Коли моя нянечка приносила мене до фрейлін, найприкрішим для мене було те, що вони поводилися зі мною без будь-яких церемоній, наче я був якимось зовсім нікчемним створінням. Вони роздягалися при мені догола й міняли сорочки, посадовивши мене на туалетний столик просто перед своїми голими тілами, і повірте, що це видовище було для мене аж ніяк не звабливим і викликало тільки огиду та жах. Шкіра їхня, коли я дивився на неї зблизька, здавалася мені страшенно грубою, нерівною, строкатою, поцяткованою родимками з добру тарілку завбільшки, з яких стирчали волосини, грубіші за нашу шворку. Про інші частини тіла я вже й не говоритиму. Так само анітрохи не соромлячись, фрейліни звільнялись при мені від випитого і виливали принаймні по два барила в посудину, яка вміщала понад три тонни. Найвродливіша з фрейлін, мила й пустотлива шістнадцятирічна дівчина, іноді садовила мене верхи на один із своїх сосків і виробляла зі мною багато інших штук, про які, хай дарує мені читач, я не розповідатиму докладно. Але це мені дуже не подобалось, і я попросив Гламделкліч вигадати якийсь привід, щоб не бачитися більше з тією панночкою.
Якось один юнак, що доводився небожем виховательці моєї нянечки, умовив їх обох піти подивитись на прилюдну страту97 злочинця, який убив його доброго приятеля. Гламделкліч, від природи дуже добросерда, довго не згоджувалась; що ж до мене, то, хоч я й почував відразу до таких видовищ, цікавість узяла в мені гору, бо це таки справді мало бути щось незвичайне. Злочинця вивели на споруджений з цією метою ешафот, прив'язали до стільця і з одного маху зітнули йому голову мечем у сорок футів завдовжки. Кров з артерій та вен ударила вгору струменем, вищим, ніж у версальському фонтані, а голова, впавши на ешафот, підплигнула так, що я мимохіть здригнувся, хоч і сидів не менш як за милю звідти.
Королева, яка багато чула від мене про мої морські подорожі й докладала всіх зусиль, щоб розважити мене, коли я був засмучений, якось запитала, чи вмію я орудувати вітрилом та веслами і чи не будуть корисні моєму здоров'ю невеликі вправи у веслуванні. Я відповів, що добре розуміюся й на тому і на другому, бо, хоч я й плавав на кораблях як хірург або ж лікар, під скрутний час мені нерідко доводилось працювати звичайним матросом. Я тільки не уявляв собі, як прикласти це вміння в країні, де найменший човен такий, як наш першорядний військовий корабель, а судно, яким я міг би керувати, не витримає течії тутешніх річок. Та її величність запевнила, що придворний тесляр, за моїми вказівками, зробить для мене човен, а вона подбає про місце, де я зможу плавати. Тесляр показав себе добрим майстром і, під моїм наглядом, за десять днів зробив та опорядив баркас, що вмістив би вісім європейців. Королеві він так сподобався, що вона зараз же понесла показати його королю, який звелів пустити його разом зі мною в бочку, повну води, але там було замало місця навіть для двох моїх невеличких весел. Та королева ще раніше придумала інше. Вона замовила тесляреві корито у триста футів завдовжки, п'ятдесят завширшки і вісім завглибшки, звеліла обсмолити його, щоб воно не протікало, і поставила на підлозі в одній з кімнат палацу.
Двоє слуг протягом півгодини легко наповнювали корито водою, а на дні його був чіп, щоб спускати воду, коли вона засмердиться. В цьому басейні я часто веслував, розважаючись сам і розважаючи королеву та її дам, що захоплювались моєю спритністю й моторністю. Іноді я розпускав вітрило, і тоді мені лишалося тільки керувати, бо дами робили для мене вітер своїми віялами; втомившись, вони наказували пажам дмухати над коритом, а я тим часом показував свою вмілість, ведучи човен то правим, то лівим галсом. Коли я кінчав свої заняття, Гламделкліч забирала човен до себе в кімнату й вішала його там на кілок сушитися.
