Розділ 27 "МОЙШЕ"
Ім'я "Мойше" дуже популярне в американоєвреііських театральних колах.
"Мойше" в лапках — так прозивається там майже вся єврейська театральна публіка.
"Мойше" — це символ наївності, простоти й неуцтва.
"Мойше" — це тип простака, з яким годі панькатися. Йому можна дати будь-що, хоч сіно чи солому. Не турбуйтесь, у "Мойше" добрий шлунок, він усе перетравить.
Вважають, що слово "Мойше" вигадав — нехай пробачить він мені — родоначальник єврейського театру божественний Гольдфаден.
Я кажу "нехай мені пробачить", тому що слово "Мойше" супроводиться ще одним словом, якого не можна на-друкувати і яке найбільший єврейсько-американський поет римував із словом "неборака".
Правда, знайшлися такі, що були незадоволені цим словом. Один навіть якось виступив з полум'яним протестом у пресі проти такого брутального блюзнірства п зганьблення найсвятішого імені, яке є в нашій історії *. А втім, і це не допомогло. Протест прочитали, добре посміялися, а ім'я "Мойше" залишилось по сьогодні не тільки там, у країні Колумба, воно докотилося й до нас, у старий світ, разом із супровідним словом. Отже, коли хтось із наших акторів каже "Мойше", всі вже знають, що йде далі...
Коротше кажучи, автор національно-святкової музично-драматичної і патріотичної п'єси під назвою "Мойше" добре поціляв і ще краще влучив. Для примадонни є в п'єсі патетична пісня, що полонила всіх. Примадонна співає цю пісню так зворушливо й принадно, з такою чарівною мелодією, що викликає найгучніші оплески. Пісню цю співає не тільки сама примадонна. Увесь театр з усіма акторами й хором, уся публіка допомагає їй.
"Мойше" зветься пісенька і співається вона так.
Виходить на сцену примадонна, дуже гарна жінка в офіцерській формі, і заспівує дуже приємним метщо-со-прано:
Чи не бачили ви Мойше?
Мойше! Мойше! Мойше!
Серце в нього вельми гоже.
Гоже. Гоже. Гоже.
Люди, де шукати Мойше?
Чи не бачили ви Мойше?
Мойше тут і Мойше там,
Він усім знайомий вам.
Мойше тут і Мойше там,
Він усім знайомий вам.
Тут примадонна кидає погляди в шановну публіку, дивиться скрізь — у партер, ложі, на гальорку. Хтось із шановної публіки в партері, ложі чи на гальорці озивається:
— Я Мойше!
Але примадонна з тією ж чарівністю відповідає йому:
— Ні, ти не мій Мойше!
Озивається ще хтось із партеру, ложі чи з гальорки:
— Я Мойше!
Тоді примадонна закінчує, і хор разом із шановною публікою допомагають їй:
Мойше тут і Мойше там,
Він усім знайомий вам.
Після перших кількох вистав пісня "Мойше" стала популярною і поширилась у всьому дев'ятому районі Нью-Йорка. Її співали в кожному домі, на вулиці, підприємствах і у всіх кухнях, єврейських ресторанах, крамницях та фабриках — скрізь чути було, як тільки співають "Мойше". Більшого успіху не можна було й сподіватися: бо коли від національно-музично-драматично-патріотичної п'єси в пам'яті шановної публіки лишається одна пісенька, то це найкраща ознака успіху всієї п'єси, прикмета, що п'єса, дасть бог, надовго затримається в репертуарі. Директорові того театру не доводилось турбуватися. Він знав, що його "Мойше" не зійде з репертуару доти, доки всім цим Мой-шам не набридне співати "Мойше"... Нехай собі критики критикують п'єсу, скільки їм заманеться, нехай фейлетоністи жартують і висміюють п'єси, підготовані до свят, обзиваючи їх найдошкульнішими образливими словами,— директори єврейських театрів кажуть, що знають краще, що саме любить "Мойше" і що треба давати "Мойшеві". А коли, кажуть вони, йдеться про те, хто найбільше псує смаки шановної публіки: театр чи преса,— нехай краще, кажуть вони, погортають газети, єврейські газети в Америці, і побачать, які пошлі романи друкуються там на честь "Мойше"... Починається палка полеміка в газетах, розпалюється запекла боротьба між представниками двох великих сил у найбільшій єврейській громаді світу, між єврейською пресою й єврейським театром,— та все через "Мойше". А Мойше читає те, що пишуть про нього в газетах, і сміється. Хіба він має час у країні скажених темпів, де панує принцип "кожний сам собі допомагає", спинитись хоч на мить і зацікавитися дурницями, якоюсь філософією? Запрацьовані, очманілі, затуркані, стомлені бізнесом глядачі після виснажливої денної праці, насилу дочекавшись вечора, подаються на єврейську вулицю, забезпечують себе квитками і заповнюють гальорку, партер та ложі, ковтають солоденьку патріотично-принадну пісню "Мойше", яку славетна примадонна співає так чарівно, шукаючи при цьому поглядом серед публіки:
Гвалт, люди добрі, Мойше!
Скажіть, на бога, де Мойше? ^
а шановна публіка підхоплює разом з нею:
Мойше тут і Мойше там,
Він усім знайомий вам.
Розділ 28
КОМУНА РОЗПИЛЮЄТЬСЯ
Свято наближалося до кінця. "Дурний театральний тиждень" з його чудернацькими безглуздими святковими п'єсами кінчався. Єврейські театри Нью-Йорка вже збиралися перейти до серйозного репертуару й літературних п'єс. На великих вуличних афішах і на других сторінках єврейських газет з'явилися добре відомі єврейсько-американському театральному світові імена. Преса писала про нові драми, що прибули з старого світу, давала нові назви давнім творам, майстерно перелицьованим, спритно переробленим на американський копил і так безсоромно підчикриженим, що чорта пухлого дізнаєшся, звідки вони походять. Одне слово, все було "ол райт".
Критики цілком серйозно дискутували про ці "нові" п'єси, присвячуючи їм цілі сторінки й коронуючн авторів блискучими епітетами. Одного вони звеличували Зудерма-ном, другого — Гауптманом, третього — Ібсеном, четвертого називали Шекспіром — "єврейський Шекспір", навіть "ще більший за Шекспіра".
Звісно, не всі рецензенти були одностайні й не всі додержувались однієї думки. Як ведеться з давніх-давен, думки гостро поділялися. П'єсу, яку критик в одній газеті вихваляв на всі заставки і підносив до неба, а самого автора обожнював, другий критик в іншій газеті нещадно висміював, топтав п'єсу ногами, змішував автора з багном і доводив якнайпереконливіше, що, відколи Колумб відкрив Америку, такої пошлятини ще ніхто не бачив. Одне слово, "сезон" був у розпалі, а "Мойше" все ще панував на єврейській вулиці. Директор театру, де йшла вистава "Мойше", засунувши руки в кишені, бідкався на кепські справи: приміщення його театру надто мале, щоб прийняти всю публіку, яка хоче щовечора дивитись і слухати його "Мойше". При цьому він кривився, удаючи з себе нещасного Рокфеллера, який не знає, що робити з грубими мільярдами, бо вони, наче каміння, падають на нього з неба.