Ментальність орди

Страница 5 из 66

Гуцало Евгений

2. Доля окремої людини мало чим відрізняється від долі окре­мого народу, а доля окремого народу мало чим відрізняється від долі окремої людини, і взаємозалежність тут є завжди, а не в якусь тільки епоху чи тільки в силу певних обставин. Окремий представник етносу наділений вдачею, якою наділені всі інші ін­дивідуальні представники цього етносу, а в своїй сукупності вони й творять вдачу етносу, що передається з віку в вік, з покоління в покоління з фатальною закодованістю. Національний характер, або, як ми тепер стали говорити, менталітет. У глибинах націо­нального характеру, себто в глибинах менталітету, — коріння й причини саме такої, а не іншої, історичної долі народу, характеру його державності, майбутнього його держави, а також стосунків з іншими етносами, іншими державами. У зв'язку з цим цікаво й повчально крізь призму національного характеру поглянути на історію будь-якого народу, і народ український чи народ росій­ський, яким роковано буги народами-сусідами, тут зовсім не є винятком.

Академік Д. Лихачов у статті "Нельзя уйти от самих себя..." цілком справедливо, — цитую вибірково, — зазначає: "Никакой особой миссии у России нет и не было. Судьба нации принципи­ально не отличается от судьбы человека... И не надо ни на кого сваливать вину за свою "несчастность" — ни на коварных сосе­дей или завоевателей, ни на случайности, ибо и случайности да­леко не случайны, но не потому, что существует какая-то "судь­ба", рок или миссия, а в силу того, что у случайностей есть конкретные причины... Одна из основных причин многих слу­чайностей — национальный характер русских... Широк, очень широк русский человек — я бы сузил его, заявляет Иван Кара­мазов у Достоевского... Центристские позиции тяжелы, а то и просто невыносимы для русского человека... вера в свою предна­значенность... Стремление уйти от государственной "опеки" на­встречу опасностям в степи или в леса, в Сибирь, искать счаст­ливого Беловодья и в этих поисках угодить на Аляску, даже переселиться в Японию". I т. д.

3. Ще з дитячих літ відомі рядки про Іллю Муромця та Солов'я-Розбійника.

А то свищет Соловей да по-соловьему, Он кричит злодей-разбойник по-вериному,

И от его ли-то от посвисту соловьего,

И от его ли-то от покрику звериного,

То все травушки муравы уплетаются, Все лазоревы цветочки осыпаются

.

Ну, це Соловей-Розбійник, це його молодецтво, так буйству­вати йому велено. А ось билина "Сорок калик со каликою", тут — "калика со каликою" з монастиря в Боголюбово йдуть до Єрусалима святій святині помолитися, в дорозі вони стрілися з великим князем київським Володимиром — і:

Клюки-посохи в землю потыкали,

А и сумочки исповесили;

Скричат калики зычным голосом: Дрогнет матушка сыра земля,

С дерев вершины попадали,

Под князем конь окорачился,

А богатыри с коней попадали.

Правда ж вражаючий вияв молодецтва не якогось там Солов'я-Розбійника, а "сорока калик со каликою", які йдуть "Господню Гробу приложитися, во Ердань реке искупатися, не­тленною ризой утеретися"? З усього видно, яка це смиренна та богобоязлива публіка, як-то для душевного очищення їй прагнеться в Єрусалим. Чи не такого самого молодецького заквасу і Васька Буслаєв, який теж іде до Єрусалима і щиро зізнається: "А мое-то ведь гулянье неохотное". Я чомусь певен, що всі вони з тієї самої "хороброї дружини", якій і Соловей-Розбійник не чужий, теж — плоть від плоті, хай він чи поганин, чи ідолище, бо хіба той поганин, він же автоматично й ідолище, також не доклав своїх зусиль до творення тієї унікальної плоті й тієї унікальної кості, що згодом начебто остаточно й стали єдиним російським народом — тим, виявляється, не таким уже в нинішніх умовах СНД і єдиним та неділимим народом, у нутрі якого дедалі виразнішає тенденція до свідомого виокремлення й поганина, й ідолища.

4. Фольклор, билини — таки дзеркало. Й дзеркало не таке просте, що в ньому можна побачити тільки минуле, а значно складніше — в ньому можна побачити своє сьогоднішнє. А та­кож — і своє завтрашнє, себто майбутнє.

Думку про таке чародійне дзеркало (яйце-райце! футуроло­гія-голографія!) викликає билина "Илья Муромец и голи кабац­кие". Не впевнений, що хтось із дослідників фольклору чи полі­тиків учорашнього-сьогоднішнього дня може похвалитися паралеллю між Іллею Муромцем і Леніним, а я от хочу похвали­тися сміливістю такої ретроспективної аналогії, вважаючи, в силу рутинної інерції, Іллю Муромця ленінцем-предтечею, як самого Леніна таки вірним і послідовним муромцем, і якщо вже — Ілліч, то чи Ілліч не від Іллі Муромця?

Висновки ґрунтуються ось на чому. Хоч і де вештався бога­тир у чистому полі, та дістався стольного Києва. Тут захотів пох­мелитися, а що його мошна спорожніла, то попросив "три бочки сороковые зелена вина безденежно". "Чумаки целовальники" йому вловили, обізвавши старим собакою. Що ж чинить пред­теча ленінізму?

Да не много-то Илья у них спрашивал,

Да не много с ними разговаривал.

Приходил он ко подвалу кабачному,

Он пинал правой ногой во двери подвальны, Брал он бочку сороковую под пазуху,

Да другую брал под другую,

Третью бочку он йогой катил

Выходил Илья да на зеленый луг,

Закричал во всю голову человечий

Во всю силу свою богатырскую

Он зычным громким голосом:

"Ай вы братцы мои пьяницы,

Да вы голи кабацкие,

Кабацкие голи, мужички деревенские!

Вы пожалуйте ко мне на зеленый луг,

Да вы пейте у меня зелена вина допьяна;

Вы молите Бога за старого".

Звичайно, "голи кабацкие" відгукнулися, не відмовилися (як і новгородці не відмовилися на клич Васьки Буслаева "пить и есть из готового"), — як і не відмовилися на клич муромця Ілліча, кинув­шись із сокирою на рідну матушку Росію й на неньку Україну, бо ж, бачте, без пограбування українських багатств — вугілля, руди, хліба, російська революція загинула б, і справді — загинула б, а так он на скільки розтягнулася її агонія, що й досі краю не видно.

5. Цей билинної слави і билинної невмирущості Васька Буслаєвич

Со пьяницы, с безумицы,

С веселыми, удалыми добрьти молодцы Допьяна уж стал напиватися, —

А и ходя в городе уродует:

Которого возьмет он за руку,

Из плеча тому руку выдернет;