Мандрівні зірки

Страница 51 из 148

Шолом-Алейхем

Коли закурювали, виявилося, що Гольцман знається на сигарах, бо він дуже скривився й почав кашляти. Якби Гольцман не прийшов сюди з певною метою й не цілив би на дещо, еге-ге, цей меценат лизнув би в нього шилом натоки за таке частування. Гольцман не полінувався б спитати його, де він здобув смердючу сигару того сорту, який продається вагонами і має призначення труїти мух. Але оскільки візит був з певною метою, Гольцман терпів, курив сигару третього сорту, кашляв, мало не задихаючись, та ще 1 вислухував цілу лекцію цього мецената про "мистецтво", яку той знову почав з самого початку читати перед своїм юним другом Рафалеском.

"Знову та сама пісенька, просто верне,— думав собі Гольцман.— Ще раз мистецтво, і знову мистецтво, і класичні ролі, і Відень — у нашому Відні... І Зоненталь — наш Зоненталь. А цей дурний хлопець дивиться йому в рота, вірячи, що то свята правда. Цьому кінця-краю не буде. Ех, заїхати б йому голоблею по потилиці — і край!"

— Пробачте, пане німцю, я проста людина і не розумію премудрощів: ви кажете, що цей хлопець не повинен виступати у сумнівних ролях, як досі, що йому треба вчитися. Відень, кажете ви, треба йому побачити. Будь ласка, можливо, ви маєте рацію. Але постає питання: де Рим і де Крим? Без зубів ліктя не вкусиш. Ви ж, мабуть, чули приказку: "Коли немає пальців, дулі не покажеш..."

Так говорячи, Гольцман підморгнув одним оком своєму юному другові, щоб той прийшов на допомогу. Проте Ра-фалеско — чи то він не зрозумів, чи то удав, що не зрозумів,— йому не допоміг. Марно покладав Гольцман надії на цього мецената... Меценат підхопився з місця, наче його окропом ошпарили:

— Пардон! Ви маєте на увазі листа, що я обіцяв дати вам до мого друга Зоненталя? Зараз. Один момент.

Даремно намагався Гольцман заспокоїти його, що з листом можна почекати. Даремно кілька разів повертався Гольцман до свого. Даремно натякав, що "така подорож дуже багато коштуватиме...", що "їм не вистачить пороху...", що в них "лічені гроші...". Доктор Левіус був глухий до всіх натяків. Глухий, як мур.

Побачивши, що справа погана, Гольцман спробував виступити без манівців, одвертою мовою. Але то була тільки спроба, бо перше ніж Гольцман розкрив рота, щоб поговорити з приводу грошей, доктор Левіус уже простяг йому написаного листа, потиснув руку, подзвонив лакеєві і, показавши на "панів", які хочуть піти, підвівся й дуже чемно провів до дверей:

— Сьогодні ваша остання гастроль. Сьогодні ми побачимося в театрі. Неодмінно побачимось. Тоді вже ми про все поговоримо. Про все чисто. Адьє *. Ауф відерзеен2 3. Я вам вдячний за візит. Адьє. Адьє. Ауф відерзеен!

Розділ 65

ОСТАННЯ ГАСТРОЛЬ У ЛЬВОВІ

Остання гастроль знаменитої бухарестської трупи перед від'їздом зі Львова пройшла з ще більшим успіхом, блиском і оваціями, ніж попередні вистави. Це була дуже вдала, напрочуд гарна вистава. Всі актори були на своїх місцях. Режисерові не доводилось метушитися, висолопивши язика, а диригентові не треба було "рубати дрова" з оркестром. Суфлерові нічого було робити. Все йшло як по маслу. Актори обох труп виступали того вечора, як одна трупа, а над усіма велично линув і панував дух молодого митця.

Рафалеско сам почував, що того вечора він був на піднесенні. Хоч яка нікчемна й безглузда була п'єса, але на сцені виступав згуртований ансамбль. Справжні естети були дуже задоволені. Менші знавці не тямились від захвату. А широка публіка шаленіла, і театр стенався від вигуків: "Ра-фа-лес-ко! Ра-фа-лес-ко!"

Рафалеско вдовольнив глядачів, виходячи на вимогу публіки знову й знову, і не сам, а разом з уславленою львівською примадонною, яка поділяла з ним тріумф того вечора. Щоразу, коли Рафалеско брав її за руку, вона почувала дрож у всьому тілі. "Хлопець мій... Я таки залигаю його..." — так думала Генрієтта Швальб, широко всміхаючись та виблискуючи білими зубами й фальшивими самоцвітами, які вона понакуповувала останнім часом.

На неї дивлячись, усміхався і її брат-трагік. Перед цією істотою відкрилися рожеві обрії і щастя стукалось у двері: по-перше, він здихається цього кровопивці Геці Гецьовича. По-друге, директор Гольцман домовився з ним, що вони будуть компаньйонами і вдвох заснують свій масовий театр, під їхнім спільним ім'ям: "Гольцман, Швальб і К°". А чого варто, що він здихається мороки, скине "горб з плечей"?.. Це він мав на увазі Єнтку, чи то пак Генрієт-ту: йому здавалося, що вона як слід забила памороки хлопцеві. "Непоганий буде чоловік,— думав він, витираючи обома руками червоне обличчя.— Мої колеги-партачі луснуть з досади, жовч розіллється в них від заздрощів, а мій директор, дасть бог, на місці гигне..."

— Чого ви щохвилини дивитесь у шпаринку? Кого там шукаєте? — промовив Швальб до свого нового компаньйона

Гольцмана, який крутився за кулісами і щохвилини розгублено дивився в зал, шукаючи когось очима.

— Позаторішнього снігу,— відповів йому Гольцман і перестав заглядати у партер.

То він шукав доктора Юліуса Левіуса, який обіцяв йому прийти на останню виставу і не прийшов. Це так роздратувало нашого Гольцмана, що він цілий вечір безперестанку лаявся, вергаючи холеру, трясцю та інші прокльони на голови всіх докторів та всіх меценатів цілого світу.

— Кого ви так завзято благословляєте? — цікавилися актори.

— Це я пригадав мого дядька кравця, який усе життя був бідарем, хоч і крав рештки матерії... Він уже давно в могилі, нехай заслуги його латаних штанів будуть зараховані йому на тому світі.

Проте ця відповідь не задовольнила акторів. Вони побігли до свого директора і нашептали йому на вухо, що тут щось криється: "проноза" з Бухареста, Гольцман, чогось дуже схвильований, його ніби гедзь укусив. Що б то могло бути?

Геця Гецьович вислухав їх, опустивши очі додолу, і насилу втримався, щоб не посміхнутися. "Гедзь укусив? — сказав він у думках сам до себе.— Ви дуже помиляєтесь. Гедзь укусять його тільки взавтра, коли йому треба буде виїхати звідси... Ось завтра ви побачите щось цікаве..."

* * *

Другого дня справді було цікаво. Такого у Львові ще ніколи не траплялося, відколи там існував єврейський театр і відколи Геця Гецьович був там директором. У нього розтягли всю трупу, просто без ножа зарізали. Видурили в нього, по-перше, примадонну — таку примадонну! — а за одним заходом забрали її брата-волоцюгу і ще одного актора, Беню Горланя, виняткового суфлера! Навіть мадам Черняк, Брайночка Козак, теж разом з ними зникла під три чорти.