Твоя мати, яка просить бога за тебе повсякчас, удень і вночі
Лея Співак.
Роза Співак — Марчеллі Ембріх
Матусю! Як бачите, я знову в Європі. Мандрівні зірки, що, як ви знаєте, так довго линули одна назустріч одній і не могли зійтися докупи, нарешті зустрілися. Це було в Америці. Але тільки зустрілися — не більше! Зійтися, стати єдиним цілим — цього не буде ніколи, ніколи. Хто в цьому винний: я чи він? Не знаю. Можливо, що ми обоє. Обоє припускалися ми в нашому житті багатьох помилок, хоч жили ми мало, дуже мало... Пізно, надто пізно зустрілися мандрівні зірки. Ні, матусю, очевидно, щастя зовсім немає на землі. Є тільки прагнення щастя. А щастя саме не більш як міраж, золотий сон. Немає також любові, тільки уявлення про неї, ідеал, який ми створюємо самі в нашій фантазії. Любов не більше як сон. О матусю, надто пізно зустрілися мандрівні зірки. І ось я знову сама, ось знову лину в тумані слави й успіху, знову веду циганське мандрівне життя. І довго, довго ще мені судилося вести таке мандрівне життя... Пишіть мені, матусю, але не втішайте мене, не оплакуйте і не переконуйте, щоб я стала іншою. Так було досі, і так буде надалі.
Ваша нерозважна циганка-мандрівниця
Роза.
ПРИМІТКИ
З серії романів Шолом-Алейхема про народні таланти-само-родки в чотиритомнику творів письменника вміщено найпопу-лярніший його роман цього циклу — "Мандрівні зірки", написаний 1909—1911 рр.
Складається роман з двох частин. Перша частина—"Актори"— вперше друкувалася з продовженнями в єврейській щоденній газеті "Ді нає велт" ("Новий світ"), Варшава, 1909—1910 рр. Друга частина — "Скитальники" — вперше друкувалася в єврейській щоденній газеті "Дер Момент", Варшава, 1910—1911 рр.
Характерне висловлення самого автора про свій роман. У листі до редакції "Ді нає велт" від 10 вересня 1909 року Шолом-Алейхем пише:
"Я сам відчув необхідність закінчити свою трилогію третім романом, після "Стемпеню" і "Йоселе Соловей", як я колись обіцяв... Тоді я говорив, що мій третій герой буде вже не музикант і не кантор, а більш високого гатунку, більш тонка душа — артист або художник.
Цілком природно, що за ці двадцять два роки обставини сильно змінилися. Виросли також нові ідеї. З'явилися нові боги. Народилися нові типи. Одне слово, я не жалкую, що мій третій роман дещо запізнився. Добре було б, якби я зараз писав також ті перші два романи,— вони мали б інший вигляд. З цього видно, що мій теперішній, тобто третій роман, зовсім інакше побудований порівняно з тими двома... За своїм змістом він мимоволі "—* захоплююча історія, роман, повний поезії, але також і життя, дії, і, зрозуміло, це галерея типів і картин — досить гумористичний, та інакше я вже і писати неспроможний, навіть коли б і за-
хотів стати "плакальницею". Крім того, в цьому творі відбито життя певного кола суспільства як в Росії, так і в Америці. Сходи, скажімо, цієї будівлі стоять ногами в нашій країні, а вершиною упираються в Америку, а там і відбувається розв'язка".
Частина перша
АКТОРИ
Стор. 5. Канториха — дружина кантора. Кантор — побожний єврей, який виспівує молитви біля аналоя під час літургії.
Стор. 6. "Хто у вогні, а хто у воді аагине..." — слова з молитви, де говориться, кому і яку смерть призначив божий суд.
Хоральний кантор — по великих містах були модернізовані великі синагоги (здебільшого для заможних), в яких канторові вторував хор.
Хедер — єврейська початкова релігійна школа.
Стор. 14. "Мойше" — див. стор. 306.
Стор. 15. "...не згадуватимуть більше про марки..." — Тут йдеться про спеціальний контракт між антрепренером і акторами. За цим контрактом актори одержують відповідно до свого амплуа не зарплату, а певну кількість марок на право одержання пропорційної долі від збору.
Стор. 24. Єврейсько-німецький театр.— 1883 року указом царського уряду було заборонено ставити п'єси єврейською мовою. Аби обминути цю заборону, єврейські мандрівні трупи стали йменувати себе єврейсько-німецькими, і акторам доводилося вставляти у свої репліки чимало німецьких слів. Сучасна народна єврейська мова (ідиш) належить до германської мовної групи і своїм словниковим складом дуже схожа на німецьку.
Стор. 27. Талескотн — чотирикутне полотнище з кантами, з кістами по кутах, з вирізом посередині для голови. Релігійні чоловіки, незалежно від віку та сімейного стану, носили талескотн постійно під верхнім одягом.
Стор. 33. "Куні-Лемл" — п'єса А. Гольдфадена (1840—1908), драматурга і поета, засновника сучасного єврейського театру.
Стор. 40. Гоцмах — один з найпопулярніших героїв оперети А. Гольдфадена "Чаклунка".
Стор. 45. "...великий, могутній і страшний" — так за біблією характеризується іудейський бог.
Стор. 46. Шмендрик, Цінгітанг — дійові особи оперет А. Гольдфадена.
"Скрипка Давида" — п'єса І. Латейнера, автора багатьох низькопробних єврейських п'єс.
"Бар-Кохба" <— історична оперета А. Гольдфадена, де головним героєм є відомий вождь повстання євреїв проти римлян (132—135 рр. н. е.) Бар-Кохба.
Хусид — танець хусидів — послідовників релігійно-містичного руху серед частини побожних євреїв за старих часів.
Стор. 59. "Благодійність рятує від смерті!" — цю сентенцію вигукує служка похоронного братства, а також учні хедерів, які ідуть за катафалком під час похоронної процесії.
Стор. 67. "Гарячі пиріжки" — куплети з оперети А. Гольдфа-дена "Чаклунка".
Стор. 69. "Капцпзон і Гунгерман" — п'єса А. Гольдфадена.
Стор. 80. Хануко — єврейське релігійне напівсвято (приблизно у листопаді—грудні).
"...хто викрадатиме в нього на пасху мацу з-під подушки".— За релігійним іудейським ритуалом, на початку урочистої пасхальної вечірньої трапези глава сім'ї ховає кусок маци, який слід з'їсти лише наприкінці трапези. Аби діти не заснули під час тривалої трапези, ускладненої численними молитвами та легендами про чудеса визволення древніх ізраїльтян від єгипетського рабства,— провадилась своєрідна інсценізація: хтось з дітей викрадає захований кусок маци (що зветься афікоймен) і повертає його батькові, коли настає час з'їсти його, і той, хто викрав, одержує в премію горіхи.
Свято кучок — осіннє єврейське релігійне свято.