Арбенін
Вгадав: про вдячність.
Казарін
Знов розумування1
Про це розбіжні є думки,
Та хто і що не думав би, такий
Предмет завжди достойний міркування
Арбенін
Що мислиш ти?
Казарін
Я мислю, друже мій,
Про вдячність так: це річ, що від ціни послуги
Залежить вельми. Зрозумій,
Що не завжди твоє добро — твоя заслуга.
Ось приклад: Слукін вчора знов
Мені щось тисяч п'ять програв — був би здоров!
Ціну тому я скласти незугарен!
Повіриш: п'ю, чи їм, чи сплю —
Все дякую йому,
Арбенін
Жартуєш все, Казарін?
Казарін
Послухай, я тебе люблю.
Але молю уклінно й слізно:
Будь ласка, схаменись, облиш цей вигляд грізний,
Тоді тобі відкрию всю земну
Премудрість я — її глибінь і таїну.
Про вдячність знати міркування
Мої ти хочеш? Зволь; я докладу старання:
Що не кажи Вольтер там чи Декарт,
Для мене світ — колода карт,
Тут фатум — банкомет, а я — я граю.
І слушно це, повір.
На прикладі я так би це представив:
Нехай би тисячу на туза я поставив —
Так, з прочуття, — я в картах марновір —
Уявимо, що раптом, без обмину
Він виграє — ну, що ж, я дуже рад,
Та дякувати все ж я тузові не стану
А мовчки загребу свій клад
І буду гнуть та й гнуть, хоч з вечора до рана.
А там підсумував,
Зім'яту карту геть — і встав!
Тепер... одначе, ти не слухаєш, мій милий?
Арбенін (вроздумі)
Усюди лихо, скрізь обман...
Я ж слухав мовчки, ніби істукан,
Про те, як сталось все і як мене дурили!
Казарін (набік)
Замислився... (до нього)
Це, друже, щодо карт.
Та інший казус нам розглянути ще варі;
Лиш послідовно, щоб не збиться.
Уявимо, що знов в розпусту або гру
Як-небудь здумав ти пуститься,
А тут хтось з друзів нагодиться
І скаже: "Стережись: бо не бувать добру"
Та й наговорить мудровито
Тобі сім кіп того й сього.
А ти випадком, так, послухаєш його —
Уклін йому та многі літа.
Якщо він стримав твій пияцтва шал,
То ти напій його негайно, без вагання,
І в карти обіграй в подяку за навчання,
А врятував від гри — то ти піди на бал,
І закохайся там в його жону, мій друже,
Чи спокуси її, щоб розплатиться з мужем,
І правий будеш ти, хоч так, хоч так, дружок,
Бо тільки сплатиш тим уроком за урок.
Арбенін
О, з тебе мораліст!
(Набік)
То все це вже не тайна!..
А, князь... за ваш урок я вам сплачу, звичайно.
К а з а р і н (не звертаючи уваги)
Останній пункт розглянуть треба нам:
Ти любиш женщину... їй жертвуєш ти честю,
Багатством, дружбою, можливо, всім життям,
Ти оточив її увагою і лестю...
Та за що дякувать тобі їй? Сам
Скажи, подумавши уважно:
Ти жертвував усім цим, — зваж-но! —
Не задля неї, ні — її ти полонить
Хотів, щоб пристрасть вдовольнить,
І самолюбство... ось! Зваж все це послідовно
І скажеш сам, що в світі все умовне.
Арбенін (розстроєно)
Так, правий ти: що женщині любов?
Потрібні їй нові всякчасно перемоги.
Благай і плач, терзайся знов і знов —
Лише смішний ти будеш їй... О, боги!
Так, дурень той, хто в женщині самій
Жадав знайти свій рай земний!
Казарін
Розумно мислиш ти, мій друже,
Хоч сам щасливий в шлюбі.
Арбенін
Дуже!
Казарін
Хіба не так?
Арбенін
О, так!,. Щасливий...
Казарін
Що ж, я рад!
А все-таки шкода, що ти жонатий, брат.
Арбенін
А що?
Казарін
Так... Згадую, як ми бувало
Бенкетували ночі й дні...
Мінився світ, у головах тріщало,
Хоч голови були у нас міцні.
Було колись... солодкий спочин зранку
Та спогади про ніч, про втіхи до світанку,
Тоді обід, вино... Рауля честь...
В гранчастих кубках піниться та грає...
Розмови, дотепи... всього бувало єсть,
А там в театр... Душа співає,
Коли пригадую, як часом з-за куліс
Ми танцівниць виманювали та актрис.
Погодься, брат, раніше
Було все краще й приємніше.
Ось п'єсу скінчено — ми летимо мерщій
До друга... увійшли... там гра вже в повній силі,
На картах золото горою... той радий,
А той тремтить, блідий, —
< Достоту мертвий у могилі.
Ми сіли теж — і от почався бій.
Тут, тут крізь душу переходить
Жаги і відчуваннів тьма
І думка враз бентежить і заводить
Пружину гострого ума...
А переможеш супротивника, й покірно
Тобі до ніг впаде судьба сумирна,
То й сам Наполеон тобі
Нікчемою здається, далебі.
(Арбенін відвертається).
Арбенін
О, хто поверне... вас, надії й сподівання.
І вас, нестерпні вкрай та полум'яні дні!
За вас віддам я спокій свій, бажання,
І щастя неука — пощо воно мені?
Мені — отцем сімейства й мужем бути?
Мені, мені, хто все давно спізнав,
Пороку й зла солодку пив отруту
І перед їх лицем не зблід, не трепетав?
Геть, доброчесність: Я тебе не знаю, —
Ти теж обман... Тож нетривкий
Союз наш нині я навіки розриваю,
Прощай, прощай...
(Падає на стілець і затуляє обличчя)
Казарін
Тепер він мій!
СЦЕНА ТРЕТЯ
Кімната в князя. Двері до іншої відчинені.
Він у іншій спить на канапі.
ВИХІД ПЕРШИЙ
Іван, згодом Арбенін. Слуга дивиться на годинник.
Іван
Уже от-от спливає сьома,
А він звелів себе о восьмій розбудить.
По-руському він спить, відомо,
І встигну ще в крамничку я сходить,
А двері на замок... воно вірніше.
Ну от!.. Іде хтось... От загин!..
Скажу: немає й край, а сам з очей скоріше...
(Арбенін входить).
Арбенін
Князь дома?
кжтов
Іван
Ні, нема.
Арбенін
Неправда.
Іван
П'ять хвилин
Тому пішли.
Арбенін (прислухається)
Брехня! Тут він,
(показує на кабінет)
І спить спокійним сном, прислухайся, як диха.
(Убік)
Коли б не перестав!
Іван (убік)
Почув. От лихо!
(До нього)
Себе будити князь наказу не давав.
Арбенін
Він любить спать... Тим краще: доведеться
І вічно спать іще.
(До слуги)
Я вже сказав,
Що ждатиму його. Ти ж чув, здається?..
(Слуга виходить).
вихщ ДРУГИЙ
Арбенін (сам)
Тепер... або ніколи. Так, це слушна мить;
Тепер я все зроблю — рука не затремтить.
Я доведу, що в нашім поколінні
Є хоч одна душа, яка з насіння
Образи плід дає... О, не слуга я їм,
Щоб перед ними тут згинатись;