Мандрівні зірки

Страница 85 из 148

Шолом-Алейхем

Тут вискочив наперед його брат Нісон і дав Ізакові одкоша.

— Ти нещасний невільнику! В тебе рабська душа! Тебе, як бачу, зовсім затуркали ті кляті антрепренери. Ти звик, розумієш, до таких експлуататорів, як Геця Гецьо-вич, Бернард Гольцман та інші. Я, однак, не Геця Гецьо-вич і не Бернард Гольцман, щоб сісти верхи іншому на шию. Для мене головне — совість, справедливість і людяність. Я ладен отак, як бачите мене на світі, робити в Америці рік, і два, і три, і чотири, і шість років на користь інших. Щоб я так мав чуже добро!..

Певна річ, переміг Нісон Швальб. Ідея створення комуни була схвалена переважною більшістю, і саме так утворилося товариство мистецтва, музики й театру.

Розділ 14 КАПІТАЛІСТ

Тепер лишилося тільки одне питання: де взяти гроші, щоб перевезти нове товариство до Америки? Але воно було розв'язане набагато легше й швидше, ніж це можна було уявити.

Читач, який уже трохи знайомий з нашим геніальним комбінатором Нісоном Швальбом, знає, що гроші ніколи не були для нього перешкодою. Головне, аби була справжня комбінація. "Гроші,— запевняв він,— це найменший клопіт. Я ніколи не шукав грошей. Гроші,— казав він,— шукають мене". Отак і цього разу гроші прийшли йому назустріч досить несподівано.

Це було в кафе "Національ" у нашого доброго знайомого містера Кламера.

Містер Кламер, як відомо, добрий друг кожному і взагалі друг людства, як він сам казав про себе. Але з Нісоном Швальбом у нього давня дружба. Можна сказати, стара любов. У Нісона Швальба не було секретів перед містером Кламером. Всі свої комбінації Швальб у першу чергу розкривав перед своїм другом Кламером, а вже потім перед цілим світом. Сидячи за кухлем пива, Нісон Швальб розповів йому про свій блискучий план створення нового товариства з самих талантів, яке готове переїхати в Америку, не гаючись і хвилини, але перешкоджає тільки те, що немає грошей на шифскарти і на дорожні та інші витрати. Це ж не жарт, нівроку, такий гурт!

Весь час, поки Швальб говорив, містер Кламер сидів, заплющивши очі й гладячи свою широку бороду. Потім, коли той закінчив, містер Кламер сказав йому досить лагідно:

— Ол райт. Скажіть мені, будь ласка, містер Швальб, чи маєте ви ще щось додати, чи це вже кінець? Якщо це вже кінець, я поставлю вам тільки одне запитання: якби я вам дав, наприклад, капіталіста, ви б погодились ділити з ним нарівно всі прибутки?

З натури Нісон Швальб така людина, що не любить довго вагатися, він додержується думки, що, коли полюєш на зайця в лісі, не треба довго розмірковувати, з якого боку в нього стріляти. Піф-паф — і край. Проте він для годиться дипломатично почав терти собі лоба, як людина, що фінансує велике підприємство. Після кількох секунд роздумування він твердо сказав:

— З найбільшою насолодою, найбільшою пошаною і найкращою подякою.

— Ол райт! Дайте тоді мені вашу руку, і нехай це буде в добрий і щасливий час. Ваш капіталіст — це я сам.

При цьому містер Кламер показав рукою на себе і вшанував свого друга такою солодкою, люб'язною й величною усмішкою, виявляючи при цьому таку самоповагу, що коли б, наприклад, сам лорд Ротшільд був на його місці, то не зміг би це зробити солодше, люб'язніше й величніше.

Нісон Швальб так сторопів, що забув навіть ударити по руках і закріпити угоду. Він знав містера Кламера багато років, знав, що той — громадський діяч, товариська людина, добрий приятель, власник заїзду, порадник у скрутний час і все що завгодно. Але що містер Кламер — капіталіст, було для нього несподіваною, майже неймовірною новиною. Містер Кламер, з свого боку, видно, зрозумів Шваль-бові думки і з тією самою величною усмішкою додав:

— Нехай вас не дивує, що я пристаю на таку справу. Це, можна сказати, темний коник. Але я не такий зелений, як вам здається. Я не ризикую всім моїм капіталом, залишаю моїй місіс заїзд і ресторан. Мені давно вже остогидло продавати локшину. Кожний повинен пильнувати своє місце, знати, на що він здатний, як кажуть англійці: "Кожен на своєму місці..." Містер Швальбе, вдаримо по руках, поки я ще не передумав. У мене принцип: якщо я щось роблю, то роблю до кінця, або, як кажуть англійці: "Якщо хочете щось зробити..."

Того вечора в льоху ломжинського кантора було так весело, що сусіди, які вже звикли до постійної музики, й повсякденного шарварку, та галасу цієї музичної сімейки, позбігалися на дворі й почали заглядати в незавішені вікна льоху. Вони побачили, що в ломжинського кантора зібралося багато гостей, які сиділи й пили, а один якийсь високий дебелий гомила стояв із склянкою в руці та виголошував спіч. Після цього сімейка взялася за інструменти, а високий дебелий гомила скинув піджак і пішов у танок з таким запалом і таким темпераментом, як тільки може танцювати щасливий батько на весіллі своєї мізинки.

Розділ 15

СОБАКА, ВАРТИЙ ДРЮЧКА

Звістка, що "Павільйон-театр" закривається, влучила нашому Гольцманові наче кулею в серце. Він напався на свого компаньйона Ізака Швальба, чому той завів його на слизьке, а тепер незнати як вилізти з багнища, і осипав його силою лайок і прокльонів більше, ніж будь-коли досі.

Проте Ізак Швальб мав добру вдачу, золотий характер: коли його лають, він мовчить. Можете казати йому що завгодно, а він вам слова наперекір не відповість. Він дивиться вам, як грішна людина, у вічі й упріває. Але цього разу він уже не міг промовчати. Зачепили гонор його брата Нісона: Гольцман назвав його образливим словом, а за брата Нісона Ізак ладен битися до крові.

Схвильований невдалими справами в Лондоні, роздратований галасливим похмурим містом з його туманами й великими сірими, темними, холодними будинками та його сірими, холодними людьми, а головне — розлючений старим кашлем, що тут, у Лондоні, дошкуляв йому більш, ніж будь-де, наш бідний директор гриз і поїдом їв свого компаньйона, знаходячи розраду в безперервній лайці:

— Згорів би Лондон разом з вами, перш ніж я сюди прибув! Краще я б собі зламав ногу чи обидві ноги та ще в'язи скрутив би! Не досить того, що в мене був один компаньйон, то звалились на мої плечі двоє.

— Чого ти дорікаєш мені раз у раз двома компаньйонами? — спитав Швальб.