Мандрівні зірки

Страница 62 из 148

Шолом-Алейхем

Тільки тоді полегшало Златці на серці, коли брат дав їй вивчати роль Юдіфі з "Уріеля Акости". І не тому, що їй так сподобалася ця роль, а тому, що Акосту грав той гарний юнак з довгим русявим волоссям і ясними лагідними очима, якого звуть Рафалеском. Ах, яке то гарне ім'я: "Рафалеско", "Рафалеско"... Заради нього варто мучитись тут, вивчати роль і повторювати, як папуга, чудні слова, яких вона зовсім не розуміє, і виступати щоночі на сцені, яку, бог тому свідок, вона ненавидить. О, як вона ненавидить сцену, театр, акторів. А найбільше ненавидить братового компаньйона Ізака Швальба. Терпіти не може вона цю червону пику за те, що він за лаштунками лізе до неї, коли ніхто не бачить, в'язне, щипає її і раз у раз питає, чи любить вона його: "Яблучко моє! Любиш мене, яблучко?" Златка мовчала. "Щоб його так бог любив з його розпухлою червоною пикою!" —думала вона і втікала від нього. Світ заочі втекла б вона, але боялася брата. Плюнула б на театр, але шкода було покинути Рафалеска з довгим русявим волоссям і з ясними лагідними очима.

Ах, Рафалеско! Рафалеско! Це любе ім'я завжди було на її устах. Вона марила цим ім'ям. І не раз, лежачи вночі в ліжку, вона обіймала холодну подушку, притискала до теплих дівочих грудей і пригадувала свою роль, роль Юді-фі, де вона казала сама собі: "Що може стати мені на заваді, щоб я палко притиснула його до грудей?" Вона притискала холодну подушку й гарячими дівочими губами цілувала її в темряві, тихенько шепочучи любе ім'я: "Рафалеско! Рафалеско!"

Вранці, коли мати будила дочку, перше, що спадало Златці на думку, це — любий Рафалеско. От скоро вона його знову побачить. От скоро знову буде з ним на репетиції. От скоро знову стоятиме з ним на сцені, буде коло нього близько-близько, ковтатиме його слова, його солодкі любі слова: "Юдіфі Юдіф! На кожній пелюстці твоїх квітів гарячими сльозами написано, хто ми тепер одне для одного..." Серце її заздалегідь починало калатати: "Рафалеско! Рафалеско!"

А побачивши його, вона зовсім губилася. Руки й ноги тремтіли, вона мінилась усіма кольорами і, бідолашна, ховала обличчя, щоб ніхто не побачив.

Ніхто з акторів цього не помічав. Усі були занадто захоплені картами. Тільки Гольцман, який бачив навіть тоді, коли не дивився, і чув навіть те, чого не кажуть, бачив усе, все чув і думав сам собі: "Хлопець, нівроку, сам іде на гачок... Коли господь бог дозволить, ми незабаром покажемо цілому світу дулю і виголосимо амінь!"

— Одоробло! Чого ти зупинився? Давай карти! — каже Гольцман компаньйонові.

— Даю! Даю! — відповідає йому Швальб, здає карти, а обличчя йому й далі пашить. У цю мить почувся стук у

двері... Раз, два, три. "Заходьте",— водночас вигукнуло кілька голосів, двері відчинилися — телеграма.

— Кому телеграма?

— Ізакові Швальбу.

— Звідки телеграма?

— З Лондона.

— Що за телеграма?

— Майте спокій, нехай прочитає.

— Як може прочитати Швальб? Це не про його зуби, діло.

Ізак Швальб насамперед повернув гроші з банку всім гравцям, а це забрало чимало часу, бо треба було мати міністерську голову, щоб запам'ятати, скільки хто поставив. Тут знову на нього посипалися лайка, прокльони, гострі дотепи й кпини.

Роздавши гроші, Швальб вибігає на мить з телеграмою до власника готелю, щоб той прочитав йому, що там написано, а всі в кімнаті сиділи, затамувавши подих. Які секрети міг мати Швальб і критися перед своїм компаньйоном Гольцманом?.. Більш за всіх був приголомшений Гольцман. Йому взагалі було неприємно, що залишився тут, разом з усіма, як причмелений. Обличчя йому взялося плямами від гніву на цього грубіяна, з яким надала йому нечиста сила зв'язатися. "Холера цьому цигарочникові!" Аж ось повернувся Швальб і, сяючи, проказав усім присутнім:

— Дітоньки, ми їдемо до Лондона!

Важко змалювати, що сталося з акторами, коли вони почули цю радісну звістку. А один скочив на стіл і почав розмахувати правою рукою:

— Ах, Лондон! Лондон! Лондон! Нехай живе Лондон!

Другий ударив себе по литках:

— Мені давно вже так кортить до Лондона, що просто нехай чорт мене візьме.

