У кімнаті, де актори грали в дев'ятий вал, так накурено, що ледве видно, хто там є, хоч було вже опівдні й сонце ясно світило. У центрі біля столу перед великою тарілкою сидів Гольцманів компаньйон Ізак Швальб, якому саме випало банкувати. Сьогодні він був поголений чоловік із неймовірно червоним обличчям, яке мало вигляд, неначе з нього щойно зідрали шкіру. Як на те, Швальб був збуджений і дуже гарячився. Він викладав карти ряд за рядом і горів, як свічка. Майже кожну карту його було бито. Мало того, що доводилося кожному платити вдвоє, втроє, вчетверо і навіть у дев'ять разів більше, його ще й проклинали і лаяли на всі заставки. З усіх боків простягались до нього руки, а дотепи й прокльони рясно сипалися йому на голову.
— Ластівочко, мені на дві крони, дві болячки тобі на червону пику!
— Давай, ластівочко, за винового короля вчетверо більше!
— Швальбе, я мушу тебе сьогодні роздягти догола, будеш ходити, в чому мати тебе народила.
— Швальбе, ти в мене кров'ю спливеш!
— Рмерть твоя прийшла, ластівочко, смерть!
— Ага, байстрюче! Бито? Давай сюди "фараони".
Що більше лаяли Швальба, то більше він гарячився,
а що більше гарячився, то більше програвав і горів, як солом'яна стріха.
— Холера! Зроби перерву! Віддай банк іншому. Ти ж бачиш, партачу, що карта не йде тобі.
Так радив Гольцман, як компаньйон і добрий приятель, але розчервонілий Ізак Швальб вилаяв його.
— Геть звідси, ядушливий собацюро, старий бурлако, хто просить у тебе поради?..
Ізак Швальб, банкуючи, горів, тасував карти, а коли глянув червоними запаленими очима на тарілку, то побачив, що каса тане, стає дедалі рідша й менша. Глибоко зітхнувши, він поліз до бічної кишені й тремтячими пальцями витяг звідти товстий гаманець з грішми. Актори пожвавішали:
— Ідеш до "Кишенева" *, Іцюню? їдь, їдь, злодюго, востаннє, аж на самий цвинтар.
Так озвався до нього один сухорлявий актор з гострим борлаком, а директорова сестричка Златка Гольцман вибухнула сміхом. Всі озирнулись на неї, Златка зашарілася аж до кінчика носа й мало не згоріла від сорому. Рафалес-ко зглянувся на неї і запропонував купити вдвох жирового туза — "сьогодні щастить на жирову масть". Вона почервоніла ще більше й глянула на нього вдячними очима, серце мало не вискочило з грудей. Ах, коли б він підійшов до неї, став близенько. Так тільки подумала Златка, а Ра-фалеско, наче вгадавши її бажання, підійшов до неї, зупинився близенько. Вона відчувала запах його гарного довгого русявого волосся, від якого мало не божеволіла.
"Господи! Хіба є на світі ще такий янгол, як цей парубок з довгим русявим пахучим волоссям і з гарними щирими очима? Ні, немає, не було й не буде!" Щоразу, коли вона стояла близько біля нього, Златка почувала, що серце мало не вискакувало з грудей, вона губилася, не знала, на якому вона світі і як їй поводитись. Все падало їй з рук. Помітивши це, її мати Сура-Бруха звернулася до неї вголос: "Що тобі, доню моя?" Вкрай червона Златка ладна була крізь землю піти.
А все-таки вона була щаслива з того, що стоїть поблизу цього вродливого юнака з гарним русявим волоссям. До того ж він ощасливив її поглядом, одним-однісіньким поглядом цих лагідних, щирих очей, що сяяли, як небо, і гріли, як сонце!.. Бідній Златці було тепер однаково, чи дивляться ці очі на неї, чи на інших. Аби небо було гарне й ясне, аби сонце світило й гріло... Ізак Швальб, усе ще банкуючи, спродав понад половину колоди карт і згріб накидані гроші в тарілку, а тоді повагом спроквола почав викладати з другої колоди карту по карті, а люди дивилися жадібними очима, яка карта бита. Гамір зростав, лунали прокльони й регіт, а Швальб гарячився і платив готівкою. Жировий туз вийшов у четвертому ряді. Знявся галас:
— У кого жировий туз?..
— У Рафалеска! Ще б пак, хто ще може мати жирового туза?..
— Рафалеско! Чого мовчиш! Бери гроші!..
— Ми виграли,— сповістив Рафалеско радісну новину, а Златка була на сьомому небі. Не чер^з виграш, а тому, що Рафалеско розмовляв з нею, із Златкою... Рафалеско показав Швальбу свою карту. Актори заздрили: "От кому щастить! Ну-ну! Ото щасливчик! Хтось перейшов йому дорогу з повними відрами..." А банковникові Швальбу казали зловтішно:
— Ластівочко! Жировий туз... У чотири рази більше... Давай гроші, Іцику, давай, давай!..
— Даю, даю! — сказав Ізак Швальб, з приємністю відраховуючи Рафалескові в руку в чотири рази більше. Це тому, що Рафалеско не був схожий на інших. Рафалеско не танцює від радості, коли виграє, не галасує і не лається, коли програє. Рафалеско взагалі не схожий на інших. Рафалеска люблять усі актори й усі актриси, геть усі. А більш за всіх його полюбила директорова сестричка, бідолашна Златка.
Розділ 78
ТЕЛЕГРАМА З ЛОНДОНА
Гольцманова сестричка Златка сама вже не рада була, що так сталося. Вона взагалі не знала, що з нею діється. Коли зустрічає Рафалеска, то зовсім розгублюється, труситься, як кленовий лист на вітрі. А ще гірше було в театрі, на сцені. Тільки-но побачить його, тільки почує його мову, враз губиться так, що слова не може вимовити. Уже не раз давав їй перцю з маком її брат (Гольцман був суворий режисер навіть щодо рідної сестри). Він казав їй у присутності всієї трупи:
— Ну, грала ти сьогодні, Златко, чисто як та корова!.. Руки й ноги треба тобі потрощити за таку гру!..
Златка сама почувала, що за таку гру їй треба руки й ноги потрощити. Але чим вона завинила, коли покохала нишком цього гарного юнака з довгим русявим пахучим волоссям і з ясними, щирими, добрими очима? А покохала вона його з першої хвилини, як приїхала сюди разом з матір'ю... Навіщо було їм взагалі сюди приїздити?.. Хіба їй було погано вдома у далекому містечку? Навчалась шити кофточки і вже потроху заробляла. Ба ні, брат почав бомбардувати листами і гроші переказав їм, щоб вони приїхали, щоб, ради бога, приїхали! Ну, то вони й приїхали. А її зразу взяли в роботу. Спершу як субретку. Потім одяг-ли в коротеньку спідничку і такі тісні черевики, що очі мало на лоба не вилазять. А тепер ще нафарбували щічки червоним, підвели очі чорним і почали навчати, як ходити, як крутитися і як оченятками прясти. І хто навчав її? Брат, рідний брат!.. Так скаржилась вона своїй матері. А мати Сура-Бруха сказала: "Уяви, доню, що ти служиш у чужих і тобі наказують лізти на горище — хіба тобі було б краще!.." Потім брат схотів зробити з неї примадонну, але в неї не було голосу до співу. Брат страшенно гнівався, перекривляючи, як вона співає: "Ти вищиш, сестричко, мов та кішка, якій наступили на хвіст..."