Мандрівні зірки

Страница 138 из 148

Шолом-Алейхем

Так закінчив, як і щоразу, наш добровільний посередник і подався, як ми бачили, виконувати своє доручення. А наш юний герой, що вже знову став покаянним грішником, випровадив свого другого приятеля Нісона Шваль-ба, який пішов, з'ївши облизня. Після цього він сів перед вікном готелю з сигарою в роті, на самоті з своїми думками, і дивився на вулицю.

Отак дивлячись, він помітив, що до готелю під'їхав розкішний автомобіль. З автомобіля вискочив негр і попростував до входу. "Цікаво було б, якби це він прийшов до мене",— сказав сам собі Рафалеско без будь-яких задніх думок. Аж гульк, хтось постукав у двері.

— Прошу!

Зайшов негр. У нього лист, який він має особисто передати містерові Рафалеску.

— Я Рафалеско.

Тремтячими руками взяв Рафалеско в негра гарний конверт, запечатаний сургучем, обережно розкрив його і насамперед кинув погляд на підпис. Серце йому так закалатало, що він мусив сісти.

Розділ 71 ЛИСТ

Моя дорога мандрівна зірко!

Найстрашніша фантазія неспроможна так чудернацьки переплутати й змішати події, як це зробить часом випадок, саме життя. Але я ще так схвильована пережитим за останні дванадцять годин, що не можу передати й сотої частини того, що маю сказати тобі особисто. Коротенько мушу тебе повідомити, що тільки дикий випадок привів мене вчора на твій бенефіс у "Нікель-теат-рі". Якщо моє серце не розірвалося на шматки, коли я дізналася, що Уріель Акоста це ти, можна сказати, що воно сталеве. Скам'янівши, просиділа я до кінця другої дії. Але не більше, бо вибухнув невеличкий скандал, якого ніхто не міг сподіватися: нас упізнали в ложі, розкрили наше інкогніто дуже неприємним способом і змусили нас утекти, хоч небо тому свідок, як мене вабило назад, щоб хоч ще один раз подивитися на тебе, ще раз послухати твій голос, який завжди лунав у моїх вухах усі роки нашого блукання у великім яснім світі. Але стривай — це ще не все. Прийшовши додому, я побачила на столі цілу пачку листів; з штампів видно, що деякі давно вже прибули, але я їх не одержала вчасно через цензуру, яку мій менеджер — хоч і англієць-джентльмен — дозволив собі встановити проти мого бажання й без мого відома. Кінчилося тим, що я його сьогодні покликала до себе і, не вступаючи в довгі балачки та дискусії, заявила йому, що від сьогодні вважаю себе вільною від договору, а він може на мене подати в суд, правити за неустойку — то його справа. Але не це головне, головне те, що в тій пачці був також і твій лист, якого я прочитала безліч разів, і пекло запалало в моєму серці. Цілуючи літери твого любого листа, я їх обмивала слізьми. Чого це сльози, спитаєш? То я оплакувала наше безповоротне дитинство, наші щасливі дитячі роки, наше раннє кохання, яке, можливо, тепер стане палкішим, набагато пристраснішим, ніж було тоді, але воно, це слід визнати, вже ніколи не буде таким кришталево простодушним, таким небесно високим і дитячо наївним, як було тоді в нашому маленькому, бідному, незабутньому Голенешті...

Ах, Голенешті! Чи знаєш ти, що я була там і шукала мого Лейбку, допитувалась про мого "багатієвого синка"? На жаль, ніхто нічогісінько не знав про тебе! Ти зник з мого обрію, наче солодкий сон, наче мрія, яку можна бачити тільки раз у житті, не більше!..

Любий мій! Ти питаєш у своєму листі, чи пам'ятаю я, що казала мені стара ворожка в галицькому містечку. О! Я пам'ятаю дуже добре. Але звідки ти про це знаєш? Виходить, що ти розпитував про мене, як і я про тебе? Чому ж ти, злюко, так зневірився в мені, що дозволив іншій, теж примадонні, можливо, вродливішій від мене, але набагато дурнішій, вихвалятися перед усіма, що ти її обранець?.. Але, ах! Що я кажу? Чи маю я право дорікати тобі, коли я сама через різні заплутані обставини була змушена начепити на себе золоті кайдани?.. Але не будемо говорити про кайдани, які можна щохвилини розірвати й скинути з себе, аби тільки ми схотіли... Поговоримо краще про те, де ми можемо сьогодні зустрітися. Внизу ти прочитаєш адресу. Між четвертою й п'ятою по обіді прийдеш туди і, добре пошукавши, знайдеш мене там. Ми будемо самі і зможемо добре наговоритися (нам треба стільки поговорити!). Отже, будь там від четвертої до п'ятої години і шукай мене. Наказую тобі, щоб ти там був, ні, це неправда. Чому не сказати тобі чисту правду? Я не наказую, а прошу тебе, благаю, припадаю до твоїх ніг і цілую тебе, цілую! Чуєш? Я цілую тебе!

Роза

Розділ 72

ЗНОВУ БРАЙНОЧНА КОЗАК

Шолом-Меїр Муравчик прийшов до свого нового друга Рафалеска точно в призначений час, як вони умовились. Але він його вже не застав дома. На столі лежала незапечатана записка, очевидно, йому адресована:

"Мій любий Муравчику! Я маю виїхати з Нью-Йорка на кілька годин. Коли повернуся — не знаю. Нашу подорож відкладено на інший раз. Прошу передати моє пробачення — ви знаєте кому і як це треба зробити,— я ніколи не забуду вашої послуги!

Ваш Л. Рафалеско"

"Що мені снилося лихого цієї й минулої ночі і що снилося мені протягом усього життя, як на морі, так і на суходолі, нехай впаде на голови моїм ворогам! Актор лишається актором. Хоч би десять разів походив від порядних батьків! Чоловік умовився зі мною точно про час, тремтів, аж трусився, мало не дістав апоплексію і раптом..." — Муравчик повернувся, готовий плюнути й піти, але почувся стук у двері.

Муравчик зрадів: "Це напевне він..."

— Заходьте!

Знову почулося: стук, стук. "Тоді це не він..." На його друге "заходьте" постукали втретє. Муравчик розгнівався і голосно гукнув:

— Головою об стіну!

Двері спроквола відчинились, і зайшла Брайночка Козак.

Якби замість Брайночки Козак зайшов, приміром, Гоцмах з того світу, Муравчик не був би такий ошелешений, як у цю хвилину. Проте він знайшов у собі силу, щоб за півхвилини оговтатись і знову стати тим самим жвавим, веселим, бадьорим Муравчиком, як і завжди. З винятковою привітністю, з широко простягнутими руками і з сяючою посмішкою він пішов назустріч Брай-ночці.

— Вітаємо вас у цій господі, просимо ласкаво, такий гість! Що поробляєте, Брайночко,— тьху! — я хотів сказати — мадам Черняк?

Зате мадам Черняк не добрала розуму, що йому відповісти. Вона зупинилась коло дверей у червоній ротонді, як паралізована, не можучи зрушити з місця. Бо коли Муравчик чув, що Брайночка Козак перебуває десь в Америці, їй навіть не снилося, що зустрінеться тут, у Нью-Йорку, з її колишнім ворогом Іїїолом-Меїром Муравчиком. І де? У Рафалеска! І коли? Саме тоді, як вона прийшла рятувати юну зірку від лиха.