Мандрівні зірки

Страница 129 из 148

Шолом-Алейхем

Він був досить просто вбраний, як господар у себе вдома: в короткому досить буденному піджачку, засунувши руки в кишені, а на губах — усмішка, знайома постійна усмішка, яка перетворила містера Нікеля на "гуд бой" — доброго хлопчину.

— Леді й джентльмени! — розпочав містер Нікель свій експромт.— Передусім вважаю за потрібне скласти найглибшу подяку шановній публіці за велику честь, яку ви мені виявили своїм відвідуванням мого театру. Мене не дивує, що всі вистави мого театру проходять щоразу при переповненому залі тоді, як у всіх інших театрах Нью-Йорка є вільне місце, щоб вздовж і впоперек проїхати автомобілем по партеру. Не думайте, що я, крий боже, хочу лихословити про моїх конкурентів, але правди ніде діти, шановна публіка полюбляє мій театр більше, ніж будь-який інший. Можливо, це тому, що я роблю все, щоб задовольнити смаки глядачів. Я не шкодую грошей і не зупиняюсь перед будь-якими витратами, хоч би які вони були великі. Тепер мені теж пощастило, певна річ, після величезних витрат, привезти з Бухареста шановного гостя сьогоднішнього вечора на кілька лічених гастролей. Це король акторів. Це всесвітньовідомий драматичний актор Лео Рафалеско з Бухареста, якому немає рівного ні тут, у нас, ні там, за океаном. Мене дуже тішить, що шановна публіка гідно розцінила його, і я запевняю вас, що не зважатиму ні на що, хоч би які шалені гроші мені це коштувало, а подбаю, щоб геніальний гість затримався якнайдовше, щоб дати можливість сотням і тисячами людей, які, не діставши квитків, змушені були сьогодні з болем у серці піти додому, бо, як бачите, нема де голці впасти.

Леді й джентльмени! Складаючи глибоку подяку шановній публіці, я не можу приховати почуття вдячності до тих поважних гостей, які вшанували мій театр своєю присутністю. Особливу радість відчуваю я від можливості сповістити вас, що серед поважних гостей, які своєю високою присутністю вшанували мій театр, є й такі, хто до сьогоднішнього дня не відвідував в Нью-Йорку єврейського театру, крім мого.

Серед тих, хто вшанував нас, є двоє, які самі теж актори і самі теж дуже уславлені в обох світах, в Європі й в Америці. Вони присутні, леді й джентльмени, тут, у ложі з лівого боку. Глибоко переконаний, що немає такої людини, яка не чула б про Гришу Стельмаха і міс Розалі Спайвак, як немає людини, що ніколи не чула про Вашінгтона, Лінкольна чи Едісона...

Кінця спічу містера Нікеля ніхто і навіть сам він уже не міг дослухати, бо публіка, яка розпалилася ще раніше, тепер ще більше ввійшла в азарт, почувши, що в театрі є Гриша Стельмах і Роза Співак, чиї прізвища останніми днями не сходили зі сторінок преси. Вся публіка в партері, як один чоловік, підвелась і влаштувала цим двом знаменитостям таку гарячу бурхливу овацію, що знаменитій парочці — Гриші Стельмахові й Розі Співак — не лишилося іншого виходу, як підвестися і мерщій утекти з "Нікель-театру", немовби вони тут зазнали найприкрішої образи. До втечі їх майже змусив Стельмах-батько, який насилу пробився до їхньої ложі. Він шепнув обом на вухо і разом з негром, під тріумфуючі оплески й вигуки, проводив їх до автомобіля. Там він разом з ними сів і поїхав, проклинаючи єврейський Нью-Йорк, який влаштував їм таку овацію, віддав майже царську шану.

Блискучий спіч містера Нікеля Рафалеско чув, але не до кінця. Тільки-но той почав дякувати поважним гостям, які своєю високою присутністю вшанували його театр, Рафалеско не міг більше стерпіти і подався до своєї артистичної вбиральні загримуватися перед третьою дією.

— Чого це гам так галасують? — спитав він у перукаря, який, червоний і упрілий, прибіг з партеру.

— Божевільні! — відповів перукар — молодий вільнодумець і соціаліст, який не пропускав жодної соціалістичної лекції у "Клінгтон-холі", якщо тільки вопа відбувалась у вільний від гримування вечір. — Просто божевільні! Дикі люди без крихти цивілізації! Нашому директорові, містеру Нікелю, закортіло раптом виступити сьогодні із спічем, то виголошуй свій спіч пристойно як належиться. Так ні! Бо він, між нами кажучи, бос, підприємець, буржуй і мусить підлабузнюватися до капіталістів, до поважних гостей та їхніх аристократичних артистів, які вшанували нас, зробили таку ласку — зійшли аж з П'ятої авеню до нашого Даунтауна. Пхе, дивина! Якби Карл Маркс був тут, він живцем поховав би себе...

— Хто ж були ці артисти з П'ятої авеню? — спитав Рафалеско, заглядаючи в дзеркало й добираючи позу, яка найкраще пасувала б йому у третій дії під час трагічної зустрічі з сім'єю та з сліпою матір'ю.

— Хто вони? Він віолоніст, грає на скрипці, а вона співачка, примадонна. Він зветься Гришею Стельмахом, а вона — Розалія Спайвак, чи Роза Співак...

Якби перукар-соціаліст обпік його гарячим залізом або зненацька втупив у горло гостру бритву, Рафалеско не підхопився б так рвучко з місця, як підскочив при останніх словах перукаря. Якусь мить він стояв приголомшений, збліднувши як смерть. Потім він зірвав перуку з голови, борідку з обличчя і метнувся до дверей. Перукар був певний, що юний маестро раптом здурів, з'їхав з глузду... В цю хвилину почувся стук у двері, і, не чекаючи на звичайне "заходьте", забігла до Рафалеска у вбиральню з шумом і реготом примадонна — Генрієтта Швальб.

— Ха-ха-ха! Кумедія з нашими аристократичними колегами! Як від чуми, втекли вони від нас. Кумедія, водевіль!

Розділ 63 ЩЕ ОДНА ЗУСТРІЧ

В той час, коли розпалена публіка "Нікель-театру" шаленіла, аж із шкури пнулася, улаштовуючи овації спершу Рафалескові, а потім Гриші Стельмахові з Розою Співак, у вестибюлі театру відбулася така сцена.

Наш елегантний друг містер Кламер стояв у вестибюлі, коло дверей, і звідти слухав, як містер Нікель виголошує спіч. Одне око він примружив, частину широкої бороди взяв у зуби і всім своїм виглядом показував, що спіч містера Нікеля йому аж ніяк не подобається. Він не розумів, як така темна людина, що нітрошки не знає історії мистецтва й Шекспіра, насмілюється виступати перед такою публікою з промовою? Коли б дали змогу йому, містерові Кламеру, вийти на сцену, тоді вже було б "ол райт".

— Вітаю вас, мій любий бородачу. Як ся маєте? Я вас шукаю вдень з вогнем. Заради вас я сюди приїхав, щоб я так мав щастя й утіху.