Мандри Гуллівера

Страница 2 из 83

Джонатан Свифт

Якби присуди єгу могли хоч трохи вплинути на мене, то я мав би поважні підстави скаржитись на зухвалість деяких критиків, що твердять, ніби книжка про мої подорожі — лише витвір моєї уяви, і навіть дозволяють собі натяки, нібито гуїгнгнми та єгу так само нереальні, як і жителі Утопії.12

Проте мушу признатись: мені ніколи не доводилося чути, щоб хоч один єгу мав нахабство заперечувати існування жителів Ліліпутії, Бробдінгрегу13 (слово це слід вимовляти саме так, а не як помилково надруковано: Бробдінгнег) і Лапути або спростовувати факти, які я розповів про ці народи, бо істина тут настільки очевидна, що відразу ж переконує кожного читача. А хіба в моїй розповіді про гуїгнгнмів та єгу менше правдоподібності? Адже очевидно, що єгу налічується тисячі, навіть у нашому місті, і відрізняються вони від своїх диких братів з країни гуїгнгнмів лише тим, що вміють белькотати і не ходять голі. Я писав свою книжку, маючи на меті їх виправити, а не для того, щоб здобути їхню похвалу. Одностайна похвала всього їхнього племені важила б для мене менше, ніж іржання двох звироднілих гуїгнгнмів, які стоять у моїй стайні; бо хоч як вони звиродніли, я все ж таки вчуся в них ще деяких чеснот і не знаходжу в них ніяких вад.

Чи не гадають нахабно ці жалюгідні тварини, ніби я звироднів так, що буду обстоювати правдивість моїх слів? Хоч і сам я єгу, але в країні гуїгнгнмів добре знають, що завдяки повчанням та прикладові мого високошановного господаря я спромігся (хоч, мушу признатися, з чималими труднощами) протягом двох років позбутися пекельної звички брехати, лукавити, обманювати та лицемірити — звички, що так глибоко закоренилася в самому єстві всієї нашої породи, особливо в європейців.

Я міг би висловити ще й інші скарги з приводу цієї прикрої обставини, але не хочу набридати більше ні собі, ні Вам. Мушу відверто признатися, що після повернення з останньої моєї подорожі деякі вади, властиві моїй натурі єгу, ожили в мені внаслідок неминучого спілкування з небагатьма представниками Вашої породи, зокрема з членами моєї родини. А то я ніколи не взявся б до безглуздих спроб поліпшити породу єгу в нашому королівстві. Але тепер я назавжди відмовився від таких маячних планів.

2 квітня 1727 року

ВИДАВЕЦЬ ДО ЧИТАЧА

Автор цих мандрів містер Лемюель Гуллівер — мій давній і щирий приятель; до того ж ми з ним далекі родичі по матері. Років зо три тому містер Гуллівер, утомившись від напливу цікавих, що приходили до нього в Редріфі,14 купив невеличку ділянку землі та затишний домочок поблизу Ньюарка15 в Ноттінгемшірі, на своїй батьківщині, де живе й тепер — відлюдно, але вельми шанований сусідами.

Хоч містер Гуллівер і народився в Ноттінгемшірі, де жив його батько, але я чув від нього, що рід його походить з Оксфордшіру;16 на підтвердження цього можу додати, що сам бачив на кладовищі в Бенбері,17 у цьому графстві, кілька могил та надгробків Гулліверів.

Перед від'їздом з Редріфа містер Гуллівер віддав мені на схов оцей рукопис, дозволивши розпорядитися з ним, як я вважатиму за потрібне. Я тричі уважно перечитав його. Стиль викладу дуже ясний і простий; я можу закинути авторові хіба що одну ваду: він, наслідуючи манеру всіх мандрівників, описує все аж надто скрупульозно. В усьому, безперечно, відчувається правда, та й не дивно, бо автор так уславився своєю правдивістю, що серед його сусідів у Редріфі, коли когось у чомусь запевняли, стало немов за приказку говорити: "Це така правда, ніби сам містер Гуллівер сказав".

За порадою кількох достойних осіб, яких я, з дозволу автора, ознайомив з цим рукописом, я наважуюсь тепер випустити його в світ, сподіваючись, що принаймні на деякий час він стане для наших молодих дворян кращою розвагою, ніж звичайна базгранина політиків та партійних писак.

Цей том був би принаймні вдвічі грубший, якби я не дозволив собі повикреслювати численні місця, присвячені вітрам, припливам та відпливам, відхиленням магнітної стрілки та показанням компаса в різних подорожах, а також найдокладнішим описам маневрування кораблем під час шторму, викладених моряцьким жаргоном. Те саме я вчинив з відомостями про довготи та широти. Все це змушує мене побоюватися, що містер Гуллівер буде трохи невдоволений; але я вирішив зробити його твір якомога доступнішим для звичайного читача. А якщо через свою необізнаність із мореплавством я припустився якихось помилок, то відповідальний за них тільки я; коли ж який-небудь мандрівник захоче ознайомитися з твором у повному його обсязі, як він вийшов з-під пера автора, то я залюбки задовольню його цікавість.

Дальші подробиці щодо автора читач знайде на перших сторінках цієї книжки.

Річард Сімпсон

ЧАСТИНА ПЕРША. ПОДОРОЖ ДО ЛІЛІПУТІЇ

Розділ І

Автор оповідає дещо про себе та про свою родину. Перші спонуки до мандрів. Його корабель розбивається, але він рятується, кинувшись у хвилі, і щасливо дістається берега країни ліліпутів. Його беруть у полон і відвозять у глиб країни.

Мій батько мав невеликий маєток у Ноттінгемшірі; я був третій з п'ятьох його синів. На чотирнадцятому році мене віддали до коледжу Еманюеля в Кембріджі,18 де я пробув три роки і вчився дуже старанно, однак витрати на моє утримання були для батька, чоловіка небагатого (хоч одержував я не бозна-скільки), завеликим тягарем; тому через три роки мені довелося піти в науку до видатного лондонського хірурга містера Джеймса Бетса, у якого я вчився чотири роки. Час від часу батько надсилав мені трохи грошей, і я витрачав їх на вивчення навігації та інших галузей математики, корисних для тих, хто збирається подорожувати, бо завжди думав, що рано чи пізно мені випаде така доля. Покинувши містера Бетса, я повернувся додому і дістав від батька, дядька Джона та декого з родичів сорок фунтів стерлінгів, та ще й обіцянку надсилати мені тридцять фунтів щороку, щоб я міг прожити в Лейдені.19 Там протягом двох років і семи місяців я вивчав медицину, знаючи, що вона стане мені в пригоді під час довгих подорожей.

Невдовзі після повернення з Лейдена я, за рекомендацією мого доброго вчителя містера Бетса, найнявся лікарем на корабель "Ластівка", де був капітаном Абрагам Пеннел. У нього я прослужив три з половиною роки, побувавши в Леванті20 та в інших краях. Повернувшись до Англії, я вирішив оселитися в Лондоні. До цього заохочував мене мій учитель містер Бетс, що порекомендував мене деяким своїм пацієнтам. Я найняв частину невеликого будинку в Олд-Джурі21 і, за порадою друзів, одружився з Мері Бертон — другою дочкою містера Едмонда Бертона, власника панчішної крамниці на Ньюгет-стріт,22 діставши за нею чотириста фунтів посагу.