Марка з пальмою

Страница 2 из 3

Нина Бичуя

Стась "відмер", але Борька не відпускав його.

— Він що — того? — кивнув Борька услід сірому пальту і красномовно спробував просвердлити у своєму лобі дірку пальцем.

— Ні,— втомлено відповів Стась.— Він філателіст.

— Як-кий?

— Не який, а філателіст. Марки збирає, не чув хіба такого? Філателіст-колекціонер... Борько, слухай, можна я піду додому?

— Ну! А що... він хотів?

— Червону пальму... Та ні, не справжню, а марку. Це така марка, а на ній — червона пальма.

— Не-е-є! — у Борьки відвисла м'яка вогка губа над підборіддям.— Двадцять рубчиків за марку?! Брешеш ти, мабуть.

— Та ні, правда, вона унікальна, ця марка... їх усього п'ять — і одна у мене...

— Ну! — Борька зміряв Стася дивним поглядом, у якому змішались і подив, і недовіра, і насмішка.— І ти не продав?

— Ні. Хто таке продає? Борю, можна — я додому? — Стась притупував по снігу ногами в коричневих дитячих черевиках.

— Топай, чого ж! — милостиво дозволив Борька.

А потім Піпін Довгий стояв і дивився услід Стасеві, і на обличчі його відбивалась надсадна робота неповороткої думки.

II

— О-о-о! — тільки й міг вимовити Стась, коли побачив на порозі своєї кімнати Борьку.— О-о-о!

Борька осліплено дивився на яскраву ялинку, на блискучий паркет і на Стася з білим бинтом, обмотаним довкола шиї.

— Болить... оте, ну — горло? — поморщився Борька.

— Угу! — сказав Стась.— Здорово болить. Як сто кішок шкребуться.

— Морозиво жував? Ні? А що ж?

Борька присів на стілець, поклав на коліно велику шапку і з цікавістю поглядав на Стася. Той спершу боявся, що за Борьчиною цікавістю причаїлося з десяток несподіваних неприємностей і "щиглів", але Піпін Довгий мирно сидів на стільці.

Зайшла в кімнату мама. Вона сказала, щоб Боря роздягнувся, дала Стасеві ліки і чай з молоком, а Борьку почастувала густою червоною наливкою, поклала йому на тарілку солодкий пиріг з яблуками — Борька ум'яв його вмить — і Стась зовсім заспокоївся і навіть відчув якусь вдячність до Борьки: все-таки не кожен схоче сидіти у хворого, та ще й під час зимових канікул.

— А той... як це... філі... філе... ну, як його — не чіплявся більше? — поцікавився Борька.

— Філателіст? — здогадався Стась.— Ні-і. Він чекає, щоб я сам до нього прийшов.

— А ти? — Борьчин погляд нетерпляче обмацував Стасеве лице.

— Та ти що! Це ж червона пальма! Мені її брат Женька дістав. Я б її за мільйон не віддав!

Борька чомусь полегшено зітхнув — мабуть, як слід прожував наступну порцію пирога — і запитав:

— Вона що — така гарна, ця твоя пальма?

Стась помовчав якусь мить, а потім притишено вимовив:

— Якщо хочеш... Ти справді хочеш? Я тобі можу показати, якщо хочеш...

— Та я все життя знаєш як хотів на червону пальму поглянути! А ти ще питаєш, ото дивак!

Стась раптом забув усі болючі, підступні Борьчіші жарти і образи.

— Он там, на столику. Так, так, той синій клясер! Альбом... Дай сюди, я тобі знайду!

Стась одразу відкрив альбом на потрібному місці, легенько і ласкаво торкнувся пальцем марки:

— Ось, дивись! Це вона! Знаєш, коли хочеш — ти всі подивись. Тільки, Борько, обережно, ти знаєш, їх треба пінцетом брати, але взагалі, якщо хочеш, то можеш і руками...

Борька дивився на марку і дивувався. Ну, марка як марка. Крихітний зубчастий квадратик з яскраво-червоною пальмою на березі моря і з чорною дужкою штемпеля — за це стільки грошей? Бувають же на світі диваки!

— Н-мм-кхх! — пробурмотів Борька, а Стась, який напружено слідкував за ним, розчаровано запитав:

— Тобі не подобається? Борю, чом же тобі не подобається?

— М-м-м-м! Що ти! — Борька заплющив очі і цмокнув губами:— Я б за таку м-марочку... не те що двадцять ру б ликів — я б півжиття віддав. Во! Во пальмочка!

— От бачиш, а ти питав, чому я її не віддаю,— Стась сів на ліжку, очі його збуджено блищали, і він сам не знав, з чого більше радіє: чи тому, що має таку марку, чи тому, що вона сподобалась Борьці.

А Борька розпалювався:

— Я б таку марочку знаєш як? Я б цю пальмочку — в рамку і очей би не спускав. Я б уночі вставав і дивився, не те що вдень!

Стась усміхався широко, і його тоненька шия витягалась над білим обручем з бинта і вати.

— Дай, будь ласка, альбом! — раптом сказав він, рішуче стуливши губи.

Обережно, щоб не пошкодити жодного дорогоцінного для знавця-колекціонера зубчика, Стась вийняв марку з червоною пальмою. Він тримав її на долоні якусь мить, а потім урочисто простягнув руку до Борьки:

— На, візьми... Я... я тобі її дарую. Чом же ти не береш?

— Н-ну! І тобі не шкода? Двадцять же карбованців, двадцять, Піпіне!

— За неї більше можна віддати! — засміявся і відразу скривився Стась — горло таки дуже боліло.

— Більше? Скільки ж?

— Ти ж сам казав — півжиття! А я тобі за так віддаю. Бери.

— Дивак ти, Короткий! Я таких ще не бачив. Тобі палець у рот поклади — ти й то не відкусиш...

— Навіщо палець у рот? — здивувався Стась.

Коли Борька пішов, забравши з собою в маленькому целофановому пакетику червону пальму, Стась задрімав, і йому ввижались цілі пальмові гаї на березі моря, і листя на пальмах було червоне.

III

Після зимових канікул, у перший день занять, Піпін Довгий сидів па підвіконні і демонстрував кільком однокласникам новеньку авторучку, наповнену червоним чорнилом.

— О, бачили: вниз опустиш — і зразу видно мавпу на пальмі, а переверни знову — і нема нічого. Здорово, правда? Класна ручка, ви такої і в очі не бачили, і в руках не тримали! — Борька скорчив найстрашнішу, яку вмів, гримасу і заклав ручку за велике, схоже на вареник вухо.

— Слухай, Піпіне Довгий, тобі ж така ручка зовсім не потрібна! Ти й звичайною не багато пишеш,— сказав хтось із гурту, і всі хлопці разом засміялись.

— Но-но! — грізно глянув Борька, стискаючи кулаки, але жартівника врятувала поява Стася.

Побачивши його, Борька загукав:

— Короткий, привіт! Іди, голубчику, сюди! Я тобі щось таке зараз як покажу!

— Ану, глянь! Бачиш — пальмочка? І мавпочка? Черво-она! Це, брат, уже річ, не те що марочка, гм? Як ти думаєш? Отак-то — пальму на пальму!

Стась заціпенів, ще не зовсім розуміючи, у чім річ. А Борька говорив далі:

— Я дяді марочку, а дядя мені ручку, правда, не той... не транзистор, а однак, гм? А ти думав — я її справді в рамочку? Думав, признайся?