Спринцовка. Добра тобі кара. Це б і кожний ґвалтівник схотів, щоб його жінками карали.
Фанфаріель. Ану, спитай у нього, чи дуже він радий. Він волів би краще вмерти, ніж терпіти від цих жінок, що не дають йому заснути ані на хвилину.
Ґвалтівник.
День і ніч нема спочинку... Ех, заснути б хоч на мить, Одчепіться, кляті жінки, Хочу спать, а не любить! Одчепіться, невблаганні, Залишіть ви мордувать!.. На підлозі, під парканом, Хоч в канаві, тільки б спать!
Жінки торсають і тягнуть ґвалтівника.
Спринцовка. Це вже дійсно пекельна кара. Немає гірше, як хочеш спати і не можна. Це й зі мною бувало, як поїзда вночі чекав.
Вилазить п' я н и ц я, а за ним сила різноманітних п л я ш о к зі спиртовими напоями, що його переслідують і лізуть до нього.
Спринцовка. Це що за процесія? Фанфаріель. Це п'яниця і пляшки зі спиртовими напоями.
Спринцовка. От лахва, цілий буфет! Але чого ж він не п'є?
Фанфаріель. Тому, що немає тільки одного напою, що за нього він віддав би всі інші,— склянки чистої води... Н' яниц я.
Все нутро пече без жалю Невтамований вогонь,
А бодай чорти забрали Той проклятий алькоголь! Чим пожежу загасити, Чим зарадити біді... О благаю, дайте пити, Хоч один ковток води! (Вибігає в розпачі.)
Спринцовка. А це хто, здається, якийсь робітник?
Фанфаріель. Це прогульник, він увесь час прогулював на землі і нарешті потрапив до нас.
Спринцовка. То що ж він тут робить?
Фанфаріель. Що робить? Увесь час благає, щоб дали йому хоч яку роботу. Але йому не дають — і в цьому його кара.
Спринцовка. Добра тобі кара. Та це б усякий захотів.
Фанфаріель. Ану, спитай. Він і то вже 5 разів вішався з нудьги.
Прогульник.
Більш немає сил терпіти. Де подітись од нудьги? Дайте що-небудь робити — Хоч із глини пироги. Дайте землю рить руками, Дайте пекло замітать. Хоч залізо гнуть зубами, Хоч помийні чистить ями, Тільки б, тільки б не гулять! (Виходить.)
Спринцовка. Це вже дійсно лиха година! Дайте йому хоч папери які підшивати, бідоласі.
Фанфаріель. Ну, то що ж там стали, далі. Чорт. Не хочуть іти. Фанфаріель. Як не хочуть? Хто? Чорт. Та цей... з портфелем.
Чорти нагинаються над безоднею, звідти висувається плакат з написом "Без доклада не входить".
Фанфаріель. А! Це, певно, бюрократ. Ану, тягніть його за шкірки.
Чорти починають ширяти вниз своїми тризубцями. Плакат зникає, але натомість висувається другий: "Зверніться до секретаря". Плакат зникає.
Чорт (в розпачі). Не йде!
Фанфаріель. А, то ну його в болото. Звісно, що бюрократа навіть чортячі вила не беруть.
Фанфаріель. То ось бачили, які в нас "санаторії", кожний пацієнт —може зрозуміти, що саме пошкодило йому в житті. Ну, а тепер ходім, покажу вам і нашу канцелярію.
Спринцовка. Добра санаторія.
Виходять обидва.
Увіходить Ліліт у супроводі своїх пекельних фрейлін — кількох розкішно зодягнених жінок. Сама Ліліт у чорній усіяній діамантами оксамитовій сукні з голими руками і з розрізом на стегні. Вона сідає на крісло праворуч і рухом руки відпускає фрейлін, які виходять.
Ліліт (хмуро дивиться перед себе). Цей солдат не сходить у мене з думки... О, як би я хотіла залишити його біля себе... Я ніколи не бачила очей, щоб горіли такою завзятою одвагою... (Підводиться.) Мені здається, що разом з ним вдирається свіжий вітер безмежних просторів землі, і так жадливо зітхають груди, щоб пити без кінця це свіже повітря... Але де ж він? Гей, хто там! (Тупає ногою.)
Фанфаріель (з'являється миттю). Кликали, царице?
Ліліт. Ви не знаєте, де цей... як його, солдат — більшовик, як його, Марко, чи що. (Одвертається.)
Фанфаріель. Ще не прибув, царице.
Ліліт. Як не прибув? То де ж він?
Фанфаріель. А зрештою, може, він у другому відділі — я довідаюсь.
Ліліт. Стривайте. Ви, як і завжди, нічого не знаєте. Замість писати безглузді п'єси, краще б займалися ділом. Слухайте... Я... я хочу, щоб він залишився тут... цей солдат. Як би це зробити?
Фанфаріель. Ну, то не оддавайте йому накладні — тільки й усього.
Ліліт. Ні, я не можу цього зробити —— не маю права. І пекло має свої закони.
Фанфаріель (сміється). Ну, тоді доручіть його якій-небудь з наших красунь — Аспазії 16, Фріні 17 або прекрасній Єлені І8, хіба ж їх мало.
Ліліт (гнівливо). А, то я, виходить, поганша за яку-небудь Фріну! Я, перша дружина Адама, пекельна цариця, славетна Ліліт! Та ви думаєте, що ви говорите! Чим писати безглузді п'єси...
Фанфаріель. Ото, далися їй ці п'єси... я... я не смів, царице.
Ліліт. Фріна! Він і дивитись на неї не схоче. . Фанфаріель. Пробачте" царице. Ліліт. Який він вибрав пароль? Фанфаріель. "Маруся".
Л і л і т. ' Маруся. Певно, яке-небудь дурне дівчисько. Ну, добре. Сьогодні в мене велике приймання. Коли приведуть цього дурня, скажіть, щоб його привели до мене. Ідіть. (Виходить.)
Два зелених чорти продовжують завзято клапати картами, не бачачи, що з безодні висунулась чиясь голова. Голова повільно висовується, і нарешті вилазить уся постать типового хулігана старих часів у "картузі і спин-жаку". Вилізши, він плює в безодню і показує туди дулю. Потім обережно обходить чортів і йде праворуч.
Хуліган. Ф-фу, ну й спекота, мать їх. Тут, здається, трохи ліпше.
Назустріч йому з правого боку виходить постать сучасного "шкета" в со-колці, штанях "кльош" і кепці, з татуюванням на грудях. Обидва стикаються і дивляться один на одного.
Колишній. Ну. Сучасний. Ну. Колишній. Ти чого? Сучасний. А ти чого?
Колишній. Ти чого задаєшся, мать твою. Мало ка ші їв?
Сучасний. А ти чого — по сопатці захотів? Колишній. Ти хто? Сучасний. А ти хто?
Колишній. Я, може, за царя жив. Расєю рятував, євреїв бив, скільки самих книжок до убиральні поодносив. А ти що? Не бійсь, у школу ходив, політграмоти вчився... Чистоплюй, теж — то-ва-риш!
Сучасний. Важність велика! А ти на біржі праці був? В начальство чорнильницю шпурляв? Молода, в Саксонії не була.
Колишній (трохи змішавшись). На біржі... Яка така біржа?
Сучасний. То-то. А я в кіятрі в калідорі на стінку "останавлівался"?
Колишній (в захопленні). Та ну! При всіх? В кіятрі? Здорово!
Сучасний. А жінку по очах пляшкою бив, поки не осліпла?
Колишній (здивовано). Та ну? По очах пляшкою? Перший раз чую.