На могилах в'янули квіти, принесені сюди в День усіх святих 1. Галеас випустив синове рученя і взявся за візок. Гійу дивився вслід батьковій постаті, що віддалялася. Заштопана брунатна фуфайка, відвислі ззаду штани, сплутана густа шевелюра і маленький беретик — ось він,
1 Католицьке свято всіх святих, відзначається 1 листопада. 2 листопада, в день поминання померлих, заведено класти квіти на могили.
його тато. Гійу присів на могильну плиту, що майже зрівнялася з землею. Осіннє сонце злегка нагріло камінь, але хлопцеві було холодно. А що як він простудиться, захворіє і не зможе завтра вийти з дому? Помре... Стане таким самим, як ті, що лежать тут, у цій масній землі, стане, як мерці, яких він силкувався уявити собі, як ці люди-кроти, чию присутність видають лише низенькі горбочки.
За кладовищенською огорожею він бачив по-осінньому безлюдні поля, змерзлі виноградники, липку і чорну землю, ніби змащену маслом, цю ворожу людині байдужу стихію, таку саму підступну, як хвилі моря, довіритися яким може тільки шаленець. Біля підніжжя пагорба тік струмок, притока річки Сірон, він здувся від осінніх злив, вбирав у себе таємниці боліт і непрохідних хащ; Гійу чув, що іноді на тому березі піднімали бекасів. Хлопець, видобутий зі свого сховища, тремтів від холоду і страху, опинившись серед усього цього ворожого життя, недружелюбної природи. По схилах пагорбів блищала карміном нова черепиця на покрівлях будинків, але його погляд несвідомо звертався до блідо-рожевої, полинялої під дощами, старої круглої черепиці. Біля нього ящірки оскверняли стіни храму, один вітраж був розбитий. Гійу знав, що Боженьки там більше нема, що пан священик не побажав залишити тут Божень-ку, побоюючись святотатців. Не було Боженьки і в старій домашній капличці, де фрейлейн складає тепер мітли, ящики та поламані стільці. Де ж у цьому жорстокому світі домує Бог? Де він залишив бодай якийсь слід?
Гійу замерз. І боляче ужалив кропивою ногу. Він підвівся, підійшов до пам'ятника полеглим воїнам у вигляді піраміди, який звели торік. Тринадцятеро імен на одне їхнє маленьке сільце: Серне Жорж, Лаклот Жан, Лапейр Жо-зеф, Лапейр Ернест, Лартіг Рене... Гійом бачив, як над могилами мірно схиляється брунатна батькова фуфайка, чув пронизливе вищання візка. Завтра його віддадуть червоному вчителеві, але ж учитель може нагло померти сьогодні вночі. А що коли щось трапиться: ураган, землетрус... Та ні, ніщо не змусить замовкнути страшний мамин голос, ніщо не пригасить блиску її злих очей, прикутих до нього, і під цим поглядом він раптом починає бачити і своє худеньке тільце, і брудні колінця, і спущені на черевики шкарпетки; в такі хвилини Гійу судорожно ковтає слину і, бажаючи умилостивити ворога, намагається закрити рота... А сердитий голос вигукує (йому здається, що його розкоти чутні навіть тут, на маленькому кладовищі, де він дзвонить зубами від холоду): "Забирайся куди хочеш, щоб я тебе більше не бачила!"
А Поль тим часом розпалила в спальні коминок і мріє. Ніхто не в силі змусити себе полюбити, ніхто не здатен сподобатися іншому, але ні земні, ні небесні сили не можуть перешкодити жінці обрати собі мужчину і зробити його своїм богом. Хай навіть він про це нічого не знає, якщо від нього нічого не вимагають натомість. І ось вона неодмінно створить собі кумира, і він стане осереддям усього її життя. Вона зведе вівтар серед навколишньої пустелі і присвятить його кучерявому божеству, бо нічого більше їй не залишається.
Хай інші жінки рано чи пізно починають благати ласки у їхніх богів, вона знає твердо, що нічого не чекатиме від свого кумира. Вона вкраде лише те, що можна взяти непомітно. Чудову владу має погляд нишком, невловна для іншого думка! Можливо, настане день, коли їй дозволено буде наблизитися до свого кумира, можливо, Бог стерпить доторк її губів до його руки...
III
Мама стрімко тягла його за собою по дорозі, поораній глибокими коліями, де стояла дощова вода. Назустріч траплялися школярі, вони розходилися додому без криків і сміху. Від невидимих ранців за плечима відстовбурчувались їхні пелерини, від чого діти здавалися маленькими горбанями. З-під капюшонів, насунутих на лоба, поблискували карі або голубі очі. Дивлячись на школярів, Гійу думав, що всі ці хлопці, такі мирні з вигляду, одразу б обернулися в його мучителів, якби йому довелося сидіти разом з ними в класі або гратися на шкільному подвір'ї. Але зараз його віддадуть учителеві, і той займатиметься тільки з ним одним, на нього одного буде звернута вся небезпечна влада дорослих, які намагаються пригнітити маленького Гійу своїми запитаннями, збентежити своїми поясненнями і доказами. Цієї влади з лихвою вистачило б на цілий клас. А доведеться одному Гійу протистояти цьому чудовиську ученості, яке сердитиметься й кричатиме на дитину, яка не розуміє змісту гучних промов.
Він ішов до школи того часу, коли всі інші хлопці розходилися додому. Гійу наче щось шпигонуло у серце: він раптом ще гостріше відчув свою відмінність від них, свою самоту. Суха, тепла рука, що тримала його ручку, судомно стислася. Байдужа, якщо не ворожа, сила тягла його за собою. Замурована в своєму нікому не відомому світі пристрастей і думок, мати за всю дорогу не сказала синові ні слова. Ось уже виступили з присмерку перші будиночки, запахло димом, замигтіли за каламутними шибками вогники гасничок, заблищали яскраві вогні готелю Дюпюї. Посеред дороги стояло два вози, і широкі спини візників загороджували стойку. Ще хвилина — і ось він, той вогник... Гійу згадалося, як бабуся, розповідаючи йому казку про Хлопчика-мізинчика, вимовляла страшним, товстим голосом: "Перед ним був дім людожера". Крізь скляні двері Гійу розгледів постать людожерової дружини. Вона стояла, очевидно, очікуючи свою здобич.
— Чому ти тремтиш, дурнику? Пан Бордас тебе не з'їсть.
— Може, він змерз?
Поль знизала плечима і кинула знеможено;
— Ні, це в нього нервове, починається зовсім несподівано і без усяких причин. У півтора року у нього був родимець.
Зуби в Гійу голосно цокотіли. В кімнаті чувся тільки цей дріб та мірний стук маятника великих стінних дзиґарів.