— Примадонні дайте спокій. Примадонна не хоче навіть дивитися на вас.
— Брайночко Козак! Відколи ви почали так заступатися за правду?
— Чи не заціпило б вам!
— А може, ви всі повиздихали б?
— Де? Тут, у Бессарабії? Чи там, у Румунії?
— Поглянь на себе в люстерко, мавпо!
— Може, годі було б шкірити зуби!
— Одначе як же стоїть справа з Щупаковими жінками?
— Цитьте, діти, здається, їдуть.
— Ідуть! Ідуть!
— Трам-тарарам! Тара-рарам!
— Герцем-перцем, пере-єре-єрцем...
Актори й актриси, почувши, що їдуть, підхопилися всі, як один, і, співаючи, промарширували із стодоли у двір "зустрічати жениха".
Розділ 35
ВІЗНИК ШИМОН-ДАВИД КОМАНДУЄ
На честь єврейського театру візник Шимон-Давид привів цілий гурт візників та погоничів, молодих і літніх, усі в добре нашмарованих чоботях і всі з довгими батожищами в руках — мало не вся голенештинська біржа. Прибули: Ноях Бринза — візник у драній керейці й плюшевому кашкеті, Нахман Кокош — сердитий дядько, схожий на півня, Яків Тюхтій — заспаний червоногубий парубок, Геця Галаган — сліпий на одне око високий гомила, Генах Ку-стай — маленький на зріст, але кремезний візник. Карно Мундзик — молдаванин у смушевій шапці — теж був у цьому гурті. Молдаванин Карно насунув на брови шапку, загорнув поли свитки і заходився мазати колеса, а інші візники запопадливо взялися до роботи: пакували декорації, виносили із стодоли ящики — великі й малі, пакунки — більші й менші, вантажили їх на підводи, зовсім не звертаючи уваги на акторів та актрис, які йшли за ними і благали, щоб переносили їхнє добро обережніше, помалу. Наче генерал, порядкував усіма візниками Шимон-Давид і лютував, пересипаючи мову молдавською лайкою. Проте візники й погоничі, видно, мало лякалися Шимон-Давида і його лайки. Працюючи, переносячи пакунки, вони обмінювалися жартами, розмовляли, сміялися і говорили візницькою мовою про їжу.
— Скажи-но, Тюхтію, ти б хотів тепер поїсти мамалиги на гусячому жирі?
— Забирайся геть, сліпа курко, із своєю мамалигою! Я більше ласий на цимес * і горох.
— Та ще запити квартою "помняку"! Ха-ха!
— Чи, може, свіжою брагою?
Почувши це, Шимон-Давид загримав на них:
— Чого це ви розбалакались про їжу, байстрюки? Ось я вам дам помняк — голоблею по потилиці!
Гамір і регіт погоничів та прокльони візника Шимон-Давида зливаються й переплітаються з галасом та верещанням акторів і актрис, що метушаться як божевільні, репетують і гримають одне на одного, а всі разом на Гоц-маха:
— Гоцмах, чорти твоєму батькові!
— Гоцмах, іди! Гоцмах, стій! Гоцмах, держи! Гоцмах, сюди! Гоцмах, туди!
А бідний Гоцмах переносить на своїх сухорлявих вузьких плечах усі театральні пожитки, вислуховує всі прокльони, кидається на всі боки, тягне, крекче й кашляє, і все йому падає з рук, бо над його головою стоїть, усипаний діамантами, директор театру Альберт Щупак, підганяє його, проклинає і змішує з багном.
Але Гоцмах тепер уже не боїться директора. Нехай тільки пощастить з тим планом, що він надумав. Нехай тільки хлопча поцупить сьогодні вночі грошву, тоді він буде на коні!..
Хлопча — це він мав на увазі Лейбку, якого весь час шукав поглядом і не міг знайти. Всі тепер тут, на подвір'ї. Всі діти Рафаловича, сини й дочки, невістки й зяті, мамка й касир, якого Лейбка прозивав Щастя й Радість, навіть стара бабка вийшла глянути гострим оком, як пакується театр, а заразом простежити, щоб, бува, крий боже, помилково не вкинули чого-небудь у буду... Тільки Лейбки не видно було. Гоцмах не тямився від розпачу. "Мало що буває,— думав він собі,— може, хлопчисько передумав, що тоді буде? Пошиється в дурні Гоцмах. Йолоп над йолопами — ось хто він буде. Залишиться чистильником чобіт у Щупака. А може, йому доведеться одружитись з отією холерою Етею-Двойрою, щоб погибель прийшла, владико небесний, на них усіх ще цієї ночі! Щоб вони не дожили виїхати звідси! А як виїдуть, то щоб зламали собі руки й ноги та н,е дісталися туди, куди їдуть!.."
— Гоцмах, чого ти там бурчиш? Якого біса?
— Я не бурчу, я вивчаю свою роль.
— Знайшов час вивчати роль, згорів би ти, дурню! Йди сюди.
— Амінь, бажаю вам того самого. Іду-іду! — промовив Гоцмах, кашляючи й оглядаючись на всі боки,— ану ж. може, побачить Лейбку.
Розділ 36
ШОЛОМ-МЕЇР МУРАВЧИК ВИГОЛОШУЄ ПРОМОВУ
Даремно того суботнього вечора зібралося на подвір'ї багатія все містечко, щоб проводити єврейський театр з пошаною, як годилося. Шолом-Меїр кілька разів сказав їм виразно, і навіть вилаяв, що даремно чекають, бо не дочекаються, треба ще дуже довго пакуватися. Проте голенеш-тинським прихильникам театру і за вухом не свербіло. Вони знали з досвіду, що то марні балачки: все має свій кінець, і пакування теж коли-небудь та скінчиться. Дурниці! Театр повинен виїхати з подвір'я хоч би що. Але як може виїхати єврейський театр з Голенешті просто так, без того, щоб половина містечка не проводжала його?
Це аж ніяк не подобалось директорові театру та його флігель-ад'ютантові Шолом-Меїрові Муравчику. Для їхнього великого плану, який вони собі намітили, все мало бути зовсім інакше: щоб ніхто не був присутній під час їхнього виїзду. Що ж робити? Що сказати їм? Шолом-Меїр уже доволі сказав. Сваритися з цілим містечком не можна. З цього може вийти скандал. А тут, навпаки, треба, щоб була тиша, абсолютна тиша. Вони мають здійснити дуже делікатну роботу на Синагогальній вулиці.
У Шолом-Меїра виникла щаслива думка (він таки дипломат!). Шолом-Меїр видерся на високий віз і виступив перед присутніми з промовою, можна сказати, з цілим спічем:
— Шановне товариство! Мої панове й дами! Від імені директора єврейсько-німецького театру й від імені цілої трупи я маю честь скласти перед вами, шановне товариство, нашу найглибшу подяку за вашу симпатію, яку ви виявили до нашого театру. Весь час, поки ми перебували у вашому місті, театр — я можу це сказати з гордістю — ніколи не був порожній. І не тільки зсередини, а навіть ззовні він завжди був обложений. Це свідчить, що ви розумієте, як треба шанувати мистецтво, і що ви цінуєте єврейський театр. Мій обов'язок попросити у вас пробачення за те, що я, можливо, де з ким грубо поводився, вилаяв кого-небудь, вигнав з театру чи оббризкав холодною водою. Людина не ангел. Не знаю, як ви, але я запевняю вас, що наш театр ніколи не забуде вашого Голенешті.