Кривенко. Ні, спасибі. Я як-небудь...
П а ш а. А то, хочете, піду?.. А ви посидите коло його...
Кривенко (раптом злякавшись). Ні, ні, спасибі. Навіщо? Я вам дуже дякую...
П а ш а. Та ви чого злякались? Боїтесь, що плакать буде? Ач, ніжний який! Привикайте...
Кривенко (натягнуто посміхаючись). Да, не люблю дитячого писку. Головне, не знаю, що з ним робить, як пищить...
Паша. Головою об стінку. Не знаєте?
Кривенко (ходить). Занадто радикально. (Знов підходить до колиски. Нахиляється і дивиться).
Паша. Хоч дивіться, хоч ні, а весь у тата. Ні, справді, здорово похожий на вас...
Кривенко. Ну, от ще! Яка там схожість в півтора місяці?
П а ш а. А от така, що зразу видно, що ваш син. Здорове хлопчя! Антонина певна, що дуже розумний буде...
Кривенко (одхиляється. Ходить). Да... (Тре лоба). Ні, видно, я піду собі додому та ляжу спать. Прийду завтра... Ні, серйозно, хіба таки помітна схожість?
Паша. Просто як дві туфлі з одної кожі. Серйозно, схожий... Особливо нижня частина лиця. Вся ваша...
Кривенко. Хм! (Неспокійно ходить по хаті. Підходить до свого пальта, бере в руки і задумується).
П а ш а. Ви вже йдете? А послухать, як плаче, не хочете? Він уміє...
Кривенко {рішуче одкладає набік пальто). Ні, посиджу ще. Вдома скучно... Тільки от їсти хочеться...
Паша (грубувато, ласкаво). Ех, ви! Мнеться... Сказав би прямо: так і так, мовляв, Пашко, хочу з сином сам побути... Ну, говоріть: чого вам купить? Шинки, ковбаси, сиру?
Кривенко (тихо, приглушено). Так ви хочете піти?
Паша. Господи! Тон який... Ну, чого вам купить?
Кривенко. Чого?.. (Понуро задумується).
Паша. Господи! От питання, подумаєш, життя чи смерті.
Кривенко (швидко зиркає на неї. Поспішно). Все одно, все одно, чого-небудь... Шинки, сиру, все одно. Тільки це, напевно, вам довго прийдеться ходить? Мені ніяково, що я вас заставляю...
Паша. Ну, що там! Десять хвилин, не більше.
Кривенко (не дивлячись на неї). Хіба? Не більше?
Паша (лукаво). Можу для вас і більше... (Ласкаво дивиться на його). Ну, так купить сиру чи шинки? Скоро!
Кривенко. Все одно. Ну, купіть шинки...
П а ш а. Ех ви! Дайте вашу лапу. Я про вас була гіршої думки...
Кривенко (нахмурюється, але руку подає. З чудною усмішкою). А тепер кращої?
П а ш а. Ви — таки батько. Ну, й ша! Пашка сказала і йде по шинку. До побачення. Як буде плакать, тихенько грайте. (Повертається й хутко виходить).
Кривенко якийсь мент ходить, потім зупиняється й прислухається. Зиркає на колиску і починає швидко ходить по хаті, застібає й розстібає піджак, пригладжує чуб, на мент зупиняється і знов ще швидше ходить. Раптом рішуче зупиняється, глибоко зітхає і підходить до колиски. Нахиляється й обережно виймає дитину." Довго, з мукою дивиться на неї, помалу пригортає і ніжно, не одриваючись цілує. Болісно покрутивши головою, знову кладе її назад і суворо, понуро, обпершись ліктями на колиску, задумується. Вмить встає, стріпує головою, озирається і поспішно підкочує колиску до вікна. Губи йому тісно стулені, очі напружено гострі. Одчиняє вікно. В хату вривається вітер і піднімає догори завіси. Кривенко бере дитину, ще раз пригортає, жагуче цілує, щось шепоче і хапливо розмотує пелюшки. Дитина злегка попискує. Ще хапливіше розмотує і, оголивши, виставляє дитину на вітер в вікно. Дитина починає плакати дедалі голосніше й голосніше і переходить в болісний вереск. Кривенко часто озирається на двері, виглядає в вікно. ЗакусивТши губу з виразом суворої муки, не рушиться. Дитина закочується, чути, задихається. Вітер рве завіси і надимає їх. Дитина вмить змовкає. Кривенко злякано, поспішно одтягає її з вікна і нахиляється. Розтеряно озирається. Нахиляється знов. Слухає. На лиці помітно полегкість. Швидко зачиняє вікно, підвозить колиску знов до піаніно і хапливо пеленає дитину. Часто прислухається до неї. Скінчивши, помалу сідає на стілець перед піаніно, обхоплює руками голову і ставить лікті на клавіші. Від цього піаніно нескладно звучить. Чути вітер за вікном. Вмить двері одчиняються, поспішно входить Антонина.
Антонина (зобанивши Кривенка, що раптово підвівся, стурбовано шукає очима по хаті й злякано говорить). А де ж Паша?
Кривенко (мертво). Пішла мені купить шинки... А н т о н и н а. Як же вона покинула дитину? Я ж прохала її... (З легким підозрінням дивиться на його). Ти сам був тут? Кривенко. Як бачиш.
Антонина (вдивляючись у його). Та чого ти такий? Що з тобою? Блідий, страшний... Ти здоровий?
Кривенко. Ні, щось погано себе почуваю...
Антонина. Простудився? Але ж яка Паша свиня! Я ж прохала її... (Хапливо скидає капелюх, пальто, рукавички, кидає все на стілець і біжить до груби. Гріється). Дитина спала добре?
Кривенко. Добре.
Антонина. Не плакала?
Кривенко. Ні.
Антонина. Не пішла таки й сьогодні я в театр. Так чогось мені страшно, тоскно стало на улиці, що я покинула їх коло самого театру і побігла назад. А ти ж чого не на вечорі?
Кривенко. Так. Мілевич не скінчив ще... (Тре лоба). Ну, знаєш, я, мабуть, піду... Щось морозить мене. Мабуть, застудився десь...
Антонина (тривожно). Може, зварить тобі чаю з малиною? Це хутко. Ти підожди трохи, я зроблю тобі... (Підходить до його). Бідний! Справді, Васю, не ходи... Вітер такий... Ще більше застудишся. Вигляд у тебе зовсім поганий.... Жар є? (Хоче попробувать рукою лоб його).
Кривенко (ухиляючись). Ах, та нічого серйозного.
Антонина. Ну, як же нічого серйозного? Видно ж. Неодмінно треба тобі чаю з малиною. Я це зараз... Одну хвилинку. (Нашвидку підбігає до колиски, зазирає і біжить до себе в кімнату).
Кривенко напружено, неспокійно слідкує за нею. Як тільки вона виходить з кімнати, теж підходить до колиски і прислухається. Одхиляється. Важко,
хвилюючись ходить.
Антонина (прудко входить, несучи в руці дитячу сорочечку. З несмілим, радісним захватом) Васю! Подивись...
Кривенко (дивиться). Ну?
Антонина. Ех, ти! Ти подивись, яка вона велика! Це прямо дивно, що у двохмісячної крихтоньки така велика сорочечка. Це прямо велетень якийсь буде. Тобі неприємно?
Кривенко. Ні, чого ж?..
Антонина. Але ти так чудно якось... (Раптом). Скажи, Васю... Тільки правду... Скажи: ти вже привик до його хоч трохи? Хоч трошки любиш? Скажи!