Чи не ознака це старості? Він повернув голову до вікна, щоб іще раз побачити білі баранці на морі, і з прикрістю подумав, що не відчуває ніякої радості.
— На похороні було багато людей?
— Та весь Іпор, а ще понаїжджало чимало люду з Етрета, Лож, Бокотт. Були й рибалки із Фекана.
Йому пригадався сільський похорон, навіть здалося, що в повітрі війнуло духом кальвадосу.
— Певно, чоловіки наберуться сьогодні по саму зав'язку, — поважно промовив він.
— Цілком можливо, — погодився Кастен, трохи здивований плином думок уславленого комісара.
Черепашок у меню не було, і на закуску вони замовили сардини в олії й селеру під гострим соусом.
2. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ВАЛЕНТІНИ
Хвіртка була не замкнута, і, не знайшовши дзвінка, він штовхнув її й опинився в саду. Ніде ще не бачив він такої сили всілякої рослинності на такому малесенькому клаптику землі. Всіяні квітами кущі росли дуже густо, навіваючи думки про джунглі. А з кожного вільного куточка визирали жоржини, хризантеми, люпин та інші квіти, назв яких Мегре не знав, — їхні зображення він зустрічав у вітринах на веселих барвистих етикетках пакуночків з насінням.
Шиферний дах вілли, який він помітив з дороги, все ще ховався за зеленню. Стежка петляла, і він звертав то ліворуч, то праворуч, поки нарешті не вийшов на заднє подвір'я, вимощене великими рожевими плитами. Тут була кухня та пральня.
Огрядна чорнява, ледь шпакувата селянка, одягнута в чорне, з понурим виглядом вибивала матрац. Навколо неї просто неба були розставлені меблі спальної кімнати. Розкрита тумбочка, стілець із солом'яним сидінням, розібране ліжко. Фіранки та ковдри висіли на вірьовці. Не припиняючи роботи, жінка розглядала його. — Пані Бессон удома?
Вона мовчки показала йому на вікна, оповиті диким виноградом. Крізь шибки він побачив Валентіну у вітальні. Вона не сподівалася, що Мегре зайде через заднє подвір'я, і, не здогадуючись про його присутність, готувалася його зустріти. Поставивши на круглий столик срібну тацю з кришталевою карафкою та чарочками, вона відійшла на крок, щоб оцінити ефект, далі поправила зачіску, розглядаючи себе в старовинне люстро в нарізній оправі.
— А ви постукайте — не дуже чемно запропонувала селянка.
Він лиш тепер помітив двері, що виходили на балкон, і постукав. Валентіна здивовано обернулася, але зараз же на її обличчі з'явилася усмішка, що призначалася йому.
— Я знала, що ви прийдете, але сподівалася зустріти вас біля парадного входу, якщо тільки слово "парадний" пасує до мого будиночка.
В першу мить у нього знову виникло те саме враження, що й у Парижі. Вона була така жвава, така бадьора, що скидалася на молоду жінку, котра щойно переодяглася, щоб грати, стару пані в аматорській виставі. І при цьому вона не молодилася. Навпаки, фасон її чорної шовкової сукні, зачіска, широкий оксамитовий волан навколо шиї — все це відповідало її вікові.
Потім, розглянувши її пильніше, він помітив і дрібні зморшки, і зів'ялу шию, і ту сухість рук, яка вже не може обдурити.
— Дозвольте ваш капелюх, пане комісар, і виберіть крісло, де вам буде зручніше. В моєму ляльковому будиночку ви повинні почувати себе зовсім вільно, чи не так?
Вона весь час неначе під'юджувала сама себе і, видно, знала, що це робить її ще привабливішою.
— Вам, певно, вже казали, а коли ні, то ще неодмінно скажуть, що я стара дивачка. У мене й справді сила дивацтв. Ви навіть не можете собі уявити, скільки химер з'являється в самотніх людей. Може, ви сядете он у те крісло біля вікна і зробите мені приємність — запалите вашу люльку? Мій чоловік з ранку до вечора палив сигару. Сигарний дим просяк увесь будинок. Між нами кажучи, я навіть гадаю, що це йому не подобалося — курити він почав пізно, коли йому вже перевалило за сорок. Якраз тоді, коли пішла слава про крем "Жюва".
І швидко, немов перепрошуючи за своє лихомовство, вона додала:
— В кожного свої слабості. Сподіваюся, ви вже пили каву в готелі? Тоді дозвольте вам запропонувати чарку кальвадосу, якому вже понад тридцять років.
Він зрозумів, що очі молодять її аж ніяк не менше, ніж жвавість. Блідо-голубі, як вересневе небо над морем, вони зберегли той здивовано захоплений вираз, який мимоволі викликав в уяві образ юної героїні "Аліси в країні чудес".
— Якщо це вас не шокує, я теж вип'ю з вами крапельку, за компанію… Як бачите, я не приховую своїх слабостей. У домі в мене все перевертом, я щойно, повернулася з похорону бідолашної Рози. Я насилу вмовила матінку Леруа допомогти мені прибрати. Ви, певно, здогадуєтеся, що на подвір'я винесено всі меблі з Розиної кімнати. Я страшенно боюся смерті, пане комісар, і всього того, що з нею пов'язане. Поки весь будинок від підвалу до горища не буде вичищено й провітрено, мене переслідуватиме запах смерті.
Промені сонця крізь крони лип та віконні шибки проникли до кімнати й заграли на меблях золотистими зайчиками.
— Я й гадки не мала, що славнозвісний комісар Метре коли-небудь сидітиме в цьому кріслі.
— Ви, здається, казали, що збираєте газетні вирізки про мою роботу?
— Аякже! Я часто вирізала дописи про вас. Пригадую, ще дівчинкою я робила вирізки з газет, де друкувалися пригодницькі романи з продовженням.
— Вони у вас тут?
— Зараз пошукаю.
Він уловив сумнів у її голосі. Аж надто впевнено попрямувала вона до старовинного секретера, понишпорила в його шухлядах, потім підійшла до різьбленого комода.
— Може, вони в моїй кімнаті? Вона рушила до сходів.
— Не турбуйтеся, вже не треба.
— Та ні ж бо! Я дуже хочу знайти їх Адже я здогадуюся, про що ви зараз думаєте. Ви гадаєте, що в Парижі я сказала це навмисне, аби зробити вам приємність і заманити сюди. Правду кажучи, часом і буває, що прибрешеш, як усі жінки, та, клянуся вам, це не той випадок.
Він чув, як вона ходила з кутка в куток по горішній кімнаті. Спустившись, вона досить невправно розіграла сцену розчарування.
— Між нами кажучи, Роза не вміла зробити лад. Одне слово, була нехлюя. Завтра я пошукаю на горищі. В усякому разі, я знайду ці вирізки до вашого від'їзду з Етрета. А тепер, я думаю, у вас є багато запитань до мене, тож умощуюся якнайвигідніше в своєму кріслі бабусі. Ваше здоров'я, пане Мегре.