Під час таких вправ зі мною тільки раз трапилася пригода, що мало не коштувала мені життя. Бажаючи посадити мене в човен, якого паж уже пустив у корито, вихователька Гламделкліч люб'язно підняла мене, але так невдало, що я вислизнув з-поміж її пальців і неминуче впав би з височини сорока футів на підлогу, якби, на моє превелике щастя, мене не затримала шпилька, що стриміла в корсажі милої дами. Своїм поясом я зачепився за головку шпильки і висів у повітрі, аж доки Гламделкліч прибігла і врятувала мене.
Іншим разом один із слуг, який що три дні мусив міняти воду в кориті, недогледів і ненароком пустив туди з відра величезну жабу. Жаба була притаїлась, та коли я сів у човен, вона, побачивши вигідне для відпочинку місце, скочила туди й так нахилила човен, що я всією своєю вагою мусив налягти на другий борт, аби не перекинутись. Опинившися в човні, жаба заплигала, перестрибуючи через мою голову й бруднячи мені обличчя та одяг своїм огидним слизом. Жаба була величезна, і мені здалося, що мерзеннішої тварини годі собі й уявити. Проте я попросив Гламделкліч дати мені розправитись із нею самому. Я почав бити її своїм веслом і кінець кінцем змусив таки вистрибнути з човна.
Але найбільшої небезпеки зазнав я в тім королівстві від мавпи, що належала одному з кухарчат. Пішовши чи то в гості, чи то в якихось справах із дому, Гламделкліч замкнула мене в своїй кімнаті. Був жаркий день, і вікно кімнати було розчинене навстіж, так само, як і вікна та двері великої скриньки, де я звичайно жив, бо почував себе там вільно і зручно. Я сидів біля столу, поринувши у свої думки, і раптом почув, як щось стрибнуло у вікно й забігало по кімнаті Гламделкліч. Я хоч і злякався, але визирнув, не встаючи зі свого стільця, і побачив жваву мавпу, яка, побігавши та пострибавши, надибала мою скриньку і стала з великою цікавістю заглядати в усі вікна та двері. Я забився в найдальший куток моєї кімнати, чи то пак скриньки, але, наляканий мавпою, яка зазирала всередину з усіх боків, не додумався заховатись під ліжко, що було дуже легко зробити. Мавпа швидко помітила мене; кривляючись та джеркочучи, вона просунула у двері лапу, погралася зі мною, як кішка з мишею, і, хоч я й перебігав з місця на місце, щоб утекти від неї, спіймала мене за полу камзола, пошитого з місцевого дуже грубого й цупкого шовку, і витягла із скриньки. Вона взяла мене у праву передню лапу і тримала так, як тримає дитину мамка, збираючись її годувати груддю (у нас у Європі я сам бачив, як мавпи поводяться так з кошенятками), а коли я став пручатися, стиснула мене так сильно, що я визнав за розумніше скоритись. Напевне, вона вважала мене за маля зі своєї породи, бо раз у раз ніжно гладила моє обличчя вільною лапою. Шум за дверима — їх, здається, відчиняли — урвав ці пестощі. Мавпа вмить вистрибнула у вікно, крізь яке влізла до кімнати, трьома лапами видряпалась по ринві на дах, тримаючи мене в четвертій. Я чув, як скрикнула Гламделкліч, побачивши мене в лапах мавпи. Бідна дівчинка мало не збожеволіла. В палаці зчинився переполох. Слуги побігли по драбини. Сотні людей у подвір'ї дивилися, як мавпа сіла на самий верх покрівлі і, держачи мене, наче немовлятко, однією лапою, другою пхала мені в рот їжу, яку виймала з-за щоки, а коли я не хотів їсти, била мене. Бачачи це, багато хто з юрби, що зібралася внизу, не міг утриматись від сміху, і я, слово честі, не дорікав їм за це, бо справді видовище було досить кумедне для всіх, окрім мене. Дехто кидав угору каміння, сподіваючись зігнати мавпу вниз, але це суворо заборонили, бо мені могли б розміжчити голову.