То було чи не єдине правило поведінки, єдина порада, яку Фанні почула від своєї тітоньки за вісім з половиною років. І ця порада змусила Фанні замовкнути. Вона зрозуміла, що суперечити немає сенсу. Якщо в душі тітонька проти неї, то годі сподіватись на її розуміння.
— Ось що я тобі скажу, Фанні, — мовила вона, — він, ясна річ, закохався в тебе на балі. Ти вже мені повір, це тоді він уклепався. Ти виглядала просто чудово. Всі так казали, і сер Томас також. Ти ж пам'ятаєш, Чепмен допомогла тобі одягтися. Я дуже рада, що послала до тебе Чепмен. Треба сказати серові Томасу, що я певна — це сталося того вечора. — І, так само перебуваючи в полоні втішних роздумів, додала трохи згодом: — Послухай-но, Фанні, я не робила такої ласки навіть Марії, але наступного разу, коли в моєї мопсихи буде малеча, я подарую тобі одне цуценятко.
Розділ тридцять четвертий
Едмунд, повернувшись додому, мав почути надзвичайні новини. На нього чекало багато сюрпризів. Перший з них виявився чи не найважливішим, бо то була зустріч із Генрі Кроуфордом та його сестрою; вони йшли сільською вулицею, на яку Едмунд щойно в'їхав. Але ж він гадав, він був певний, що вони вже далеко звідси! Він зумисне затримався на два тижні, щоб уникнути зустрічі з міс Кроуфорд. Він повертався до Менсфілду в такому настрої, що навіює схильність до меланхолійних спогадів, коли раптом перед ним, спираючись на братову руку, постала його чарівна леді власною персоною; і наступної миті він почув дружнє сердечне вітання тієї, кого ще хвилину тому уявляв за сімдесят миль звідси, а думками — ще далі, у недосяжній далині.
Він не сподівався від неї такого прийому, навіть якби очікував її побачити. Повертаючись після успішного завершення тієї справи, яка покликала його з дому, він міг чекати чого завгодно, лише не цього приязного погляду і простих дружніх слів. Цього було досить, щоб осяяти його душу радістю, і він приїхав додому, здатний сповна оцінити й усі інші радісні сюрпризи.
Він скоро довідався про підвищення Уїльяма; і, знаходячи у власній душі джерело потаємної розради, завдяки чому ця звістка втішила його ще більше, він лишався надзвичайно говірким та веселим упродовж усього обіду.
Після обіду, зоставшись наодинці з батьком, він почув історію Фанні, а потім дізнався й про всі події минулих двох тижнів і про те, як стоять справи в Менсфілді нині. Фанні здогадувалася, про що в них іде мова. Вони сиділи в їдальні надзвичайно довго, і тому вона була певна, що говорять про неї; а коли їх нарешті покликали до чаю і вони вийшли, Фанні, знов потрапивши на очі Едмундові, відчула себе просто злочинницею. Він підійшов до неї, сів поруч, взяв її руку і ніжно потиснув; і в цю мить Фанні подумала, що, якби вони не сиділи за чайним столом, у присутності інших, вона, мабуть, видала б свою таємницю у бурхливому виливі почуттів.
Проте таким сердечним поводженням з нею Едмунд зовсім не збирався показати, що він схвалює її вчинки, та підбадьорити її, як вона сподівалася спершу. Він лише дав Фанні зрозуміти, що його цікавить усе, з нею пов'язане, і що остання новина лише посилила його ніжну прихильність до неї. Але в тому, що стосувалося цієї справи, він одразу ж став на бік батька. Він менше від батька дивувався з її відмови, оскільки й раніше не схильний був вважати, наче Фанні небайдужа до Кроуфорда, скоріше був упевнений у протилежному, — і одразу ж подумав, що пропозиція була для неї надто несподіваною; але навіть сер Томас не міг бажати цього союзу більше, ніж Едмунд. На його думку, такий шлюб мав усі можливі переваги; і, поважаючи Фанні за те, як вона вчинила під впливом нинішньої байдужості до Кроуфорда, засвідчивши їй свою повагу в таких гарних словах, які ніколи б не повторив сер Томас, він все ж таки щиро сподівався та вірив, що завершенням цієї історії буде щасливий шлюб, і зрештою стане зрозуміло, що за своєю вдачею обоє вони наче створені одне для одного; йому вже почало здаватися, що так воно й є насправді. Кроуфорд надто поспішив. Він не дав їй часу відчути прихильність до нього. Він почав не з того кінця. Однак з такими талантами, як у нього, і з таким характером, як у неї, міркував Едмунд, все врешті-решт скінчиться щасливо. Втім, побачивши, як знітилася Фанні, він сумлінно старався нічим не збентежити її знову — ні словом, ні жестом, ні навіть поглядом.
Кроуфорд з'явився наступного дня, і з огляду на повернення Едмунда сер Томас мав повне право запросити його обідати; це було просто необхідним виявом люб'язності. Він, звичайно, погодився, і Едмунд мав чудову нагоду пересвідчитись, як спритно він упадає за Фанні і які має підстави, щоб вбачати в поведінці Фанні заохочення до подальших спроб; і ці підстави були такі незначні, такі примарні (деяку надію обіцяло хіба що знічення Фанні, та якщо не брати це до уваги, то становище було просто безнадійним), — що Едмунд ладен був дивуватися впертості друга. Але Фанні була варта подібних старань; Едмунд вважав, що вона варта будь-якого терпіння, будь-яких душевних зусиль, але не міг уявити, що сам він став би отак каратися заради жінки, не бачачи у її погляді нічого, що могло б надихати його в цій боротьбі. Йому дуже хотілося вірити, що Кроуфорд бачить ясніше, і це був єдиний втішний висновок, який він зробив, надивившись на них перед обідом, за обідом та після обіду.
Увечері йому здалося, що деякі обставини все ж таки є трохи обнадійливими. Коли вони з Кроуфордом увійшли до вітальні, його матуся з Фанні сиділи за своїм рукоділлям у такій зосередженій мовчанці, наче для них не існувало більш нічого довкола. Едмунд не міг не завважити, який тут панує глибокий спокій.
— Ми не весь час сиділи мовчки, — сказала його мати. — Фанні читала мені, та відклала книгу, коли почула, що ви йдете. — І дійсно, на столі лежала книга, з вигляду якої здавалося, що її тільки-но закрили, — том Шекспіра. — Вона часто читає мені з оцих книжок; і дійшла якраз до середини однієї дуже гарної промови отого… як там його величати, Фанні?… — коли ми почули ваші кроки.
Кроуфорд узяв книгу.
— Будьте ласкаві, дозвольте мені дочитати вашій світлості цей монолог, — сказав він. — Зараз я знайду це місце.