— Хто проти? — питає лорд Пукс.
Дивляться на молодого короля, але він мовчить.
— Хто утримався? — питає лорд Пукс.
— Я,— каже молодий король.— Я проти всіх пропозицій, які вніс Мацюсь. Це засідання королів, а Мацюсь не король. Прошу записати до протоколу — votum separatum.
— Пропозицію короля Мацюся Реформатора прийнято всіма голосами, крім одного. Засідання закриваю до завтра, до десятої години.
Пукс подав Мацюсеві на прощання руку й сказав:
— Вдалося вашій королівській величності заволодіти ситуацією.
Підійшов до Мацюся король Борух, хотів з ним поговорити, але Мацюсь ухилився від розмови. Мацюсь найбільше не любив брехунів. Він знає, що дорослі іноді кажуть неправду, але щоб не посоромитися сказати, ніби ти чекав на втрачену корону дві тисячі років,— ну, це вже зовсім гидко. Адже щонайбільше людина може жити сто років. А він: дві тисячі...
Розділ одинадцятий
Сам-самісінький пішов Мацюсь до моря, сів на камені, страшенно стомлений і зажурений. Стільки він намучився, стільки натерпівся. А навіщо, для кого? Лише Клю-Клю зосталася вірною йому; але вона не знає, не розуміє, та й не повинна знати, чому Мацюсь утратив бажання боротися й працювати. Не треба засмучувати Клю-Клю. Хай хоч вона буде щасливою.
Але що це? Хтось співає. Мацюсь пізнав голос сумного короля.
Коли Мацюсь виходив із залу засідань, сумний король чекав його в коридорі. Мацюсь пройшов близько від нього, але вдав, що не пізнає. Не гнівається Мацюсь на сумного короля, просто йому байдуже. Одного бажає, щоб усе це якнайшвидше минуло. Мацюсь попросить Пукса, щоб зараз же вислав його на безлюдний острів. Коли його прабабуся Сузанна Доброчесна пішла в монастир, то чому він, такий страшенно стомлений і зажурений король, не може дожити свого бурхливого віку на безлюдному острові?
Мацюсь не шкодує, що втік з поїзда. Тепер він вирушить у заслання як король, а не в'язень, невільник, вирушить спокійний, з власної волі; адже йому нема чого й куди повертатися.
— Мацюсю, чи дозволиш мені тут сісти? — спитав сумний король.
— Не маю права забороняти, це не мій острів.
— Але ти перший тут сів.
— Можу посунутись.
Довго сиділи вони мовчки.
Сумний король вийняв з кишені пригорщу горіхів і подав Мацюсеві. Той узяв. Лускає зубами горіхи, шкаралупки кидає в море. І приємно дивитися, як кожна шкаралупка кружляє й кружляє коло берега, поки набіжить хвиля й накриє її білою піною і вже не знати, де та шкаралупка поділася.
— Де живеш, Мацюсю?
— Першу ніч провів під миртовим деревом, другу — під столом у залі засідань.
— Хочеш іще горіхів?
Мацюсь відказав:
— Дякую.
— Королі живуть у готелі, я ж найняв невеличку кімнату в рибальській хаті. У мене там два ліжка. І дуже чисто.
Мацюсь посміхнувся, бо пригадались йому павуки й блощиці в тюрмі.
— Я нічого не міг зробити,— каже сумний король мовби до себе.— Не дозволили мені навіть зняти корону і поїхати на безлюдний острів.
— Я чув,— сказав Мацюсь.
— Ти дуже змарнів, Мацюсю. То й не дивно, що не могли тебе пізнати. Чи дуже зле було тобі протягом цього часу?
Мацюсь глянув прямо в вічі сумному королеві.
— Мій королю,— сказав він,— як я втік, що робив і як сюди дістався — це таємниця. Таємниця не тільки моя, а й тих добрих людей, які знали або й не знали, що допомагають королю-вигнанцю. Я не зраджу цю таємницю, бо не хочу, щоб ці люди мали неприємності. Сумний королю, я тепер нікому, нікому, навіть тобі не вірю.
Сумний король не відказав нічого, тільки взяв скрипку й заграв, а з очей йому сльози закапали...
А тепер послухайте, як дістався Мацюсь на Фуфайку й чого він хоче їхати на безлюдний острів. Чи все розкажу докладно, не знаю. Адже протягом дванадцяти років сто найславетніших професорів сперечалося в газетах, чия правда. І кожний інакше описував Мацюсеву втечу. Я вибрав оповідь найцікавішу, бо хіба не байдуже, як тікав Мацюсь?
Отож через тиждень життя в сирітському будинку відкрився Мацюсь одному з хлопців, що він король. Той спершу не йняв віри, але згодом таки повірив. І ось одного разу, коли вихованці сирітського будинку пішли на прогулянку, вони прочитали на розі вулиці оголошення, що за викриття Мацюся можна одержати десять мільйонів. Отоді вони й вирішили зрадити Мацюся.
Та саме в той час вулицею проїжджала в колясці Клю-Клю й пізнала Мацюся. Клю-Клю вже випустили з в'язниці. Вона попросила, щоб їй показали сирітський будинок, оскільки хоче відкрити такий самісінько для дітей рідного краю. Клю-Клю купила п'ять фунтів цукерок, написала Мацюсеві листа, щоб він тримався, бо вона лишається вірною йому й неодмінно допоможе здобути корону.
І ось Клю-Клю в сирітському будинку. Роздає дітям цукерки, а тим часом крадькома підсунула Мацюсеві свого листа. Мацюсь випадково підслухав, що хлопці хочуть його зрадити, і втік, забравши з собою листа Клю-Клю, до тієї знайомої бабусі, яка напоїла Мацюся молоком, коли виганяли вовка з зоологічного саду. Бабуся зразу пізнала Мацюся і разом з сином, який приїхав з далеких країв, щоб забрати матір з собою, сховала втікача в себе.
А ковбасник давно вже повідомив поліцію про Мацюся, власне, зробив це не він, а його дружина. Так і так, мовляв, Мацюсь був у них, украв сардельки та ковбасу і втік. Але в поліції не дуже-то повірили цьому, бо чимало людей приходило з вигадками про Мацюся, бажаючи дістати нагороду. Та коли надійшов лист від хлопців, що Мацюсь жив у сирітському будинку,— і знову згадували про. сардельки,— це вже скидалося на правду. Префект поліції перелякався не на жарт, бо доповідав раніше вищому начальству, що Мацюся немає в столиці. Тепер він знову почав улаштовувати облаву за облавою. А у в'язниці водночас знайшли підкоп.
Тим часом Мацюсь пише листа до Клю-Клю, що ладен поїхати з нею. Але як це влаштувати? У Клю-Клю був собака. КлюКлю отруїла того собаку й закопала тайкома вночі, а всім сказала, нібито хоче забрати опудало собаки до свого краю. Столяр зробив скриню, а тоді прийшов бабусин син, начебто для того, щоб зробити опудало собаки. А насправді він приніс у мішку Мацюся. Поклали Мацюся до скрині і, ніби то було опудало собаки, переправили до поїзда.
Як натерпівся Мацюсь, як страждала його гордість, важко розказати. Коли Клю-Клю приїхала до нього в клітці з мавпами, то все ж таки в клітці, а не в мішку, і як жива мавпа, а не як здохлий собака. До того ж Клю-Клю була тільки дочкою короля, а не королем.