Однак цього разу його ухвала була остаточна, грунтована на міцних підвалинах і непорушна, хоч би там що. Усі обставини складалися так, що єдиний вихід був — Нью-Йорк.
Розкішна думка про переїзд до розкішної країни зародилася в підвалі, в оточенні знайомої нам музичної родини. Ломжинський кантор одержав цими днями листа з Америки, щоб він неодмінно приїхав з усіма дітьми. Його там озолотять. Його й дітей. "Співи й музика,— було написано в листі,— це такий сорт краму, якого Америка сама не має і змушена виписувати з Європи. Який-небудь задрипаний музикантисько,— писали йому,— що цілий вік ходив дома, вибачайте, у драних штанях та дірявих чоботях, стає на другий тиждень по приїзді до Америки професором..."
Коли ломжинський кантор прочитав йому цього листа, Нісон Швальб підхопився як ошпарений, ляснув себе по лобі, а другою рукою ляснув кантора по плечі.
— їдьмо до Америки! Щоб я так мав чуже добро, як ми поїдемо до Америки! У мене, чуєте, є чудова, блискуча комбінація! Завтра чи післязавтра побачимось. Усе буде гаразд. Гуд бай! Бувайте здоровенькі!
За мить Нісон Швальб уже був на вулиці. Веселий, жвавий, щасливий, він виступав великими кроками по Уайтчепелу. Зсунувши капелюшок набік і насвистуючи, він прокладав собі широкими плечима дорогу серед густого лондонського натовпу, що сунув по обох тротуарах, наче хмара чи буйний потік, якому немає кінця-краю.
"Оце так місто!—насвистуючи, думав Нісон Швальб.— Приємно, любо жити на світі. Щоб я так мав чуже добро!.."
1
Менеджер — керівник (англ.).
2
Керідж — карета (англ.).
Розділ 10
НАВІТЬ КИЦЬКА МОЖЕ ЗАШКОДИТИ
Читач, певно, пам'ятає, як грубо й нечемно повівся наш директор Бернард Гольцман з бідолашною Брайночкою Козак. Вона дала собі слово і богом заприсяглася, що мусить помститись отому, з дозволу сказати, директорові, який так зухвало кирпу гне. Він зовсім забув, шолудивий собака, що колись прозивався Гоцмахом і чистив черевики Щупакові. Але чим могла вона зашкодити йому, прости юсподи, бідна, самітна скитальниця, створена тільки на те, щоб її спершу використали, а потім скривдили?.. Вона, бідолашна, довго тинялася по світах, зазнала ще кількох дошкульних ударів від "зрадливих, фальшивих чоловіків", аж поки добулась до Америки і, хвалити бога, не шкодувала. Там її ніхто більше не прозивав "Брайночкою Козак", там вона знову зветься "мадам Черняк".
"У мене дуже пристойна робота,— писала вона в листі до Генрієтти великими округлими літерами, схожими на сплетені бублики.— Правда, я вже більше не актриса, бо тут, у благословенній країні Колумба,— писала вона,— заведено на кожну роботу окрему спілку ("юніон"). Єврейські актори мають свій "юніон" і не пускають чужих акторів на сцену. Тому в мене тепер інший "джаб", інша посада, теж почесна і теж у театрі..."
Яка саме посада — в листі не було сказано. Вона писала тільки, що, хвалити бога, добре заробляє, цілком задоволена і сама зреклася всіх надій будь-коли змінити свій дівоцький побит, а закінчила прокльоном: "Погибель усім чоловікам і в першу чергу — ядушливому директорові,— невже він ще живий?.."
"Ви не можете собі уявити мою радість,— писала далі мадам Черняк,— коли я довідалась, що ви в Лондоні, останній зупинці в Європі перед Америкою. Ах, як хороше було б, подумала я собі, якби ви приїхали сюди в Америку! Тут ви були б саме на своєму місці. Не спитавшись вашого дозволу, я вже поговорила з приводу вас з кількома менеджерами тутешніх єврейських театрів. Вони уважно вислухали мене й попросили вашу картку. Я їм показала ваш портрет, і вони прикипіли на місці, просили, навколішки ставали переді мною, щоб я дала їм вашу адресу. Вони, напевно, вам напишуть або вже написали, мабуть, ангажують як примадонну. Моя вам порада: не ставте їм ніяких умов і навіть не відповідайте, а просто не зволікаючи приїздіть, і негайно. Докіль можна мандрувати по світах? За інших акторів я вам не скажу. Тут важкувато влаштуватися через "юніон" (профспілку). Але такі зірки, як ви чи, приміром, Рафалеско, тільки-но ви приїдете, можна напевно сказати, що вас на руках носитимуть. Але що ж?
Це повинно бути таємницею. Ніхто, крім вашого брата й Рафалеска, не повинен про це знати... А найголовніше — отой ядушливий директор. Він вам так запаморочить голову, що ви повік не виплутаєтесь... Отож пам'ятайте, ради бога, не пишіть нікому, не розмовляйте ні з ким, а приїздіть. Я вже тут сказала кільком, що ви приїдете, то вони не полінувалися й надрукували цю новину в газетах разом з вашим портретом. Надсилаю вам ці газети, і пам'ятайте, що маєте тут, на цьому боці океану, вірну, віддану подругу, на ймення
Брайна Черняк".
Так підкопувалася нишком Брайночка Козак під свого запеклого ворога Гольцмана. Однак вона цим ударом не задовольнилась. Забрати в нього тільки примадонну, думала вона, цього ще замало. Треба вирвати з його рук найкраще, що він має, єдине, що є причиною його добробуту; дорогу курочку, яка несе йому золоті яєчка. Одне слово,— треба забрати в нього хлопця, забрати з-під носа Рафалеска. Так само, як він колись забрав примадонну в директора львівського театру Геці Гецьовича, як колись забрали в її другого ворога, у Щупака, теж дорогу курочку, що несе золоті яйця, Розу Співак.
Так сказала сама собі Брайночка Козак, і бог зглянувся на неї.
Розділ 11
ОДНИМ ПОСТРІЛОМ ДВОХ ЗАЙЦІВ
Брайночка Козак протягом усього свого життя "вдома", напевне, не прочитала і десятої частини того, що прочитала за короткий час, відколи оселилася тут, у "благословенній країні Колумба", в Америці. Там, у старій домівці, в Європі, вона теж любила друковане слово. Але коли? Раз на безрік любила дістати книжку, "захоплюючий" роман, просидіти цілу ніч над ним і тихенько, щоб ніхто не бачив, поплакати. Тут, у "благословенній країні Колумба", не треба шукати книжку. Виходиш на вулицю, і тобі несуть назустріч газету, ще газету і ще одну газету. Кожна газета завбільшки з простирадло, коштує один цент і вщерть заповнена всякими новинами про все чисто, аж до того, як здобути пташине молоко. Леле, чого тільки там немає! Найостанніші новини з дому й з цілого світу. І над кожною такі гарні заголовки, що привертають до себе очі за цілу верству. А які романи друкуються там! У кожній газеті з року в рік друкується постійно по два романи воднораз, один кращий від одного,— просто насолода!