Крилатий кінь
Хлопчик надумав вирушити на розшуки своїх друзів — мишки, жабки і горобчика.
Був у нього чубатий гусак, що звався Гегекало Моркотійович. Сильний гусак. Чи не більший, ніж Закомарик. Як закричить, бувало: "Ге-ге-ге!", так на всю вулицю чути.
Запріг Закомарик Гегекала Моркотійовича у візок і виїхав з двору. Гусак напружив свою сильну шию, розкрив дзьоб, зашипів і пішов поволі, перевалюючись з лапи на лапу. Потім розгорнув могутні крила і вже не побіг, а полетів над шляхом, тягнучи візок.
Пригода на шляху
З розгону візок зачепився за камінь і перевернувся. Закомарик злетів на дорогу і покотився в канаву. Гегекало Моркотійович того не помітив і ще швидше помчав, тягнучи за собою візок.
Хлопчик, поки падав, угледів, що по канаві метнулася мишка, пов'язана хустинкою. Вона вмить зникла, заховалась у нірку під будяком. Закомарик витяг із кишені сопілку, запищав по-мишачому, а потім заграв на сопілці. Наче на заклик, з нірки вискочила мишка і, пританцьовуючи, наблизилася до хлопчика. Він радо схопив ЇЇ і побіг на шлях гукати Гегекала Моркотійовича.
Трясовина
— Ге-ге-ге-ге! — почувся здалеку голос гусака. Він повертався назад, тягнучи за собою візок на одному коліщаті. Друге лежало біля каменя, де перевернувся візок.
Хлопчик вичитав Гегекалові Моркотійовичу за неуважність, приладнав колесо, сів на візок, посадив поруч мишку і рушив берегом річки.
Незабаром виїхали на луку, вкриту осокою, і колеса загрузли в болоті.
Тут починалася трясовина.
В цій трясовині Закомарик сподівався знайти жабку.
Хлопчик заграв на сопілці, викликаючи квакушку.
Потім заквакав: "кква-кква-ква".
Із ближчої калабаньки вискочила його приятелька — зелена жабка.
Буль-Буль
Над трясовиною з'явився горобчик. Він закружляв у повітрі, жалісно цвірінькаючи, наче закликаючи на допомогу. Закомарикові горобчик здався знайомим. Так, це його друг — співак. Він прислухався і розібрав:
— Сюди, сюди! Швидше! Рятуйте! — вимовляла пташка.
Закомарик залишив на візку мишку й жабку і побіг, пробиваючись крізь очерет та грузнучи в багнюці, до того місця, де літав горобчик.
Ось він уже там і бачить довговухого віслюка, що загруз у трясовині по коліна.
Закомарик кинувся до віслюка і потяг його за вуха, але тварина не хотіла йти вперед, а посувалася назад і грузла ще більше. Закомарик нічого не міг вдіяти з упертим віслюком.
В цей час почулося хлюпання і з'явився чоловік на довжелезних ногах.
— Ось де мій Буль-Буль, — промовив той чоловік, наближаючись до віслюка.
Завждишукай
— Дядьку! — закричав Закомарик, — побачивши того чоловіка.
Справді, то був рідний дядько Закомарика, відомий артист Завждишукай. Він був такий високий, що в найвищих кімнатах діставав головою до стелі.
— А, племінничку, — зрадів Завждишукай, — я шукаю свого віслюка, а ту" і тебе знайшов.
— Дядьку, ваш віслюк утопиться в болоті. Я тягну вперед, а він пнеться назад.
— Мій милий Буль-Буль дуже впертий, — сказав артист, — і ти з ним поводишся не так, як слід.
Завждишукай підійшов до віслюка і потяг його за хвіст. Тоді Буль-Буль рвонувся з усієї сили вперед, вилазячи з багнюки. Горобчик радісно зацвірінчав і злетів на плече Закомарикові.
Табір серед лісу
На галявині, серед високих дубів, заночували четверо артистів-мандрівників.
Біля невеличкого намету хропів довгоногий Завждишукай. У наметі спали товстуха Усезагуби та маленька Закомашка. Приборкувач диких звірів, хлопчик Закомарик, умостився із жабкою й мишкою під візком, а горобчик влаштувався на гілці найближчого кущика. Не спав лише віслюк Буль-Буль. Він доїдав траву, що йому звечора поклав Завждишукай. Ледве дрімав гусак Гегекало Моркотійович.
Тихо-тихо вночі в лісі. Лише коли-не-коли чути, як закричить сич, і знов панує тиша. Раптом гусак почув якийсь шум, враз прокинувся, розплющив очі і роззявив дзьоба, щоб галасувати.
Вовк і заєць
У лісі вештався вовк і набрів на зайця. Сірий розбишака зрадів і клацнув зубами. Але заєць, помітивши хижака, кинувся навтіки. Вони спинилися перед табором артистів. Переляканий заєць влетів у намет, а вовк, під голосний крик Гегекала Моркотійови-ча, з розгону зупинився поруч стривоженого віслюка.
Переполох
Заєць стрибнув на голову Усезагуби. Артистка підхопилася із страшним криком:
— Розбійники! Рятуйте! Завждишукай гукав:
— Не бійтесь! Не бійтесь! Я зараз пошукаю свою рушницю! Він так кричав, бо думав, що справді напали розбійники, і хотів їх злякати. Рушниці ж у нього не було.
Переполоханий заєць ринув далі й попав до рук Закомарика, що прокинувся од того крику.
Артистка, гадаючи, що напали розбійники, вибігла до віслюка, щоб швидше тікати. Замість віслюка вона в темряві скочила на вовка, що теж злякався того гармидеру.
Переляканий, він рвонув з місця у ліс з артисткою на спині.
Важкий вершник
Тільки-но вовк зник із галявини і пробіг кроків з десять, як відчув, що далі бігти не може. Він був певен, що на ньому сидить принаймні ведмідь. Тим часом товстуха, вважаючи, що вона їде віслюком, гукала:
— Швидше, швидше!
Коли її "кінь" зупинився, артистка з усієї сили вдарила його кулаком. У вовка потемніло в очах, і він упав.
У цей час місяць зазирнув крізь листя, і Усезагуби побачила, що то не віслюк, а вовк. З переляку вона зомліла.
Тим часом Завждишукай розшукував Усезагуби. Незабаром знайшов непритомних Усезагуби і вовка.
Він зв'язав вовка, а потім дав обом понюхати нашатирного спирту.
Артистка чхнула, опритомніла й витерла з очей сльози.
Вовк теж опритомнів і сердито клацнув зубами.
Репетиція
Ранком, щойно сонечко привітало ліс і посміхнувся кожен листочок, Завждишукай оголосив репетицію. Закомарик встиг приборкати вовка і зайця. Він грав на сопілці, і звірі слухняно виконували його накази.
Між двома дубами натягли канат. Закомашка походжала по тому канату, а над нею літав горобчик. Дівчинка пробігла по канату. Вона підстрибувала і танцювала. Унизу грав Закомарик, а навколо танцювали мишка з жабкою та вовк із зайцем. Біля них ходив Завждишукай, тримаючи на витягнутій руці Усезагуби.
Гусак, наче глядач, витягав довгу шию і гучно лопотів крилами.
Тільки Буль-Буль байдуже доїдав траву, яку не встиг поїсти вночі.