Менсфiлд-парк

Страница 46 из 128

Джейн Остин

— По-моєму, — обізвалася Фанні до тітоньки Бертрам, — завтра ввечері вони будуть репетирувати всі три акти, і ви зможете побачити наших акторів.

— Ти краще зачекай, поки почеплять завісу, — втрутилася місіс Норріс. — За два дні буде завіса, а без неї що ж це за спектакль. Певна, що від фестонів ти будеш просто у захваті.

Леді Бертрам начебто погодилася зачекати. Фанні не поділяла тітчиної безтурботності; вона лиш думала про завтрашній день: адже якщо будуть репетирувати всі три акти, Едмунд і міс Кроуфорд уперше гратимуть разом; у третьому акті в них була сцена, що особливо її цікавила, і Фанні і жадала, і боялася побачити, як вони її зіграють. Там йшлося про кохання; про шлюб у коханні мав розповісти джентльмен, а леді повинна була, по суті, йому освідчитися.

Завтрашній день настав, репетицію було призначено на вечір, і Фанні, думаючи про неї, так і не могла заспокоїтись. Вона сумлінно працювала під наглядом тітоньки Норріс, але її бентежні думки були далекі від її нинішнього заняття; і десь опівдні вона пішла зі своєю роботою до східної кімнати, щоб не бути присутньою при непотрібній, на її думку, репетиції першого акту, яку щойно запропонував Генрі Кроуфорд, мати якусь хвилинку на власні справи й уникнути розмови з містером Рашвортом. Проходячи передпокоєм, вона краєм ока завважила, що обидві леді з пасторату саме наближаються до маєтку, але це не вплинуло на її бажання сховатись подалі з очей, і вона вже з півгодини спокійно шила й сиділа задумана у східній кімнаті, коли легкий стук у двері сповістив про появу міс Кроуфорд.

— Я не помилилася? Так, це східна кімната. Люба моя міс Прайс, вибачте, але я до вас по допомогу.

Фанні, вельми здивована, все ж намагалася показати себе гостинною хазяйкою кімнати і занепокоєно поглянула на лискучу решітку в порожньому каміні.

— Дякую, мені не холодно, зовсім не холодно. Дозвольте мені побути тут іще трохи і, будьте такі ласкаві, послухайте мій третій акт. Я принесла свою книгу, і, якщо ви ще й порепетируєте зі мною, я буду вам дуже вдячна. Я прийшла сьогодні, сподіваючись порепетирувати з Едмундом — віч-на-віч — ще до вечора, але щось не можу його знайти; та навіть якби він був тут, не думаю, що з ним я робила б значні успіхи, треба ж спершу якось призвичаїтися; там справді є кілька таких реплік… Скажіть, що ви згодні!

Фанні дуже ввічливо дала свою згоду, але її голос при цьому звучав досить непевно.

— Вам хоч колись доводилося зазирнути в мою роль? — вела далі міс Кроуфорд, розгортаючи книгу. — Ось вона. Спершу я не думала про неї надто серйозно, але, слово честі… Ось погляньте на цю репліку, і на цю, і на цю. Як мені дивитися йому в обличчя, промовляючи такі слова? Ви б змогли? Але він ваш кузен, ось у чому різниця. Порепетируйте зі мною, щоб я уявляла, наче ви — це він, і помалу змогла почуватися вільніше. Ви іноді навіть схожі на нього.

— Справді? Я буду рада зробити для вас усе можливе; але мені доведеться читати роль, бо напам'ять я не все пам'ятаю.

