Але що примусило його затуманене й усе-таки очевидне справжнє "я" спалахнути,— так само раптово, як раптово над його грудьми підвелася на коліна сестра Корі,— то це думка, що, бувши при здоровому глузді, він ніколи б не дозволив, щоб з ним щось подібне трапилося. Новий здогад дихнув на нього. А чи дійсно не може бути так, що він — член парламенту,— подумав він, коли темношкіра дівчина схопила його руки й провела ними по гладенькій шкірі живота, мовби вмиваючи ними гостроверхі перса. Депутат і переконаний противник сил зла й уседозволеності?
А що там говорила ця нікчемна докторша про невміння зустрічати реальності життя з відкритим обличчям? Хіба саме не цю надуману, по-дитячому ворожу репліку зазвичай чути від широкої громадськості, коли йдеться про обраних представників народу? Пацієнт відчув, як його охопила тремка інтуїтивна певність, ніби він уже зовсім близько од відповіді... і знову защеміло серце,— адже докторша казала ще щось, і ті слова досі не дають йому спокою. А й справді, чому відразу не вийшов з палати? Втім, стривай: припустімо, він справді член парламенту і наткнувся на кричущий приклад зловживання в медичній практиці, приклад, важливість якого виходить далеко за межі цього одного шпиталю? Тоді все зрозуміло. Між особистою відразою й громадським обов'язком міг бути тільки один вибір, що свого часу вичерпно засвідчив і Ґладстон1 у своїй роботі над проблемою проституток.
Ґладстон — він згадав Ґладстона! Втретє з початку самозаглиблення пацієнт відчув трем від наближення до істини. І не тільки тому, що згадав Ґладстона. Пригадалася недавно опублікована нещадна статистика про секс-ройовиська Гамбурга й Копенгагена на вимогу городян. Пацієнт відчув глибоке полегшення. Хоча й несвідомо, але, не покидаючи цієї кімнати, зробив правильний вибір, пов'язаний з особистою відповідальністю, і робив те, для чого, як він дедалі більше переконувався, був покликаний.
От якби колись... мій Боже, настане той день, коли він притягне на суд громадськості цю докторшу, клініку, методи лікування і усе-усе, і то так, що назавжди покладе край цьому неподобству. Зараз одну його руку повели вниз, запрошуючи обстежити пах медсестри, яка все ще стояла на колінах. Ні, він не буде мовчазним спостерігачем. Ніщо не зупинить його: впіймає погляд спікера й підведеться, впевнений у собі, зібравши докупи всі свої сили, з високо піднятою головою,— поважний і переконливий:
— Чи відомо міністрові про всезростаючу кількість серйозних статевих злочинів проти душевно хворих пацієнтів з боку маніакальних працівників одного значного шпиталю, представників різних рас? Чи усвідомлює міністр, що їхні безборонні жертви...
На жаль, далі промова так і не просунулася, бо увагу сестри Корі відволікло щось за її спиною. Вона відпустила його долоню, сягнула рукою позад себе й вигукнула:
— Містере Ґрін! Ви все-таки змогли!..
Наступної миті вона пригорнулася до нього. Його губи відчули на собі короткий, але жаский поцілунок, затим вона стрепенулася всім тілом і наче змія заходилася сповзати нижче. Він відчув, як вона пестить його пилки, і навіть не став уявляти, чим може закінчитися ця відразлива сцена.
— Цього досить, сестро... Сестро!
Медсестра як лежала, так і завмерла при другому більш різкому окрику. її щока спочила у нього на животі. Він розплющив очі. Поруч із ліжком стояла доктор Дельфі, згорнувши руки під грудьми, і дивилася на свою розпростерту помічницю з осудом, який досі призначався виключно йому. Медсестра Корі відірвалась од нього, підвелася на ноги й стала біля ліжка з похиленою головою.
— Пробачте, докторко.
— Скільки разів я повинна повторювати тобі, що на цій стадії ми застосовуємо метод Гопкінса-Сешольського?
— Я забула...
— Цього тижня це вже втретє.
— Але ж у мене вийшло, докторко...
— Справа не в тому, вийшло чи ні. Я говорю про лікарняні правила. Які захищають і вас також, сестро. Я вже не раз говорила, що надмірна стимуляція тільки подвоює наше навантаження. Тому ми й наполягаємо на методі Гопкінса-Сешольського. Й ви це знаєте,— по хвильці додала доктор Дельфі не без позірного святенництва, характерного для владолюбних людей. — Мені було б дуже неприємно обговорювати вашу поведінку із старшою сестрою.
Медсестра Корі кинула нажаханий погляд на ліжко:
— Будь ласка, не треба, докторко Дельфі. Будь ласка. Ця стара корова вже й так у мене в печінках.
— А ще, сестро, вам не вільно говорити так про своїх зверхників у присутності пацієнтів.
Медсестра знову похилила голову:
— Але про неї усі так говорять.
— Зараз не про це йдеться.
— Слово честі, я більше не буду, докторко. Можу забожитися. Доктор Дельфі трохи зм'якла:
— Гаразд. Але я не хочу, щоб мені довелося знову вертатись до цієї розмови. Нарешті вона глянула на свого пацієнта. її губи витяглися в тоненьку вибачливу усмішку.
— Ви вже даруйте мені, містере Ґрін. Медсестра ще проходить практику. — Затим перевела погляд на середину його тіла. — Гаразд. Подивімося, як себе почуває ваш чутливий орган.
Пацієнт відчув на собі її вагу і отримав можливість оцінити розмір і пружність того "чутливого органу". Заплющив очі.
— Подивімося, чи не зможе він вирости бодай ще трішки. Хоча б на сантиметр. — Лікарка спробувала рукою: — Чудово. Ще. Ще. Ще разочок. Гарно. — У її голосі з'явилися нові нотки, майже гордість, навіть з натяком на здивування. Вона знову випросталася край ліжка. — Сьогодні я сама доведу процедуру до кінця, оскільки вона перша. Але наступні рази її виконуватимуть медсестри. Звичайно, час від часу я приходитиму, щоб пересвідчитися, як просуватимуться ваші справи. Згода?
Хворий розплющив очі, але слів йому бракувало, й у відповідь спромігся тільки на лихий погляд з-під лоба, на що докторша не стала звертати уваги. Без попередження її ліве коліно стало на ліжко, а потім атлетичним рухом вона опинилася над ним, спираючись на руки й коліна.
— Медсестра вставить член.
Пацієнт був здатний тільки на те, щоб дивитися широко розплющеними очима,— все ще не вірив у те, що з ним відбувається, хоча відбувалось все насправді. Він відчув, як лікарка, тримаючись на руках, вправно опустила сідниці, вигнула спину аркою, примірялася. Вставили. Впіймали, втопили, глибоко занурили.