У вбиральні, де переодягався юний гастролер, теж було не набагато світліше, ніж за лаштунками. До того ж Рафалеско саме в цю хвилину гримувався перед потрісканим закуреним люстерком. Тим-то не дивно, що Гольцма-нове око не могло помітити, як раптом обличчя його юного друга геть змінилося. Якусь мить він зовсім не міг вимовити слова, йому перехопило дух. Потім Рафалеско удавано холодно спитав у Гольцмана, не припиняючи гримуватись перед потрісканим люстерком:
— Як, кажеш, звуть її?
— Брайночка Козак.
— Брайночка Козак? Гм... Не пам'ятаю такої... Потім ти мене познайомиш з нею... Як тобі подобається мій сьогоднішній грим?
— Грим сьогодні чудовий... Зразу після першої дії тебе познайомлять з усіма акторами і, мабуть, з нею також. Удай, що ти її бачиш уперше. Розумієш? Бо навіщо нам здалося, щоб тут знали, хто, що і звідки?.. Розумієш чи ні?
Він розумів. Чому не розуміти? Котра година? Уже час? Чий вихід? Його? Раз, два, три!
— Ні пуху ні пера! — промовив Гольцман, поправля-ючи перуку.
Рафалеско грав того вечора погано. Гірше, ніж будь-коли. Тобто, як на глядачів, він грав дуже добре, чудово, неповторно. Про це свідчили гучні оплески, вигуки "браво" і нечувані овації, якими зустріли гостя з Бухареста. Проте сам Рафалеско знав краще за інших, що грав він сьогодні, як партач, руки й ноги треба йому за таку гру потрощити, віддати в солдати. Багато слів він проковтнув. Багато слів додав. Суфлера не слухав. Дуже, дуже фальшував. Насилу-силу відбув першу дію. Ледве-ледве вирвався з рук глядачів, що, як на злість, просто збожеволіли й без упину вигукували: "Ра-фа-лес-ко!", "Ра-фа-лес-ко!.." Він метнувся до потрісканого люстерка. Очі палали йому. А все тіло, почував він, горіло, мов у вогні. У вбиральні була страшенна тиснява, не протовпитися. Вся трупа театру Геці Гецьовича зібралася сюди. Вони поздоровляли гостя, хто з прихованими заздрощами, а хто насправді, по щирості. Підходили до нього один по одному. Йому здавалося, що перед ним не людські обличчя, а звірі й птахи. Один скидався дуже на козу. Другий був схожий на півня. Третій, він би присягнувся, що це кіт. Зелені котячі очі, і облизується, як кіт...
Рафалеско відразу впізнав Брайночку Козак. Брайноч-ка Козак теж його впізнала, хоч він виріс і був загримова-ний. Вона його бачила багато разів з Гоцмахом тоді, в стодолі, коли вони грали у Щупаковій трупі в Голенешті.
"Невже це він?.. Ага-а!!" Наче блискавка, промайнула думка в її голові, за мить освітивши перед нею цілу низку комбінацій, що оце тільки зародились у неї. Серед галасу вона відкликала Гольцмана набік.
— Оце твій Рафалеско з Бухареста? Ха-ха! Це ж хлопець нашого хазяїна з Голенешті...
— Цить, цить...— каже їй Гольцман, наступаючи на ноги.— Ні слова більше!.. Краще поговоримо про щось інше.
— Про що, наприклад? — каже вона йому, вдивляючись в його гострі, пронизливі очі, думаючи при цьому: "Як людина може змінитися! Спробуй здогадайся, що це Гоцмах, який колись чистив чоботи в Щупака і був завжди битий, як приблудний собака..."
— Де ж подівся під три чорти Щупак? А Шолом-Меїр Муравчик і всі інші ланці? — допитувався він у неї одним подихом, а вона не знала, на що раніше відповісти. Бо, перше ніж відповість йому не одне, він випереджає і ставить безліч інших запитань, та все нашвидкуруч. Він одно цікавився Щупаком, а їй хотілося знати, що з цим хлопцем? І очі їх обох прикуті туди, де Рафалеско... "Забагато натовпу навколо нього,— подумав Гольцман,— залишити його самого серед стількох акторів-вовків небезпечно..."
Розмовляючи з Брайночкою Козак, він не спускав ока з Рафалеска і, хоч панувала півтемрява, добре бачив, як усі товпилися навколо гостя, проштовхувалися до юного актора з Бухареста. Кожному хотілося бачити його зблизька, потиснути йому руку, почути від нього слово. Але гість був чомусь не схильний розмовляти. Він шукав когось поглядом. Кого? То він шукав поглядом маленьку
товстеньку жінку на прізвище Черняк, або Брайночка Козак. Він її побачив. Вона стояла з Гольцманом у кутку й розмовляла. Рафалеско хотів підійти до неї, але стримався. Якусь мить йому здалося: ось він скидає з себе грим, підбігає до неї й питає: "Чи не чули ви, чи не бачили такої дівчини на ймення Розка? Ви повинні знати, кого я маю на увазі: вона канторова дочка з Голенешті..." І не тільки нишком їй самій він це скаже, але говоритиме вголос, щоб усі почули. Слова ці застряли йому в горлі. Вони лоскотали, душили його.
А тут мигтять перед його очима звірі й птахи, яких він не хотів бачити, лунають компліменти, яких він не хотів слухати. Разом з усіма до нього проштовхується один якийсь низенький на зріст чоловічок у золотих окулярах з трикутним черепом і дивними білими зубами, які ніби росли у два ряди. Обличчя йому сяяло. Очі крізь окуляри іскрили. Він щосили проштовхувався через увесь натовп. Актори й актриси побачили його здалеку:
— Діти! Доктор Левіафан* іде!..
А коли той наблизився, підійшов ближче, вони розступилися, дали йому дорогу, і хтось уголос вигукнув:
— Йолопи! Пропустіть доктора Левіуса!..
Розділ 54
ДОКТОР ЛЕВІУС-ЛЕВІАФАН
Гольцман, який ніколи й ніде не спускав ока з свого хлопця, з Рафалеска, невідступно дивився під час розмови з Брайночкою Козак туди, де стояв хлопець. Тільки-но помітивши здалеку, що якась стороння особа дуже енергійно проштовхується і таки проштовхалася до Рафалеска, він покинув Брайночку Козак і вже опинився між обома, дивлячись гострими, пронизливими очима на цю сторонню особу: "До кого ви? Що вам потрібно?.."
Стороння особа, побачивши елегантного директора з бакенами-котлетками, витягла візитну картку: "Доктор
Левіус".
Гольцман зиркнув на картку, оглянув доктора Юліуса Левіуса з трикутним черепом і великими білими зубами, що росли в нього один над одним, і подумав: "Що то за птах?" Але один із львівських акторів відкликав його набік і сказав йому по секрету на вухо, що це доктор Левіус, якого вони, актори, прозвали "доктор Левіафан". Він великий вчений, відомий меценат і страшенний прихильник єврейського театру, а до того ж дуже багатий, має чи не півмільйона...
Ні титул "доктор", ані прозвисько "Левіафан", а також і те, що він учений, меценат і прихильник єврейського театру, не справили на Гольцмана такого враження, як останні слова, що доктор, крім усього, ще й великий багатій, має чи не півмільйона...