Мати

Страница 17 из 18

Карел Чапек

Батько. Свою службу, рідненька.

Мати. Так, свою службу. Я теж мала свою славу, і то були ви. Мала свій дім — то були ви. Свою службу — і служила я вам, вам, вам. То поясніть же мені, чому саме я, завжди я, в усій світовій історії тільки я, мати, жінка, повинна платити таку жахливу ціну за ваші великі справи?

Дідусь. Не треба так на них гніватися, доню.

Мати. Я на них не гніваюсь, тату. Я гніваюсь на світ. Бо він весь час посилає моїх дітей на смерть за щось велике, за якусь там славу, чи благо, чи ще за щось… А скажи, таточку, чи той світ від цього хоч трохи покращав? І чи було з цього хоч якесь пуття?

Дідусь. Було, донечко, було. Бач, славне минуле також потрібне.

Батько. Я знаю, голубонько, тобі дуже тяжко було, проте… коли я отак дивлюсь на тебе…

Мати. Не дивись на мене, Ріхарде! І ви, діти, не дивіться. Я жахлива, коли гніваюся.

Батько. Бо в тебе вдача запальна, правда? Ти й сама пішла б на смерть, люба моя, якби було треба.

Мати. Тільки за вас! За вас, і більш ні за що! За свого чоловіка, за родину, за дітей… Хіба мені, жінці, коли було діло ще до чогось? Ні, ні, ні, я вам Тоні не віддам!

Пауза.

Ондра. А знаєш, тату, вона трохи має рацію. Тоні справді… фізично слабенький. Такий млявий, погано розвинений хлопець…

Їржі. Ні, в нього скоріше вдача слабка, Ондро. Він і екзальтований, і водночас страшенно боязкий. Я ще не бачив хлопця, що мав би так мало завзяття в собі.

Корнель. Він не винен, Їрко: то нерви. Тоні здібний, але нервовий — далі нікуди. Я не знаю, що з цього хлопця вийде.

Петр. Шкода його. Так із нього ніякого пуття не буде.

Мати. Ні, не кажіть так! Ви несправедливі! Ріхарде, не вір їм, вони на нього завжди звисока дивилися. Тоні просто… занадто вразливий; але взагалі він вилюднів… ти б зрадів, якби побачив, який він тепер здоровий і дужий! Він, щоб ти знав, сам хотів піти на війну! Сам прийшов до мене й просився… Тоні не винен. То я його не пустила. І не пущу.

Батько. Чому, Долорес?

Мати. Бо я не хочу лишитись сама. Може, це егоїзм… але в мене ж нема вже більш нікого, тільки Тоні, Ріхарде! Прошу вас, діти, прошу тебе, тату, зоставте мені його! Адже мені без нього не буде для чого жити, не буде про кого дбати; у мене вже нічого не буде… Невже я не маю ніякого права на того, кому дала життя? Невже я нічого не заслужила за стільки тисяч років? Прошу вас, діти, зробіть це заради мене, заради своєї знавіснілої, замученої матусі, й самі скажіть, що я не можу віддати Тоні. Скажіть! Чи ви не чуєте?

Пауза.

Дідусь. Боже, яке це все тяжке! Не треба хвилюватись так, доню. Може, до хлопця ще й черга не дійде. Може, запізно вже, бо нас розбито…

Батько (схиляється над картою). Ще ні, дідусю. Ось на цій лінії ще можна оборонятись. Якби зібрати всі сили…

Петр. Я покладаюся на наш народ, тату. Народ мав зброю… Він битиметься й на вулицях. Ось побачиш, і діти підуть у бій; візьмуть батьківські рушниці…

Корнель (щось шукає поглядом). Мамо, а куди ти прибрала зброю?

Мати. Що таке, любий?

Корнель. Куди ти діла татову зброю?

Мати. Сховала. Від Тоні.

Корнель. Шкода. Бо там одну рушницю треба змастити.

Їржі (висовує з письмового столу шухляду, бере там свій старий зошит і гортає його). Шкода, що я не встиг довести до пуття цю конструкцію. Непогана штука. (Сідає з зошитом).

Батько (над картою). Оцю позицію я б сам залюбки захищав, хлопці. Такий гарний прохід…

Корнель. Мамо, чуєш, де та рушниця?

Мати. От невгамовні! (Відмикає дубову шафу). Тут вона.

Корнель. Дякую. (Виймає з шафи рушницю і оглядає її). Непогана штука. (Заходжується чистити її на столі клоччям і мастилом).

Пауза.

Дідусь. От бач, доню, зібралась трохи не вся родина.

Петр. Чуєте?..

Їржі. Що?

Петр. Яка тиша.

Батько. Наче хтось хоче щось сказати.

Петр. Хто?.. (Обводить поглядом усіх, тоді обертається до радіоприймача). А, знаю.

Батько (підводить голову). Що таке? (Теж обертається до приймача).

Їржі (підводить голову). Що там? (Напружено дивиться на приймач).

Усі обличчя обернені до приймача. Пауза.

Мати. Ну, коли ви хочете… Адже вас більш ніщо вже не цікавить. Тільки війна. (Вмикає радіо).

Корнель. Коли йде війна, мамо, треба воювати.

Чоловічий голос із приймача. …авангард наближається до річки. Загони добровольців підірвали мости й готуються захищати передмостові укріплення до останку. Ворога треба будь-що затримати. Добровольці переказують валі: "Поляжемо, але не відступимо".

Жіночий голос із приймача: Слухайте, слухайте, слухайте! Закликаємо всіх чоловіків: до зброї! Закликаємо всіх чоловіків. Ідеться вже не про нас. Ми б'ємося вже не за себе, а за землю своїх батьків і дітей. В ім'я померлих і ще не народжених кличемо до зброї весь народ!

Мати. Ні. Тоні не піде. Я не віддам його тобі!

Чоловічий голос із приймача. Алло, алло! Командування північної армії повідомляє, що наші частини відступають з боями. Бій іде за кожну п'ядь землі, за кожну межу, за кожну хату. Селяни відмовились покинути свої домівки й захищають їх зі зброєю в руках. Ворогові доводиться зрівнювати з землею кожне село, кожну садибу. Вбитих надзвичайно багато.

Ондра. От бідолахи…

Батько. Що вдієш, так треба. Все ж таки це затримає ворога.

Жіночий голос із приймача. Слухайте, слухайте! Щойно одержано радіограму з нашого судна "Горгона"… Зачекайте, не можу розібрати. Наше судно "Горгона"… Ой боже! (Голос зривається). Пробачте, у мене там син. (Коротка пауза). Слухайте, слухайте, слухайте! "Наше учбове судно "Горгона"… на борту якого перебуває чотириста кадетів морської школи… спробувало прорвати ворожу блокаду й вернутись до свого порту. О п'ятій годині сім хвилин… судно було торпедоване. "Горгона"… потопає. (Важке зітхання). Кадети на борту "Горгони" передають останній привіт своїм рідним і просять, щоб їм на прощання заграли… наш гімн". Сину мій! Синочку!

Мати. Як? То й ти маєш сина? І в тебе є дитя?

Чоловічий голос із приймача. Алло, алло! алло! Припиняємо передачу вістей. Алло, алло, алло! Викликаємо учбове судно "Горгону"! Викликаємо "Горгону"! Алло! Алло, ви чуєте нас? Кадети на "Горгоні", увага! Кадети на палубі "Горгони", вітчизна посилає вам останній привіт!

Із приймача лунав гімн. Усі мерці мовчки підводяться й стають струнко.