тривогу.
— Ой, Мері Поппінс, можна, й ми підемо?
— Скажіть: "Можна", Мері Поппінс, скажіть: "Можна", — підхопив Майкл, аж танцюючи круг неї.
Вона обернулася від столу. Таця з тарілками й чашками гойднулася в неї в руці.
— Я піду, — промовила вона спокійно, — бо я маю на квиток. А про вас не знаю.
— У мене в скарбничці є шість пенсів! — радісно сказала Джейн.
— Ох, Джейн, позич мені два пенси! — благально мовив Майкл. День перед тим він потратив усі свої гроші на солодцеву паличку.
Обоє подивилися на Мері Поппінс: що скаже вона.
— Ніяких позичок у цій Дитячій, коли ваша ласка! — невблаганно сказала вона. — Я візьму кожному з вас квиток проїхатися один раз. І буде з вас.
Вона метнулася через усю кімнату з тацею в руках. Діти розгублено перезирнулись.
— Що ж це таке? — стривожився навіть безжурний Майкл. — Вона ніколи ще не платила за нас із своїх грошей!
— А ви сьогодні себе добре почуваєте, га, Мері Поппінс? — стурбовано спитав він, коли вона квапливо забігла в Дитячу.
— Краще й не треба! — згорда труснула вона головою. — І була б тобі вельми вдячна, якби ти не стояв, видивляючись на мене, неначе в паноптикумі! Ідіть збирайтеся!
Вона дивилася так суворо, її сині очі так гнівно блищали, а голос бринів так сердито, що дітям од-лягло від серця, і вони побігли збиратися.
І враз де й ділася вранішня тиша — застукали двері, залунали голоси, затупотіли ноги.
— Ну ось! Ну ось! Аж легше стало! Бо я вже був не на жарт стривожився! — мовив сам до себе Будинок, слухаючи, як Джейн з Майклом і Близнята залопотіли ногами, збігаючи вниз по сходах.
Мері Поппінс на хвилину спинилася в передпокої й поглянула на себе в дзеркало.
— Ой, ходімо вже, Мері Поппінс! Усе на вас гаразд! — нетерпляче скрикнув Майкл.
Вона рвучко обернулася до нього. Обличчя її було сердите, обурене й здивоване водночас.
Оце сказав! Усе гаразд! Усе гаразд та й тільки —коли на ній її синій жакет із срібними ґудзичками, на шиї золотий медальйон, а під пахвою парасолька з головою папуги на кінці держачка!
Мері Поппінс пирхнула.
— Чого ж від тебе й сподіватись? Це й так диво! —різко промовила вона. Видно було, що Майклове зауваження не справило їй аж ніякої приємності.
Але Майкл був такий заклопотаний своїм, що нічого не помітив.
— Ходімо, Джейн! — вигукнув він, аж пританцьовуючи з нетерплячки. — Я вже просто не можу! Ходім швидше!
Вони удвох побігли вперед, не дочекавшись, поки Мері Поппінс умостить Близнят у візок.
Ось вони вибігли за хвіртку й подались туди, де мала бути Карусель. Від Парку долинула приглушена химерна музика — так, ніби там, далеко, вертячись, дзижчала незвичайна дзиґа.
— Добрий день! То як наше здоров'ячко! — привітав їх пискливий голос міс Жайворон. Вона вела Вуличкою своїх собак.
І, не чекаючи на відповідь, міс Жайворон повела далі:
— Напевне, біжите на Карусель! Ми з Ендрю й Віллебі оце повертаємося звідти. Така чудова розвага! Так усе пристойно, чисто! І така чемна обслуга!
Міс Жайворон побігла далі. Собаки обіч неї аж перекидалися з радощів.
— Щасливо! Щасливо! — гукнула вона, ще раз озирнувшись, і зникла за рогом.
— Команда, всі до помп! Налягай, хлопці! — долинув від Парку добре знайомий голос, і в брамі показався Адмірал Бум. Увесь розчервонілий, він завзято витанцьовував матроський танок.
— Йо-го-го — і плящина рому! Адмірал проїхався на Каруселі! Роздайсь, море! Креветки й молюски! Мов тобі далеке плавання! — привітав він дітей.