— Звісно, вам знадобиться книга. То почнімо? Нам треба мати під рукою два стільці, щоб ви поставили їх на передньому плані. Ось… чудові стільці з класної кімнати, мабуть, не зовсім те, що треба для театру, — це скоріше стільчики для малих дівчаток, щоб сидіти й гойдати ніжками, поки вчиш уроки. Що сказали б ваша гувернантка і ваш дядечко, почувши, що ми трохи кпимо над ними? Якби сер Томас міг зараз усіх нас побачити, він би осінив себе хресним знаменням, — репетиції заполонили весь дім. Йєтс скаженіє в їдальні. Я чула його голос, коли піднімалася сходами, а театр, звісно ж, відданий у володіння цим невтомним трудівникам, Агаті з Фредеріком. Вони будуть неперевершені, інакше я вельми здивуюся. Я зазирнула туди хвилин п'ять тому, і треба ж, щоб саме цієї миті вони вкотре намагалися уникнути обіймів, а містер Рашворт був зі мною. Як на мене, погляд у нього був досить-таки дивний; та я постаралася все обернути на краще, прошепотіла йому: "У нас буде чудова Агата, у її манері стільки материнського, щось справді материнське і в голосі, й у виразі обличчя". Гарно я зметикувала, правда? Він аж просяяв. Ну, а тепер — мій монолог.

Вона почала, і Фанні приєдналася до неї з тією скромністю, на яку було розраховане попередження, що вона представляє Едмунда; але і зовнішність її, і голос були такі жіночні, що вона навряд чи могла переконливо зображати чоловіка. Однак з таким Анхельтом міс Кроуфорд почувалася сміливіше; і вони вже подолали половину сцени, коли їх перервав стук у двері, і Едмунд, з'явившись наступної миті, поклав край репетиції.

Подив, розуміння і задоволення — ось почуття, які викликала в усіх трьох ця несподівана зустріч; і оскільки Едмунд прийшов сюди в тій же справі, що й міс Кроуфорд, їх розуміння й задоволення виявилися не просто миттєвими почуттями. Він також мав із собою книгу і шукав Фанні, щоб просити її порепетирувати з ним і допомогти йому підготуватися до вечора, і не знав, що міс Кроуфорд уже в домі; але ж як вони пожвавилися, спіткавши одне одного у прагненні до однієї мети, і як високо оцінили доброту та послужливість Фанні!

Утім, вона не могла відповісти їм з такою ж теплотою, її радість потьмарилася в їхньому палкому сяянні, вона надто добре відчувала, що їм стає до неї байдуже, і не могла втішитися тим, що кожен потребував її допомоги. Тепер вони мали репетирувати разом. Це запропонував Едмунд — і наполегливо вмовляв їх, поки юна леді, і спершу не дуже схильна відмовлятися, уже не могла чинити опір; і Фанні лишалося тільки підказувати репліки й спостерігати за ними, їй надали права справжнього судді й критика, і вона щиро намагалася виконувати свої обов'язки, вказуючи виконавцям на недоліки їхньої гри; але все в ній поставало проти цього, вона не могла, не хотіла, не сміла цим займатися; навіть якби вона справді була налаштована критично, сумління втримало б її від несхвальних суджень. Сцена, яку вони репетирували, зачіпала її власні почуття, і тому вона не могла правдиво й спокійно судити про дрібні вади. Підказувати репліки — цього з неї було досить, а іноді й більше ніж досить, бо вона не весь час була в змозі стежити за текстом. Дивлячись на них, вона відволікалася і, збентежена дедалі більшим натхненням Едмунда, якось закрила книгу і відвернулася від них саме тієї миті, коли була потрібна її допомога. Вони пояснили те цілком природною втомою, подякували їй і поспівчували; та вона заслуговувала набагато більшого співчуття, про що, як вона сподівалася, вони ніколи не запідозрять. Зрештою сцена скінчилася, і Фанні присилувала себе додати й свою похвалу до тих компліментів, які вони робили одне одному; і, коли вона знову залишилася на самоті і змогла все пригадати, їхня гра видалася їй такою природною, такою щирою, що можна було не сумніватися в майбутньому успіхові вистави і в тому, що їй це видовище завдасть лише страждань. Та хоч би як воно вплинуло на неї, вона повинна сьогодні пройти через ці тортури.