Найчастіше говорили про звірів, бо Джунглі підходили майже до самого села. Олені й дикі свині поїдали посіви на їхніх полях, і час від часу в сутінках з'являвся тигр і хапав людину майже на очах усього села.
Мауглі, який добре знав Джунглі, часто доводилося затуляти долонями обличчя, щоб інші не помітили, як він сміється, а Бульдео, поклавши свою рушницю на коліна, оповідав одну небилицю за іншою, і плечі Мауглі здригалися від реготу.
Між іншим, Бульдео запевняв усіх, ніби той тигр, що вкрав у Мессуа сина, був перевертень, і що в ньому сидить дух злющого старого лихваря, який помер кілька років тому.
— Я цього певен, — казав Бульдео, — бо Прун-Дос завжди шкутильгав відтоді, як його вдарили під час бунту, коли палили Його рахункові книги. А тигр, про якого я кажу, також шкутильгає — він залишає нерівні сліди.
— Так, так, це правда! — погоджувались діди, киваючи сивими бородами.
— Невже і всі інші його розповіді — такі ж дурні й безглузді вигадки?! — промовив Мауглі. — Цей тигр шкутильгає тому, що такий народився — хто ж цього не знає?! Пусті побрехеньки, що душа лихваря перейшла в звіра, у якого менше сміливості, аніж у шакала!
Бульдео від здивування заціпило, а староста аж очі витріщив.
— Ого! Це так говорить чортеня з Джунглів? — промовив, нарешті, Бульдео. — Коли ти такий розумний, то краще відніс би його шкуру до Канхівари. Адже уряд призначив за його голову сто рупій! А ще краще — помовчав би, коли говорять старші.
Мауглі підвівся.
— Цілий вечір я лежав тут і слухав, — кинув він через плече, збираючись іти, — і тільки один чи два рази Бульдео сказав правду про Джунглі, хоч вони й підходять до самих дверей його хати. Як же я повірю його вигадкам про духів, богів, домовиків, яких він нібито бачив?
— Еге, дуже вчасно дали хлопцеві роботу. Хай собі доглядає за чередою, — сказав староста; Бульдео пихкав і відсапувався, не тямлячи себе від зухвалості Мауглі.
У більшості індійських сіл хлопчики вдосвіта виганяють буйволів та іншу худобу на пасовисько, а ввечері приганяють назад. Той самий буйвол, який топче ногами білу людину, покірно дозволяє хлопчиську, що ледве дістає йому до носа, кричати на себе, ганяти і бити лозиною. Поки пастушок не відходить од буйволів — він у цілковитій безпеці, бо навіть тигр не насмілюється напасти на череду; та варто лиш якомусь хлопчикові побігти за квітами чи погнатись за ящіркою — і його легко може вхопити тигр.
Рано-вранці Мауглі їхав сільською вулицею верхи на спині Рами, величезного буйвола-вожака. Темно-сизі буйволи, з довгими, загнутими назад рогами і лютими очима, один за одним виходили з своїх хлівів і прямували за ним, і Мауглі одразу дав зрозуміти іншим хлоп'ятам, що старший буде він і ніхто більше. Він лупцював буйволів довгою гладенькою бамбуковою палицею і наказав Кам'я, одному з хлопчиків, пасти разом з іншими худобу окремо і не відходити од череди — а сам він піде з буйволами.
Індійське пасовисько — це порослі рідкою травою скелі, чагарники і неглибокі ярки, серед яких розбрідається худоба. Буйволи звичайно йдуть туди, де є вода і багнюка; там вони годинами валяються, гріючись у теплому мулі. Мауглі пригнав своїх буйволів до найдальшого кінця рівнини, де з Джунглів витікає Вайнгунга. Там він скочив з шиї Рами і побіг до бамбукових хащ, де на нього чекав Сірий Брат.
— Ах, — промовив Сірий Брат. — Уже не перший день я чекаю тебе тут! Що в тебе за справи з людською худобою?
— Нічого не вдієш — наказ! — відповів Мауглі. — Я тепер у селі чередник. Що чути про Шер-Хана?
— Він знову повернувся у наш край і довго чекав тебе. Тепер знову пішов геть, бо останнім часом полювання було погане. Але все-таки казав, що неодмінно уб'є тебе.
— Гаразд, — сказав Мауглі. — Поки його нема, ти або хто інший з чотирьох братів сидіть на оцій скелі, щоб я бачив вас, виходячи з села; а коли він повернеться, чекай мене під деревом дхак, що росте в яру посеред долини. Не треба лізти самим у пащу Шер-Ханові.
Мауглі вибрав місце в холодку, ліг і заснув, а буйволи паслися собі навколо.
Догляд за чередою в Індії не потребує ніяких зусиль. Худоба собі пасеться, хрумкає травою, лягає, потім знову встає,— і навіть не реве, а тільки пофоркує. А буйволи й зовсім тихо поводяться: вони лізуть один за одним в баюри і закопуються так глибоко в багнюку, що на поверхні лишаються тільки їхні носи та банькуваті фарфорово-сині очі. Так ото вони й лежать у болоті колодою. Скелі немов танцюють у гарячому мареві; хлопчики-пастушки чують шуліку (не більше одного), що висвистує високо-високо в небі,— і вони знають, що коли хто-небудь з них помре чи здохне корова, то шуліка спуститься вниз, і це побачить інший шуліка за багато-багато миль звідси, і теж прилетить, а за ним ще і ще, — і так невідомо звідки, ще до того, як жертва сконає, позлітаються сотні голодних шулік.
Пастушки то сплять собі, то знову прокидаються, плетуть з сухої трави кошики і садовлять туди коників-стрибунців; або ж спіймають двох жуків-богомолів і примушують їх битися; іншим разом вони нанизують намисто з червоних та чорних лісових горіхів або стежать за ящіркою, що гріється на скелі, або за змією, що ловить коло води жаб. Потім заводять довгі-довгі пісні з чудернацькими приспівками — і день здається їм такий довгий, як іншій людині все її життя; або ще вони роблять палаци з мулу, маленькі фігурки буйволів, коней і людей, вкладають у руки тим людям бамбукові палички і уявляють, що самі вони — царі, а фігурки — їхнє військо, або що вони — божки і перед ними всі схиляються. Нарешті настає вечір; діти здіймають галас, і буйволи вилазять з липкої грязюки з таким тріском, наче хтось раз у раз стріляє з рушниці. Всі повертаються через сіру рівнину до села, де вже мерехтять у хатинах вогні.
День у день ганяв Мауглі буйволів до їхніх улюблених баюр і день у день бачив він спину Сірого Брата за півтори милі від долини (це свідчило, що Шер-Хан ще не повернувся); день у день він лежав на траві, прислухався до навколишніх шелестів і згадував минуле життя у Джунглях. Коли б Шер-Хан хоч раз оступився своєю кульгавою лапою у Джунглях біля Вайнгунги, Мауглі напевне почув би його в тиші довгого ранку.