Третій високий сухорлявий актор у картатих штанях випростався на весь свій довгий зріст, засунув руки в кишені штанів, витріщив очі й почав співучо говорити "англійською мовою":

— О, єс, єс, май дір, май бір, май кейк, май стейк, май рінг, май кінг!1

Четвертий ляснув приятеля по плечу й просто пішов у танок, виспівуючи хрипким голосом українську пісеньку:

— Гей, був, та нема, та й поїхав до млина!..

— Тихше, байстрята,— загримав на них Гольцман, ударивши при цьому кулаком по столу, як людина, що почуває себе справжнім господарем.— Диви, як вони розсокотілися! Зраділи як! Ні на копійку пошани до старших, сто болячок вам у пику і холера в спину...

А до Швальба він озвався так:

— Ану, покажи-но телеграму, ластівонько.

— "Покажи телеграму"? — вагаючись, промовив Швальб.— Показати тобі телеграму? Авжеж! Чому ні? Хіба я тобі не покажу? Покажу, звичайно покажу. Не зараз, трохи згодом. Я мушу спершу тобі дещо розповісти. Ходімо, якщо хочеш, у льох. Там я тобі покажу.

Швальб обернувся обличчям до акторів.

— Хто йде зі мною в льох?

— Як це хто? Всі!

— В льох! У льох!

Знявся гармидер, усі, штовхаючись, покинули "Чорного півня" й подалися в льох.

1

Набір слів, які нічого не означають, почасти англійських, почасти вигаданих.

Роаділ 79 У ЛЬОХУ

Це, власне кажучи, не льох, а хата. І не хата, а винарня. І не винарня, а шиночок. У Чернівцях його звуть льох. Коли кому кажуть: "Підемо в льох",— той уже знає, що мають на увазі — до Меїра Бешелева. Так звуть господаря льоху (його батько Бешел, хай йому земля пером, теж був винарем).

До цього льоху зайшли наші актори, замовили хто морквяник, хто зрази з огірочками, а хто тільки огірочки — кожний залежно від стану своєї кишені після дев'ятого валу,— а вином частував Швальб.

— Сьогодні вино за мій рахунок! — сказав він.

Від першої склянки мускату, яку випив Ізак Швальб, у нього розв'язався язик, і він почав розповідати своєму компаньйонові Гольцману все від початку до кінця, чистісіньку правду. Нехай бог його покарає, якщо він збреше хоч на крихточку. Навіщо йому брехати, коли він може додержуватись правди? Тут можна розкрити всі карти. Ізак Швальб давно вже помітив, що він зайвий Гольцма-нові. Зовсім зайвий. Проте він не робив з цього трагедії і тримався. Заради кого? Тільки заради сестри, заради примадонни. Але останнім часом примадонна теж почала якось виходити з моди, відколи відмовились від найкращих оперет на користь "Уріеля Акости" й подібних до нього дурничок. З того часу тільки й чути: Рафалеско, і ще раз Рафалеско, і знову Рафалеско. Ну, що ж? Його самого, Швальба, значиться, це мало обходило. "Уріель Акоста" — нехай буде "Уріель Акоста". Але ж сестра! Що робити з сестрою? Вона каже, що теж хоче оплесків. Тоді він надумав і надіслав листа братові Нісону до Лондона, описавши все до найменших подробиць. Він, Ізак Швальб, завжди так робить. Коли щось трапляється, він одразу шкварить листа своєму братові Нісону в Лондон. "Дурню ти неприторенний! — відповів йому брат Нісон з Лондона.— Доки можна тинятися з місця на місце? Краще,— пише він,— візьми сестру й приїздіть удвох сюди, в Лондон. У мене є для вас, — пише він,— не діло, а золото. Ми маємо тут,— пише він,— театр-лялечку, "Павільйон-театр" зветься він у нас. Оце вже театр! І актори,— пише він,— один в один: бецмани, віслюки, бовдури, проте золото загрібають лопатами. Бо публіка,— пише він,— тут не дуже розпещена. Що їм дають, те їдять та ще пальці облизують. Я вже поговорив,— пише він,— з ким треба, й мені сказали: нехай тільки твій брат приїде сюди з сестрою, з примадонною, і ми їх озолотимо. Ми,— кажуть вони,— чули про неї й читали в газетах. Про хороше чути здалека". Ну й ще в такому ж дусі пише йому брат Нісон з Лондона. Тоді він, Ізак Швальб значиться, ушкварив нового листа: так, мовляв, і так, їхати не мудра річ; треба знати, чого їдеш,— умови, гарантії, контракт... У відповідь надійшов новий лист від брата з Лондона: "Ти,— пише він,— великий осел! Коли я тобі кажу приїдь, то вже,— пише він,— усе гаразд: є умови, гарантії й контракт". Тоді він, Ізак Швальб, вгатив ще одного листа, так, мовляв, і так: якщо він матиме стільки-то, а сестра стільки-то, нехай надішле телеграму, і вони негайно приїдуть. То ось тепер прибула телеграма.