І тут сталося дивовижне. Миготливий вихор бою раптом ущух. Рівера стояв сам-один. А Денні, грізний Денні розплатався горілиць. Тілом його пробігала дрож — то свідомість натужно силкувалася повернутись до нього. Він не заточився і осів долі, ані важко гепнув, одлетівши геть. Ріверин правий гак перехопив його в повітрі і звалив нагло, як смерть. Суддя відштовхнув Ріверу рукою і став над поверженим гладіатором, відлічуючи секунди. За звичаєм, на боксерських матчах публіка вітає чистий нокдаун оплесками. Але тут зала завмерла. Все це здіялося надто несподівано. Мовчки й понуро слідкувала публіка за відліком секунд, аж нараз напружену тишу розітнув урадуваний Робертсів голос:
— А не казав я, що він б'є з обох рук?!
На п’ятій секунді Денні перекотився долілиць, а на рахунок сім став на коліно, готовий підвестися по рахунку дев’ять і раніш десяти. Якщо на "десять" коліно його ще торкатиметься підлоги, буде вважатись, що він "долі", отже, й "вибув". Від тієї миті, коли коліно відірветься від помосту, він уважатиметься "на ногах", і Рівера в ту ж мить набуде права спробувати знову збити його. Рівера не мав охоти ризикувати. Він намірився, скоро те коліно відірветься, садонути ще раз. Він кружляв довкола, та суддя й собі кружляв між ними, і Рівера знав, що секунди, які той лічить, занадто повільні. Всі грінго були проти нього, навіть суддя.
На "дев’ять" суддя рвучко відіпхнув Ріверу. Це було нечесно, зате дозволило Денні підвестися і повернути усміх на уста. Перегнувшись у попереку й прикривши руками лице та живіт, він спритно ввалився в клінч. За всіми правилами суддя мусив би розняти їх, але він цього не робив, і Денні лантухом завис на противникові, з миті на мить оклигуючи. Остання хвилина раунду збігала на очах. Якщо він дотягне до її кінця, то матиме цілу хвилину, щоб вичуняти в своєму кутку. І він таки дотягнув, усміхаючись попри все своє відчайдушне становище.
— А та усмішка так і не сходить! — вигукнув хтось, і зала полегшено реготнула.
— Ну, в цього жовтомазого і стусан, не доведи господи, — переводячи дух, просопів Денні до свого тренера, поки секунданти рвійно упадали коло нього.
Другий і третій раунди збігали мляво. Денні, лукавий та бувалий генерал від боксу, увинався, йшов на блок і зволікав час, щоб отямитися після того разючого удару в першому раунді. На четвертому раунді він уже був самим собою. Збитий з плигу і приголомшений, він, проте, завдяки добрій спортивній формі здолав знову оклигати. Але до навальної тактики він більше не вдавався. Мексіканець виявився твердим горішком. Натомість Денні закликав увесь свій боксерський талант. Він був досвідчений майстер, удатний на різні підступи та вигадки, і хоч неспроможний завдати відчутної шкоди, надолужав тим, що заходився методично висотувати супротивника. На один Ріверин удар він відповідав трьома, не страшними, а тільки виснажливими. Небезпека ж полягала лише в сукупності багатьох їх. Денні вже перейнявся шанобою до цього обіручного мугиря, в кожному кулаці якого сиділи такі дивовижні рвучкі стусани.
В обороні Рівера вдався до шкульного прямого удару лівою. Знов і знов, наскок за наскоком, відбивався він прямим лівою, від чого у Денні чимраз дужче терпіли губи та ніс. Але той був мінливий, мов Протей. Недарма ж його приповідали в чемпіони. Він мав хист переходити довільно від одного стилю бою до іншого. Тепер він пустився на ближній бій. Тут він був особливо небезпечний, і це йому дозволяло уникати Рівериного прямого лівою. Денні викликав кілька разів бурю оплесків у залі, а на довершення прохопився чудовим напівближнім аперкотом, що підкинув мексіканця в повітря і послав на мат. Рівера вкляк на одне коліно, і в глибині душі він знав, що суддя відлічує для нього закороткі секунди.
На сьомому раунді Денні знов утнув свій диявольський аперкот. Йому вдалося тільки захитати Ріверу, але в наступну мить розгубленості він швиргонув безборонним противником крізь канати. Ріверине тіло чварахнулось на голови газетярам під рингом, а ті висадили його назад на край помосту, ззовні канатів. Тут, поки суддя квапив секунди, він одходив на одному коліні. Потойбіч канатів, крізь які вів мав прослизнути на ринг, чигав Денні. А суддя й гадки не мав утрутитись чи відіпхнути того.
Зала шаленіла од захвату.
— Добий його, Денні, добий! — вигукнув хтось.
Десятки голосів підхопили цей вигук, доки він не виріс на кровожерне вовче виття.
Денні докладав усіх зусиль, щоб не вгавити нагоди, але Рівера на рахунок вісім, не чекаючи дев'яти, югнув крізь канати в рятівний клінч. Тепер суддя заходився відривати його, щоб можна було вдарити, підіграючи Денні всіма способами, приступними нечесному судді.
Та Рівера тримався на ногах, і в голові йому проясніло. Всі вони одним миром мазані. Це осоружні грінго, і вони безсовісні, як один. А видива й у найприкрішу хвилину іскрами спалахували в його мозку: довгі розпечені нитки залізничної колії в пустелі; мексіканські та американські поліцаї; тюрми та хурдиги; волоцюги попід водокачками — панорама всіх злигоднів його страдницької одіссеї після Ріо-Бланко і того страйку. І він бачив, як у сяйві слави велика червона Революція котиться його країною. Гвинтівки — ось вони, перед ним. Кожне осоружне обличчя — це гвинтівка. І він б’ється заради них. Він теж був гвинтівкою. Він був сама Революція. Він бився за всю Мексіку.
Публіку почало брати зло на Ріверу. Чого б йому огинатися від належної хлости? Та ж його чекає певна поразка, то навіщо ця дурна затятість? Дуже мало хто був зацікавлений у ньому, і то з тої частини глядачів, що полюбляють ризикувати в закладах. Упевнені в перемозі Денні, вони, проте, ставили на мексіканця по чотири до десяти, ба й один до трьох. Чимало їх забивалося, скільки раундів Рівера зможе витримати. Скажені гроші було закладено під рингом на те, що він не вистоїть семи чи навіть шести раундів. Ті, хто виграв по цих закладах, тепер, коли їхній фінансовий ризик було так щасливо полагоджено, прилучились до юрби галасливих прихильників спільного улюбленця.
А Рівера не давався побити. Весь восьмий раунд його супротивник марно силкувався повторити свій аперкот. На дев’ятому Рівера знов ошелешив залу. Він пробив тісняву клінча поривним і вдалим вимахом правої від поперека вгору. Денні повалився на поміст, покладаючи всі надії тільки на рятівний рахунок. Зала жахнулася: Денні збито його ж таки зброєю! Він сам зазнав свого прославленого аперкота правою. Рівера й не сікався перехопити його, коли він вставатиме на "дев’ять". Суддя не криючись блокував цей замір, хоч за протилежної ситуації, коли підводитись було Рівері, тримався осторонь.