— Ми всі тою чи іншою мірою завинили, — сказав він, — кожен з нас, окрім Фанні. Фанні — єдина, хто весь час судив вірно і був послідовним. Вона з початку й до кінця була проти цієї задумки. Вона ні на мить не забувала про наш обов'язок перед вами. Ви побачите, Фанні — саме та, ким ви хотіли б її вважати.
Сер Томас розумів усю недоречність подібної затії в такому товаристві і в такий час із такою ясністю, як на те й сподівався його син; він надто розхвилювався, щоб бути багатослівним; і, потиснувши Едмундові руку, він вирішив, що мусить позбутися неприємного враження і забути про те, як забули про нього самого, тільки-но в домі буде знищено всі сліди театру і наведено колишній лад. Він не став дорікати іншим своїм дітям; він був більш схильний повірити, що вони відчувають свою провину, аніж чинити слідство, ризикуючи переконатися в протилежному. Самого лише докорінного знищення театру буде досить, щоб їх присоромити.
Однак у домі була одна особа, кому він хотів дати урок не лише своєю поведінкою. Він не міг не натякнути місіс Норріс про свої сподівання, що її порада могла б застерегти інших від тих вчинків, які вона, звичайно, в душі засуджує. Молоді люди діяли дуже необачно, коли намислили цю затію; вони й самі повинні були виявити більшу розсудливість; але ж вони все-таки молоді, до того ж — мабуть, за винятком Едмунда — натури досить-таки непостійні; і через це для нього було тим більш несподіваним, що вона брала участь у їхніх розвагах і потурала небезпечній вигадці більше, ніж того варті подібні розваги і подібні вигадки.
Місіс Норріс трохи знітилася і майже нічого не сказала у відповідь, — а такого з нею ще в житті не траплялося; але їй соромно було зізнатися, що вона не бачить у цій вигадці того неподобства, яке є очевидним для сера Томаса, і не хотілося визнати, що її вплив на всіх був надто незначним і навряд чи хтось її послухався б. Їй лишалося тільки якнайшвидше змінити тему розмови і спрямувати думки сера Томаса до іншого, спокійнішого русла. Вона хоч і не говорила прямо про свої неоціненні заслуги, проте дала зрозуміти, як ревно старалася на благо сім'ї, скільки на це витратила сил, які приносила жертви — на зразок поспішних ходінь та непередбачених відлучень від свого домашнього вогнища і хитромудрих натяків, що закликали леді Бертрам та Едмунда бути більш обачливими та економними, внаслідок чого було заощаджено чимало грошей і спіймано на гарячому кількох злодійкуватих слуг. Але її головним козирем був Созертон. Її найславніша звитяга полягала в тому, що вона зав'язала тісне знайомство з Рашвортами. Тут вона була непогрішима. Вона вважала, що лише завдяки її старанням захоплення містера Рашворта Марією привело до видимих наслідків.
— Якби я не постаралася, — казала вона, — і не поставила собі за мету бути представленою його матері, а потім не вмовила сестру першою нанести візит, їй-богу, з цієї історії нічого б не вийшло; бо містер Рашворт із тих приємних, скромних юнаків, яких треба неабияк підбадьорювати, і якби ми тут ловили ґав, довкола повно дівчат, що тільки й мріють, як його вполювати. Та я просто гори звернула. Я готова була перевернути небо й землю, щоб умовити сестру, і зрештою таки вмовила. Ви знаєте відстань до Созертону; це було посеред зими, і дороги, можна сказати, непролазні, — та я її умовила.
— Мені відомо, наскільки значним — наскільки заслужено значним — є ваш вплив на леді Бертрам та її дітей, і тим більше мене засмучує, що його не було використано на…
— Любий сер Томас, ви б подивилися, які того дня були дороги! Я думала, ми нізащо не проїдемо, хоч, звичайно, мали четвірку коней; а горопашний старий візник по доброті душевній надумав нас відвезти, хоч ледве міг усидіти на козлах через свій ревматизм, який я лікувала від самого Михайлового дня. Я його таки вилікувала, та всю зиму йому було дуже зле, а тоді день був такий, що я не могла перед від'їздом не піднятись до його кімнати, щоб порадити йому не ризикувати своїм здоров'ям, — а він саме натягав перуку; я й кажу: "Візнику, ви б краще не їздили; ваша хазяйка і я будемо в повній безпеці, ви ж знаєте, який Стівен вправний хлопець, та й Чарлз тепер так часто править передніми, що я певна, боятися нема чого". Та скоро я побачила, що тут нічого не вдієш: він затявся на тому, що мусить їхати, а оскільки мені завжди незручно бути настирливою й наполягати на своєму, я більш нічого не сказала; та на кожній виямці в мене просто серце боліло за нього, і коли ми в'їхали на вибоїсту дорогу біля Стоку, а там під снігом такі здорові камені, ото вже був просто якийсь жах; ви собі й уявити не можете, як я за нього зболілася душею. А ті бідні конячки! Бачити, як вони надриваються! Ви ж знаєте, я завжди вболіваю за коней. І коли ми під'їхали до Сандкрофт-Хілл, знаєте, що я зробила? Ви будете з мене сміятися, але я вийшла з екіпажа й пішла пішки. Справді, так я й зробила. Може, це їм не дуже зарадило, та все-таки хоч якесь полегшення; не могла ж я розсиджуватись, як пані, коли ті благородні тварини вибивалися з сил. Я вхопила страшний нежить, та це дрібниці. Головне, що візит відбувся, — це для мене найліпша винагорода.
— Сподіваюся, ми будемо завжди вважати це знайомство вартим тих клопотів, яких воно потребувало. Манери містера Рашворта не вражають своєю шляхетністю, але минулого вечора мені було приємно почути його думку щодо одного предмета; він рішуче віддає перевагу спокійним сімейним радощам перед суєтою лицедійства. Здається, його почуття саме такі, як лишень можна бажати.
— Це правда, і що ближче ви його впізнаєте, то більше він вам сподобається. Він не має зовнішнього полиску, проте має тисячі інших чудових рис; він так схильний дивитися на вас знизу вгору, що мене просто здійняли на кпини, бо ж усі вважають це лише моєю заслугою. Слово честі, місіс Норріс, сказала якось місіс Грант, якби містер Рашворт був вашим сином, він би й тоді не міг поважати сера Томаса більше.
Сера Томаса остаточно збили з пантелику її хитрування; лестощі своячки обеззброїли його і змусили вдовольнитися усвідомленням того, що, коли на карту поставлена втіха тих, кого вона любить, доброта в ній інколи перемагає обачливість.