Генрі Кроуфорд мав досить природного смаку, щоб оцінити цю картину. Відтоді Фанні набула для нього особливої принади — можливо, й удвічі більшої; адже її вразливість, що так прикрашала і немовби освітлювала її лице, вже сама по собі була привабливою. Він більш не сумнівався, що вона здатна до справжніх почуттів. Вона народжена для любові. Якщо тебе покохає така дівчина, це таки чогось варте; бути першим, хто збентежить її юну, недосвідчену душу! Вона зацікавила його більше, ніж він міг передбачити. Двох тижнів виявилося недостатньо. Тепер він уже не думав про від'їзд.
Дядечко часто заохочував Уїльяма до розмови. Сера Томаса розважали його розповіді, та передусім він хотів зрозуміти оповідача, ближче пізнати юнака з його манери говорити; і, слухаючи ясні, прості, яскраві подробиці його оповідей, він бачив у них доказ порядності, професійних знань, енергії, відваги та жвавої вдачі — усього, що заслуговує винагороди та обіцяє успіх. Незважаючи на свій юний вік, Уїльям встиг чимало побачити в житті. Він побував у Середземному морі, у Вест-Індії, і знов у Середземному морі; капітан, що був прихильний до нього, часто брав його з собою на берег, і за ці сім років Уїльям звідав усіх знегод, що їх посилають сміливцям море та війна. Зазнавши таких поневірянь, він мав право на загальну увагу; і хоч місіс Норріс, перериваючи розповідь племінника про загибель корабля, никала по кімнаті і присікувалася до кожного в пошуках голки чи якогось поганенького ґудзика для сорочки, усі інші уважно слухали; і навіть леді Бертрам не могла лишатися незворушною, чуючи про такі страхіття, і часом відволікалася від свого рукоділля, щоб мовити: "Господи, як це неприємно! Просто диво, чого це людей тягне плавати в морі".
У Генрі Кроуфорда ці оповіді викликали інші почуття. Йому хотілося також побувати в морі і побачити, звершити, вистраждати не менше від цього юнака. Його серце й розбурхана уява палали, і він відчував глибоку пошану до юнака, що, не досягши й двадцяти років, пройшов через такі випробування, які зміцнюють тіло й гартують душу. Осяйна краса героїзму, самопожертви, незламної стійкості становила разючий контраст із його власною звичкою до себелюбного розкошування; і, зневажаючи самого себе, він бажав перетворитися на отакого Уїльяма Прайса, прокладати собі шлях до багатства й успіху, маючи таке ж почуття власної гідності та душевної наснаги.
Це бажання було радше палким, ніж глибоким. Спогади про минуле і викликаний ними неспокій розвіялися, щойно Едмунд спитав його про плани щодо завтрашнього полювання, і Кроуфордові здалося, що не так уже й погано бути багатим від народження і мати напохваті коней та грумів. У певному розумінні таке становище є навіть кращим, позаяк дає можливість зробити комусь добро, щойно захочеться.
Уїльям, відчайдушний, хоробрий і цікавий до всього нового, теж виявив бажання поїхати на полювання; і Кроуфорд позичив йому коня, не завдаючи собі цим жодних клопотів, окрім того, що мусив подолати вагання сера Томаса, який краще за племінника знав ціну подібній послузі, та тривоги Фанні. Вона боялася за Уїльяма; її не переконували розповіді про те, як він їздив верхи в чужих краях, як об'їжджав диких коней та мулів, як йому щастило уникнути небезпечних падінь; цього було замало, щоб переконати її, наче він впорається з чистокровним мисливським конем під час лисячих ловів; і, поки Уїльям не повернувся цілий та неушкоджений, уникнувши нещасного випадку та не осоромившись перед товаришами, вона не могла примиритися з такою небезпекою або відчути хоч трохи вдячності до містера Кроуфорда за позиченого її братові коня, хоч саме на таку вдячність він і сподівався. Проте, впевнившись, що Уільямові не зашкодила ця послуга, Фанні змогла сприйняти це як люб'язність з боку Кроуфорда і навіть винагородила його усмішкою, коли той невдовзі знову запропонував братові коня; а наступної миті, з надзвичайною сердечністю, яка не давала змоги відмовитися, Кроуфорд віддав коня у повне розпорядження Уїльяма на той час, поки він гостюватиме в Нортгемптонширі.
Розділ двадцять п'ятий
Стосунки між двома родинами стали майже такими, як були восени, і навіть тіснішими, ніж міг передбачити будь-хто із членів тодішнього товариства. Повернення Генрі Кроуфорда і приїзд Уїльяма Прайса неабияк цьому сприяли, та ще більше значила поблажливість сера Томаса до дружніх поривань з боку мешканців пасторату. Нині, звільнившись від тягаря турбот, що так гнітили його спочатку, і маючи досить вільного часу для роздумів, він вважав Грантів та їхніх молодих гостей справді вартими того, щоб їх відвідувати; він був далекий від будь-яких матримоніальних планів щодо молодого покоління, і, хоч до таких міркувань і могли спонукати тісні стосунки між родинами, зневажав подібні хитрощі, вважаючи їх проявами дріб'язкової обачливості; проте він не міг бодай мимохіть не помітити, що містер Кроуфорд приділяє увагу, і навіть не просту увагу, його племінниці, і не зміг утриматись — може, й несвідомо для себе — від того, щоб саме завдяки цій обставині приймати запрошення Грантів ще з більшою охотою.
Однак готовність, з якою він згодився пообідати в пастораті, коли Гранти зрештою наважилися запросити сера Томаса з родиною до себе (а цьому передували нескінченні суперечки та сумніви в доцільності такого запрошення: "Адже сер Томас начебто не дуже до нас прихильний, а леді Бертрам так неохоче вирушає з дому!") — ця готовність була лише наслідком гарних манер та небажання когось образити і жодним чином не стосувалася містера Кроуфорда, бо сер Томас вважав його просто одним із приємних світських співрозмовників; але під час самого візиту він уперше завважив, що хтось із отих добродіїв, які мають звичку знічев'я витріщатися на інших, міг би подумати, наче містер Кроуфорд упадає за Фанні Прайс.
Зустріч видалася всім надзвичайно приємною; у товаристві було порівну і завзятих балакунів, і тих, хто не менш охоче їх слухає; а обід був вишуканим, щедрим, як то завжди велося у Грантів, і догодив уподобанням кожного настільки, що задоволені були всі, окрім місіс Норріс, яка не могла спокійно бачити неосяжний стіл, рясно заставлений незліченними тарілками, щохвилини чекала якогось підступу від слуг, які проходили за її спиною, і зрештою зробила разюче відкриття, що з такої безлічі страв хоч одна та прочахне.