Тепер, коли ми досконало знаємо, що таке "склянка чаю", поцікавимось, яке товариство зібралось у ломжин-ського кантора на "склянку чаю".
1
Брекфіш — перекручене англійське слово "брекфест" — сніданок. Фіш — риба (нім.).
2
Мазл-тов — щасти вам (староєврейське).
Розділ 53
МІШАНЕ ТОВАРИСТВО
Важко сказати, до якого класу належало товариство, що зібралося того вечора в ломжинського солов'я на "склянку чаю", отож нелегко буде визначити й цих різноманітних людей, як і взагалі строкату американську публіку у великому світовому місті Нью-Йорку.
Це була суміш типів, здебільшого земляків-ломжин-ців, купка людей різного роду й професій.
На перший погляд здавалося навіть, що вони не мають пічого спільного один з одним. Бо що, наприклад, зв'язує реверенда, чи то пак рабина в капелюшку з підібганими пейсами, і коробкаря — сухорлявого єврея з задишкою? Або що може бути спільного між агентом друкарських машинок, приємним чоловічком із слізливими очима, і рябим викладачем єврейської мови? Або між туберкульозно-хворим з сердитими очима аптекарем і простим м'ясником з Есекс-стріт, який тхне яловичиною? Чи між домовласником з Бронкса — чорнявим довгоносим євреєм, який говорить грубим, трохи хрипкуватим голосом, і кравцем з Боуері з фальшивими зубами?
І яке мають відношення, скажіть, будь ласка, всі ці перелічені особи до кантора й канторихи, до акторів і актрис, музикантів та білетерів єврейського театру? Проте всі вони почували себе тут зручно, всі на однакових правах, кожен пишався тим, що тут Америка, що вія має бізнес і влаштовує собі життя. Ніхто не гнув кирпи перед іншим, як це трапляється в нас, коли люди зійдуться на збори чи на банкет. Демократичний дух американської республіки дається взнаки на кожному кроці в цій країні, і наші брати, що прибувають сюди щодня з цілого свіїу, акліматизуються так само легко, як і інші народи, в цьому величезному казані і якнайшвидше всмоктують у себе дух рівності.
Всі три парадні кімнати канторової квартири — вітальня, їдальня й спальня — були вщерть заповнені гість-ми. Хто пив чай, хто курив, хто грав у шахи, а хто в пі-нокль, а хто просто розмовляв, базікав, язиками горох товкли і реготалися. Один розповідав про знущання домовласника, який щотижня нав'язує нові правила й зобов'язання своїм пожильцям. Інший розказував, як його хотіли виключити з "юніону", а він почав процес проти "юніону"... Третій доповів про пожежу, яка мало не виникла в них на фабриці. Четвертий заводив мову про спекуляції, акції, земельні ділянки та інші бізнеси Уолл-стріту. А актори з актрисами гомоніли про свої інтереси, ролі, зірки, п'єси, юніон, аншлаги, бенефіси. І розмовляли, за єврейською звичкою, всі разом, трималися вільно, були веселі, в найкращому настрої. Через те, що тут дуже галасували, а накурили, як у шинку, і до того ж парило, немов у лазні, було майже неможливо розглянути кожного зокрема: хто він, що він, яке в нього обличчя.
З наших знайомих, крім кантора з канторихою й дітьми, помітно було містера Кламера в святковому смокінгу, з розчесаною надвоє широкою бородою. Він сидів крісло проти крісла зі своїм новим партнером містером Нікелем, який цього разу мав при собі годинника з ланцюжком — "подарунок президента Сполучених Штатів Америки". Обидва розмовляли англійською мовою, обидва пиндючились і розповідали про себе дивовижні речі, переважна частина яких була блефом...
Прийшли Ізак Швальб і Брайночка Козак. Ці двоє стояли біля столика й спостерігали, як грають у карти. Серед гравців вирізнялась примадонна Генрієтта Швальб, оздоблена всіма своїми діамантами. Вона говорила, сміялася й гарячкувала більш за всіх. їй щастило в картах, коло неї лежала купа грошей. Всі леді заздрили їй, а чо— , ловіки переморгувались, сипали жартами на її адресу й поводились з нею досить вільно, так вільно, що один голений джентльмен з червоним лицем, гострим носом і діамантовою каблучкою на пальці, який сидів візаві,
кілька разів міцно притиснув під столом її ногу, хоч цей джентльмен —■ це ми знаємо напевне — був одружений.
Осторонь в гойдалці сидів Лео Рафалеско, курив і гойдався. Навколо нього стояли актори, які один по одному розповідали театральні анекдоти і раз у раз вибухали таким реготом, що стіни двигтіли. Більш за всіх відзначався комік, хитра бестія, з таким рухливим обличчям і сміхотливими очима, що, перше ніж він починав розповідати, вже сміялися. Він сам теж сміявся і так заразливо, що хапався обома руками за живіт, аж згинався в дугу.
— Леді й джентльмени! — звернувся до всіх своїм приємним голосом ломжинський кантор, який за короткий час так американізувався, що вже переважно розмовляв англійською мовою.— Леді й джентльмени! До столу пліз (просимо). Уже готова вечеря.
Гостей не довелося довго запрошувати. Ті, що нічого не робили, готові були хоч і зараз зайняти місця біля столу, а ті, що "розважалися" в пінокль, стали поквапно підраховувати гроші й, червоні від збудження, повідомляли, хто скільки виграв, а хто програв.
Розділ 54
ИІСОИ ШВАЛЬБ —ТАМАДА
Виявилося, що програли майже всі, а виграла сама тільки наша примадонна Генрієтта Швальб. Того вечора їй страшенно щастило. Вона була так захоплена підраховуванням виграшу, обличчя її так пашіло, що нічого не бачила навколо, тільки долари, долари й долари. Брат Ізак і Брайночка Козак, що весь час стояли над нею й жадібно спостерігали, як вона згрібає гроші до себе в ридикюль, спитали в неї, що вона робитиме з цими доларами? Чи купить собі автомобіль, діаманти, чи, може, будиночок на П'ятій авеню? Але Генрієтта нічого не відповіла їм на ці жарти. Вона не чула навіть, що їй кажуть, пропускала повз вуха плоскі компліменти партнерів про та, що вона грає в карти не гірше, ніж співає в театрі...
— Б'ютіфл I1 — захоплено вигукнув голений джентльмен з червоним обличчям і гострим носом. Дай джентльмен
увесь час підсипався до примадонни. Він дивився на неї масними оченятами, усміхався й облизувався, як кіт. Видно було, що йому дуже хотілося сісти поруч з примадонною, яка йому безмежно подобалась. Але його спіткала невдача: як розпорядник і тамада цього вечора виступив Нісон Швальб.