Ці дні тут називаються сезон.
"Сезон" — хороше, любе слово, найкраще в цій країні, де всі працюють однаково гарячково: і ті, що пропонують свої руки, й ті, хто купує ці руки; ті, що вмиваються потом, і ті, хто змушує вмиватися потом; ті, для кого нікель *— велика монета, й ті, для кого долар нічого не вартий; ті, що шукають шматок хліба, й ті, хто шукає розваг; ті, що скніють разом з жінкою й дітьми десь дуже високо на горищі або в підвалі, без повітря й світла, і ті, хто ціле літо гайнує на дачах, грає дні й ночі в покер чи пінокль — картярські ігри, майже такі ж хитромудрі, як наше очко й двадцять одно, або зовсім у таку гру, що у нас зветься фліртом, а в них "фльортейшн", яка полягає в тому, щоб нишком переманити чужу жінку або привселюдно обмінюватися дружинами, мовляв, моє-твоє — спільне, на все начхати... Сезон — це перехідний період, час оновлення, відсвіження й пожвавлення для всякого театру взагалі, а також і для єврейського, що посідає після преси чільне місце в єврейському кварталі Нью-Йорка. Єврейська преса має тоді робити по саму зав'язку.
Попервах з'являються невеликі замітки під назвою: "Новини єврейського театрального життя". Це здебільшого непевні чутки, висмоктані з пальців відомості, безневинні побрехеньки про залаштункове життя і нічим не підперті плітки. Наприклад: що такий ось директор театру ближчим тижнем повертається з Європи й везе з собою найви-датнішу співачку паризької опери; такий ось директор найняв таке й таке театральне приміщення; такий ось директор переманив до себе таку ось зірку; відома примадонна покинула єврейську сцену й перейшла на американську; відомий автор, який зажив невмирущої слави своїми музич-но-реалістично-драматичними творами, написав до сезону три реалістично-музично-патріотично-мелодраматичні п'є-си, які перевершили все, що досі ставилося в цій країні. При цьому робиться шанобливий уклін у бік якоїсь зірки, комплімент тій чи тій примадонні, співається дифірамб якомусь театральному директорові і дається схвальну оцінку тому чи тому авторові. Одне слово, це поки що звичайнісінька балаканина, яку дозволяє собі преса напередодні сезону, коли літо вже кінчається.
Зовсім інший вигляд має преса, коли театральний сезон розпочався й усі театри вже працюють. Якщо ви розгорнете єврейську газету, вам засліпить очі цілий ряд кричущих статей з величезними заголовками і безліччю прізвищ. На всіх сторінках миготять згори донизу саженними літерами пишні слова, дзвінкі фрази, що легко ллються й так само легко сприймаються, промовляючи вам про небесну насолоду, яку такий ось директор приготував для вас, і про справжню райську втіху, яку матимете ви в такому ось театрі. Ці всі хвальні статті так спритно написано, так хитро скомпоновано, що простий наївний читач широко розкриває рота й очі, не знаючи, що це: передова самого редактора чи своєрідна критика, панегірик, вияв захоплення розчуленого театрального рецензента? Ніколи в світі нікому не спаде на думку, що це просто добре сплачувана реклама, куплена за гроші газетна сторінка, в якій театральний директор може написати все, що йому заманеться. Отож він вихваляє на всі заставки свій театр, б'є в усі дзвони, сповнює повітря звуками сурм і фанфар.
Чи хочете побачити щось високе, щось таке, чого ви ніколи не бачили,— розлягається в газеті один, співаючи соловейком,— чи хочете провести хоч одну годину, добру і спокійну, в раю? Чи хочете почути справжні єврейські пісні й ревно плакати справжніми єврейськими слізьми, як у "Розбитих серцях"? Чи хочете від щирого серця сміятися з природного гумору та незрівнянного єврейського жарту, як у "Олрайтнику"? Чи хочете наситити око спогляданням новітніх багатих картин, патріотичних декорацій та устаткування, як у "Єврейській родзинці?" Чи хочете побачити неповторних танцюристів і танцюристок, яких ви ще ніде й ніколи не бачили? Приходьте на вечірні й ранішні вистави дивитися справжнє театральне свято "Вінчання" — найбагатшу єврейську трагікомічно-мелодра-матично-патріотичну оперету, найкращу з усіх, що будь-коли ставилися на єврейській сцені.
"Серед безлічі п'єс усіх єврейських театрів міниться "Семисвічник" таким яскравим світлом, що всі інші п'єси, показувані в інших театрах, бліднуть і втрачають будь-яку принадність!..— Так досить скромно оголошує директор ще одного театру.— "Семисвічник",— каже він з тим самим апломбом,— височіє серед них, наче велетень серед карликів. Ви вже бачили сльози в цій країні, сльози покинутих "удів" і нещасних "сиріток". Сльози загублених дітей і занапащених немовлят. Бачили вже муки знедолених дівчат і збезчещених жінок під час нелюдських погромів. Чули вже сміх на сцені наших театрів, натуральний сміх сердечного гумору та єврейського жарту. Чули також чарівні мелодії й співи уславлених примадонн. Бачили танці найкращих у світі танцюристів — але такого приголомшливо-високого й небесно-чистого та святого мистецтва в Нью-Йорку ще ніколи не бачили й не чули".
Директор іншого театру зручно розлігся, як містечковий багатій, у своїй газеті й просто розповідає історію, як він цього літа блискуче провів відпустку в Європі, об'їздив усі великі міста, відвідав усі театри, придивлявся й прислухався, збирав повсюди, наче бджола, краплини меду, й це наштовхнуло його на ідею створити для нью-йорк-ської єврейської публіки таку святкову п'єсу, яка одночасно причарувала б слухача небаченими національними костюмами і сповнила серця справжньою єврейською гордістю та патріотизмом. П'єсу, що показала б найкращі, най-шляхетніші образи старої минувшини і новітніх бандитів XX сторіччя. П'єсу, що мала б справді біблійні мотиви, суто єврейські національні мелодії та патріотичні пісні разом із найновішими танцями паризького балету. Це все скомпонувати, писав директор-драматург, коштувало йому багатьох сил і грошей. А коли після великої праці, зусиль і величезних витрат закінчив п'єсу, він лише тоді опинився перед найскладнішою проблемою: яку назву дати п'єсі? Уявіть собі, що найважче в музично-драматичному творі — не музика, не драматична дія, не типи, не декорації, не картини, а назва! Музична драма повинна мати назву, яка гула б, наче дзвін, грала б, наче скрипка, співала б, як примадонна... Хвалити бога, він знайшов найвлучнішу назву для цієї величезної музично-драматичної і національно-патріотичної трагікомедії. Вона має називатися не інакше, як "Мойше".