Машина-миролюбець

Страница 3 из 4

Артур Кларк

При слові "задачка" присутні математики скривились, але генерал і не здогадався, що він бовкнув щось не те. Громада військових потупцялась часину, потім хтось наважився:

— Скільки буде дев'ять у двадцятому ступені?

Один з техніків, зневажливо чмихнувши, натис на якісь клавіші. Електрична машинка озвалася кулеметним тріском, і ніхто й блимнути не встиг, як уже з'явилася чорним по білому відповідь, дев'ятка, перемножена сама на себе двадцять разів.

Згодом я сам підрахував, скільки тут виходить; коли хто хоче знати, то ось вам це число: 12157665459056928801. Але повернімось до розповіді Гаррі.

Після цього з чверть години Карла бомбардували всілякими такими дурницями. Відвідувачі були вражені, хоча навряд чи вони могли б викрити Карла, навіть якби всі його відповіді були хибні.

Генерал скромно кахикнув. У математиці його пізнання поза елементарну арифметику не сягали, а Карл тільки починав розігріватись.

— Тепер, — сказав генерал, — я надаю слово капітанові Вінклеру.

Це був енергійний юнак, випускник Гарвардського університету; генерал слушно не довіряв йому, підозрюючи, що капітан Вінклер радше вчений, аніж військовий. Проте серед офіцерів тільки Вінклер по-справжньому розумів, для чого призначається Карл, і міг до ладу пояснити, як саме комп'ютер має виконувати своє завдання. Генерал ще подумав роздратовано, що Вінклер, почавши розповідь, мав вигляд як задрипаний шкільний учитель.

Перед Карлом вирішили поставити одну складну тактичну задачу, відповідь на яку всі, окрім Карла, знали, йшлося про битву, що відбулася майже сто років тому. Коли Вінклер скінчив вступні зауваження, один генерал з Бостона буркнув убік: "Хай мене чорти візьмуть, коли котрийсь клятий південець не залагодив так, щоб бодай тут переміг Лі !"

Проте кожен був згоден, що це завдання якнайкраще надається для перевірки Кардових здібностей.

Перфострічки поповзли у місткі батареї пам'яті, на панелях замиготіли й заблимали світлясті візерунки, в усіх напрямках почався якийсь таємничий рух.

— Щоб розв'язати це завдання, машині треба п'ять хвилин, — категорично заявив капітан Вінклер.

Коли це враз, наче зумисне всупереч його словам одна з електричних машинок жваво застрекотіла. З нутра її висунулася смужка паперу, і капітан Вінклер, трохи здивований такою несподіваною оперативністю Карла, взяв те послання. І тут-таки його нижня щелепа опустилася на шість дюймів, і він застиг без руху з папірцем у руці, немов не ймучи віри очам.

— Що там таке? —гаркнув до нього генерал.

Капітан Вінклер плямкнув, але не міг ані слова сказати. Нетерпляче пирхнувши, генерал шарпнув папірець з руки Вінклера. Тепер настала його черга завмерти на місці, тільки на відміну від свого підлеглого він весь геть побагровів. На мить став схожим на якусь рибу, що задихалася, витягнена з води; потім мало не силкома загадкове послання вихопив у нього п'ятизоряний генерал, рангом найвищий з усіх присутніх.

Його реакція була абсолютно протилежна. Він раптом голосно зареготався.

Молодших офіцерів хвилин десять доймала болісна непевність. Скоро, однак, незвичайна новина процідилася через полковників до капітанів та лейтенантів, і зрештою в приміщенні не зосталося жодного військового, кого б вона обминула.

Карл просто сказав, що генерал Сміт пихате одоробло, та й годі.

І хоч ніхто не сумнівався в цьому, справу не можна було так облишити. Щось тут явно було не гаразд. Щось (а може, хтось) відвернуло Карлову увагу від битви під Геттісбергом.

— Де доктор М'яло?! — ревнув генерал Сміт, коли до нього повернувся дар мови.

А за тим уже й слід прохолов. Відбувши величну хвилину, він тихенько вислизнув з кімнати. Відплата мала бути згодом, це ясно, але за таку втіху можна було й заплатити.

Техніки заходилися гарячково обмацувати контур за контуром і стали знову перевіряти Карла на пробних операціях. Вони дали Карлові цілу низку складних задач на множення та ділення, щоб пересвідчитись у комп'ютеровій вправності, як от пересвідчуються у вправності людської мови на скоромовках ("На дворі трава, на траві дрова" і т. д.). Він упорався з ними бездоганно. Тоді підсунули йому простеньку воєнно-тактичну задачу, таку, що її пересічний лейтенантик розв'язав би й спросоння.

Карл на це відповів:

— Шубовснув би ти головою у воду, генерале!

Тоді генерал Сміт збагнув, що тут щось поважніше, аніж якась технічна неполадка. Це був просто бунт машини.

Кілька годин пішло на те, щоб з'ясувати, у чому ж таки причина. Десь у нутрощах Кардового пристрою пам'яті була вмонтована розкішна колекція образливих слів, що їх любовно зібрав доктор М'яло. Те, що треба було сказати самому генералові, він записав на перфострічку або зафіксував у візерунках електричних імпульсів. Але цим він не обмежився, це було б не варте його генія. М'яло встановив іще, так би мовити, контур вибору — він наділив Карла здатністю розрізняти. Перш ніж розв'язувати будь-яку задачу, Карл її перевіряв. Якщо вона була чисто математична, він належним чином і діяв, і все було правильно. Та коли задача мала воєнний характер — з нього виходив якийсь образливий вислів. Причому після двадцяти таких випадків він жодного разу не повторився, аж нарешті довелося молодших із присутніх попросити, щоб вийшли.

Слід визнати, що техніків зацікавили майже рівною мірою обидва питання: і добір тих висловів на адресу генерала, що їх мав у запасі Карл, і те, де саме вони містяться. Почав Карл звичайними кпинами та чудернацькими припущеннями щодо генеалогії генерала, але скоро перейшов до різного роду детальних вказівок, навіть найслабші з яких були вельми дошкульні для генералової гідності, а більш круті завдавали серйозної травми і його фізичній повноцінності. Всі послання, виходячи з друкарських машинок, мали на собі гриф "цілком секретно", і це не дуже тішило генерала. З гнітючою певністю він усвідомлював, що з усіх секретів холодної війни цей буде розголошено найпершим і що йому треба переходити на цивільну службу.

— Ось така ситуація є і досі, — закінчив свою розповідь Первіс. — Техніки все ще силкуються розплутати контури, що їх повмонтовував доктор М'яло, і рано чи пізно вони це зроблять. А тим часом Карл залишається непохитним миролюбцем. Він просто щасливий, коли має діло з теорією чисел, з розрахунками енергетичних таблиць і взагалі з будь-якими математичними проблемами. Пригадуєте знаменитий тост: "За чисту математику — щоб нею ніхто ніколи не зміг скористатися!" Так от Карл теж такої думки.