— Ви повернетеся до Парижа? — запитав Кастен.
— Завтра вранці, після того, як я знайду коштовності.
— Ви самі надішлете звіт?
— Склади його. Адже тепер тобі відомо стільки ж як і мені.
Кастен остаточно перестав розуміти комісара.
— А що робити з цим?
Інспектор показав на Тео, який палив сигарету і намагався триматися якнайдалі від свого брата.
— Він не вчинив злочину, який прямо підпадав би під дію закону. Він для цього аж надто великий боягуз. Але ти зможеш викликати його будь-коли, як тільки він тобі буде потрібний.
— Я можу виїхати з Етрета? — запитав Тео з явною полегкістю у голосі.
— Коли завгодно.
— Проведіть мене, будь ласка, до готелю, там залишилися мої речі й машина.
Так, звичайно, він не менш за Валентіну боявся Трошю. Мегре кинув одному з інспекторів, що приїхали з Гавра:
— Проведіть цього пана. І дозволяю на прощання дати йому ногою під зад.
Виходячи із "Халупки", Валентіна обернулася до Мегре й промовила, ледь ворушачи губами:
— Ви маєте себе за дуже хитрого. Та останнє слово буде не за вами!
Мегре глянув на годинника, стрілки показували пів на четверту ранку. Сирена, що оповіщала про туман, все ще завивала в нічній темряві. З ним залишився лиш інспектор із Гавра, котрий закінчував опечатувати двері, та Шарль Бессон, що не знав, куди подіти своє незграбне, тіло.
— Розуму не приберу, чому ви так грубо розмовляли зі мною. Адже я нічого не зробив! — Це була правда. І Мегре відчув щось подібне до докорів сумління. — Присягаюся вам, я ніколи не міг навіть припустити, що Валентіна здатна…
— Ви можете поїхати зі мною?
— Куди?
— До Іпора.
— Ви дуже наполягаєте на цьому?
— Інакше мені довелося б розшукувати таксі, що не дуже легко в таку пору.
Невдовзі він пошкодував про своє прохання: Шарль нервувався, машину кидало з боку на бік. Зупинився він якомога далі від низенької хатини, що темною плямою бовваніла в тумані.
— Вас почекати?
— Зробіть ласку.
Бессон, що сидів у протилежному кутку темної машини, чув стукіт у двері і голос комісара, який промовив:
— Це я, Мегре.
Шарль бачив, як спалахнула лампа, як відчинилися й зачинилися двері. Він одкусив кінчик сигари.
Минуло півгодини, за цей час Шарлю не раз кортіло поїхати геть. Потім двері знову відчинилися. Три постаті повільно наближалися до машини. Мегре відчинив дверці й сказав приглушеним голосом:
— Мене ви по дорозі підкинете до Етрета, а їх одвезете до Гавра.
Мати в жалобній вуалі, що залишилася з похорону Рози, раз по раз починала ридати, затискуючи рота носовиком; Батько не зронив ані слова. Мегре теж мовчав.
В Етрета, вийшовши перед своїм готелем, він заглянув усередину машини, розтулив був рота, але не знайшов, що сказати, і тільки повільно зняв капелюха.
Він не став роздягатися і не ліг спати. О сьомій годині він доїхав у таксі до будиночка старої мадемуазель Cope. Те саме таксі довезло його до вокзалу, він якраз устиг на восьмигодинний поїзд. Крім валізки, в руках у нього був невеличкий сап'яновий кошик у чохлі цнотливо блакитного кольору — точнісінько як очі Валентіни.