Ментальність орди

Страница 62 из 66

Гуцало Евгений

Як бачимо, і Стамбул — "город русской славы", у який тепер так далеко добиратися московським барахольникам і московським проституткам, а при іншому повороті подій — були б якраз на місці, бо Стамбул у їхньому потрактуванні — теж "матерь".

Але тепер, коли розпадається імперія, знову ж таки, довелося б тікати ще й із Стамбула. Не тільки з незчисленних гарячих то­чок колишнього Радянського Союзу, а ще із самісінького серця Всеслав'янського союзу — Стамбула, теж наділеного "материн­ським значеним".

Ми не тішимося сотнями тисяч біженців — їхня доля гірка. Але ж історична поразка Росії як "тюрми народів" була запро­грамована і була неминуча. Чи здатна Росія винести великі уроки зі своєї історії, уроки, які пішли б їй на користь, і почати "обуст­раивать" себе так, як "обустраивают" себе цивілізовані народи? Чи їй властиве, чи прокинеться — коли не сьогодні, то хоча б найближчим часом? — почуття національного сорому і націо­нальної спокути? Чи здатна вона усвідомити, що, роблячи інші народи жертвами своїх імперських амбіцій, вона так само при­рікала саму себе, свій народ бути тисячолітньою жертвою, і що вихід з цього глухого кута є один, і тільки один, а інші сподівані виходи — це лише безнадійне повторення безнадійного минуло­го, в якому ні сама Росія, ні підбиті Росією народи не зазнали й не могли зазнати щастя?

Тому й відділяються від неї. Тому й вона повинна відділитися від них.

Біженці, біженці. Навіть манкурти тікають. А куди? Манкур­ти скрізь зостануться манкуртами, але в них, коли подумати, ще менший вибір для втечі, бо вони ж — всюди манкурти.

Й повертаюся до однієї з нинішніх московських ідей. Щоб столицю Москву перенести в Київ, щоб державу, як і в старови­ну, знову назвати Київською Руссю.

Чи це не означає, що не тільки люди стали біженцями, не тільки манкурти стали біженцями, а й Москва може стати біжен­кою? Біженкою в Київ, у "праматерь городов руських", себто і в свою "праматерь"?

Але, перехрестімося, хай Бог боронить, щоб Київ дав приту­лок такій дочці-біженці, бо тоді не так важко було б уявити собі той Київ, і ту сердешну Україну, і ту Київську Русь... Ото б уже було повернення блудної дочки в лоно матері — світ ще такого не бачив!

ОСТАННЯ НЕЗАВЕРШЕНА СТАТТЯ

ЄВГЕНА ГУЦАЛА

У московській "Литературной газете", травень 1995 p., стаття Н. Кримової про спектакль за романом Ф. Достоєвського "Ідіот", і з цієї статті вихоплюю: "...полуразбойничья стихия русского языка, которая на страницах романа — как черный хлеб на бога­том столе".

Отже, напіврозбійницька стихія російської мови... В романі Ф. Достоєвського "Ідіот"...

Сьогодні, в зв'язку з розпадом імперії, зокрема в зв'язку з подіями на Кавказі, в Чечні, посилено пропагується витягнена з ідеологічного антикваріату царської Росії теза, що козаки завжди складали основу російської державності, значить, треба реаніму­вати їхні колишні силу, функції та значення, щоб вони, начебто за традицією, знову складали й склали основу нинішньої — вже демократичної російської державності, а насправді ж, звичайно, щоб боролися з цим розпадом імперії, щоб на гарячому стику зі світом мусульманським відстоювали "єдиную и неделимую" з тим самим завзяттям і нещадимістю, якими відзначалися колись при захопленні, "освоении" (академік Д. Лихачов) цих територій, силою зброї формуючи колишню й теперішню "єдиную и неде­лимую", силою зброї творячи й теперішній "федеральний про­стір" та конституційну законність.

Напіврозбійницька стихія російської мови, як то каже Н. Кримова, наче чорний хліб на багатому столі!

Але ж, як добре відомо, козаки — розбійники. То, може, ко заки-розбійники, чинячи розбій і саме розбоєм будуючи Росію, несли іншим не якусь напіврозбійницьку мову, а таки розбійни­цьку? ! Розбійницьку мову, яка в умовах розбою й не могла бути якоюсь іншою, вона могла виконувати лише функції розбою, бути знаряддям розбою нарівні з іншими знаряддями — такими як рушниця, багнет, гармата, каральна експедиція, "рубка леса", знищення культових споруд... зрештою, як весь комплекс мілі­тарної психіки, а в її лексиці, себто в лексиці мілітарної психіки, скажімо, улюблене слово (позичене, але зразу ж — і "наше") — це штурм: штурм Ізмаїла... штурм Геок-Тепе... Штурм Гуніба... штурм Крондштадта... соціалістична штурмівщина... штурм наук...

І

штурм Вільнюської телевежі... а це вже явно санкціоновані акції кремлівського штурмбанфюрера: штурм Білого дому в Москві... Штурм Грозного... Штурм Семашок... штурм лікарні в Будьонів— ську... Звичайно, це неповний перелік з минулого, ще ж багато штурмів і попереду. "Полуразбойничья стихия русского языка"? М'яко сказано. Але з яким самолюбуванням, самозвеличенням! Бо ж — "как черный хлеб на богатом столе"!

Не знаю, як там із цим "багатим" учорашнім чи сьогоднішнім столом, які, скажімо, конкретні багатства є на столі сьогодніш­ньому, але щодо цієї унікальної "полуразбойничьей стихии", а насправді ж — стихії розбійницької, то традиції стихії не тіль­ки зберігалися, а й розвивалися, ще дужче утверджувалися, тут ніякого відходу в потойбічну архаїку не передбачалося — й не могло бути, і в цьому — ще одна з особливостей величі росій­ської мови. ("О великий и могучий русский язык!" — як сказано класиком). Будучи до 1917 р. імперською мовою Росії, після жов­тневого путчу вона ще більше утвердилась як мова імперського народу, як його тотальна, безжалісна, безвідмовна зброя. Врод­жена агресивність російської мови тільки впотужнилась, вона стала інструментом як "ближнього бою" з усіма, без будь-яких винятків, мовами, так і інструментом, сказати б, "балістичної" дії, ба її оперативним простором ставали і ще в більшій мірі мали стати як мовні простори інших народів, так і їхня доля, культура, історія. За новітніх часів і новітніх технологій ця зброя вже не могла зоставатися якоюсь там архаїчною козацько-розбійницькою шаблею, хоч, звичайно, та шабля дуже нещадна й дуже ефективна, а тепер уже, з плином часу, видозмінювалася в на­палм, у нейтронну бомбу, які мали остаточно все випалити, особливо ж — психіку інших народів, щоб зоставити пустелю — для буйного розкошування російської мови, яка, звичайно, й піс­ля такої вікторії не втратила б якості "полуразбойничьей стихии русского языка".