Е, не треба про це думати! Людина в нещасті, вона мені дорога. Які ще можуть бути сумніви? Коли ж людина доводить свою щирість, як не в горі? Якщо я хоч чим зможу принести йому полегкість, у його важкому стані, то й це дуже добре...
40.
Юлія Отава
Я навіть не знаю, куди подіти своє почуття. Аскет не хоче його приймати, а я нічого не роблю, щоб змінити такий стан. Куди подіти той високий жар, що нагнітає й роздирає душу, не маючи виходу?
Ось кілька днів підряд увечорі приїжджала за мною директо-рова машина. (Зоя взяла відпустку на кілька днів, у неї якісь там родинні справи, здається, мама захворіла). І, як на зло, мене в цей час не було дома. Що це ? Гримаси випадку ? З божевільним святом у серці я б поїхала...
Ах, будьщо, я перегукуюся з тобою, Синьоокий! Ти в цю хвилину живеш мною, як я тобою, і тобі не дає спокою думка: — "Чому, чому стільки часу її не бачу? .."
41.
Сергій Михайловиг
Нахабна, чи наївна, чи дурна?
Власне, ці три якості можуть бути сполучені. Крім того, мені стало жалко її неприємною жалістю. В цьому довгополому чорному пальті вона схожа на юродиву монашку. Тінь від пальта лягла й на вираз її жовтого й безбарвного обличчя.
Я казав собі колись, що вона мені подобається. Тепер тільки жалко й неприємно, що вона чогось чекає від мене своїм невідступним собачим поглядом.
Прийшла! Хіба я її кликав ? Я не помилився, — від неї можна чекати чорт-зна чого. І не соромно їй так нахабно нав'язуватися?
Та... Ні, здається, я замовив на вечір стенографістку! Я й забув... Секретарка сама мене запитала наприкінці дня, чи мені потрібно, бо якось так вийшло, що оці кілька вечорів до зарізу потрібна була стенографістка, а її не було. Я Зою відпустив на кілька днів, — а в ту хвилину забув про це. Якби знав, був би не пускав. Хоч і рідко турбую я Зою вечорами, а виявляється, стенографістка завжди повинна бути під рукою.
Так, так, я сказав, щоб на одинадцяту годину вечора була стенографістка, — я на цей час призначив розгляд фінансового стану одної проривної цукроварні... От, неприємно ...
Що ж, раз прийшла, то почекай уже. Правда, засідання комісії не відбулося, ми зайнялися іншим. А о пів на першу заступник мене питає:
Чого чекає в приймальні стенографістка?
Я навіть вийшов, поглянув. Справді сидить...
Вона б, видко, сиділа там усю ніч, як забута рукавичка. Бувають і такі... Зоя б уже давно спитала, чи вона сьогодні потрібна, і пішла б спокійненько додому.
Я вже давно в пам'ятку не маю цієї жінки з наївно-старечим обличчям. Виявляється, вона таки працює! А мені чогось здавалося, що я її звільнив.
Яка дурна! Коли б я хотів, то вже знайшов би якийсь спосіб запитати її, чого вона хоче. Не розуміє, чи як, що я ніяких стосунків, крім офіційних, з підлеглими мені службовцями не хочу і не буду мати.
Тут вирішуєш з напруженням великі завдання цукрової про-мисловости, — під ногами плутається жалюгідна істотка із своїми мікроскопічними претенсіями . . .
Моя Лада, як виросте, така не буде. У Лади клекотітиме бурхливий громадський інтерес, не відірваний від інтересу особистого, і вони будуть сплітатися, допомагати одне одному.
Ладусю! Любо дивитися на твої ніжки, на твої ручки, дивитися на тебе вночі, коли ти спиш, наливаєшся силою, ростеш. Це ж я сам, частиночка мене, тільки безмірно люба: крихітка, з якої виросте велика людина. Це — чудо, я ніяк не можу звикнути до нього...
Часто, коли зостаюсь на самоті уночі, коли крізь вікно вливається непрохана журливо-ласкавим струменем мелодія нічної радіопередачі, якось несамохіть крізь рядки ділового листування проступає образ Ладусі. Ось вона вже ходить, ось і п'ятилітня дівчинка, а ось уже й школярка... А там дивись, мій Ладусик уже доросла живорадісна дівчина, з якимось своїми особливими юнацькими, забирущими за душу, інтересами. Віра так живе Ладою, що мене й не помічає навіть. А ревнує! Не дозволяє нікому до Лади підходити. Тася, й та не має доступу до маляти...
Та повернімо до справи. Виходить, в наступному році наша програма збільшується на...
42.
Зоя Малевицька
Хулігани! Мерзотники! Негідники! Ні, гірше!.. Хто?
Та обоє! Треба було б їх у пресі на позорище виставити, цих пройдисвітів. Але ж ніхто не повірить! Все це більше на вигадку подібне, ніж на дійсність. То як же я, дурна, повірила? Все ж білими нитками шито, а я... Якщо треба бути тупою, ницою худобою, щоб вигадати такий мерзенний жарт, як вигадав оцей Максим. Я його ненавиджу! А я ж їхала, щоб полегшити нещастя тому, кого обрало серце, отому негідникові, Платонові!
На станції Михайлівна ніхто мене не зустрів і я хотіла зразу повернути назад, наче відчувала, що саме так і треба було зробити. Тільки дурне сумління не дозволило. Як, людину в біді покинути ? Може помилка вийшла в телеграмі, число переплутали ?
Добре, що я запам'ятала адресу, так докладно описану "рукою Наді". Добралася я до заводського містечка, знайшла будинок і стукаю з завмиранням серця. Може помирає?
Відчиняє мені якась жінка, дуже ввічливо запрошує до мешкання і пояснює, що вона одна. — Платон поїхав у суеіднє село недалеко і надвечір буде, а його родич, Максим Наумович, незабаром вийде з роботи. Вона ж — сусідка, її попросили мене прийняти й допомогти розташуватися з дороги, відпочити.
— То, то Платон не в лікарні! — Відлягло мені від серця, бо все ж, — переломана рука, може вже без руки___
І мене так стішило вже це одне, що й у голову в ту мить не прийшло дивуватися, — чого це він поїхав цього дня у якесь село, хто це небога Надя?
— Ні, ні, не так страшно! — всміхнулася Клавдія Іванівна. Тільки ще рука на перев'язі. Він швидко видужаєЯкий відбуде радий, що ви приїхали!
Клавдія Іванівна мене дуже гарно приймала, я раптом стала господинею на ціле мешкання з трьох кімнат, гарно обставлене, а сама вона пішла тимчасом до свого мешкання господарювати.
Швидко прийшов Максим Наумович, про якого я справді чула не раз від Платона. Він тут працює лікарем, але подібний більш на шейха: з чорною великою бородою, яких тепер не носять, з матовою засмаглою церою обличчя і надзвичайно великими, блискучими чорними східними очима.
Зустрів він мене, як давно знану родичку, — шумливо, з дотепами і жартами. В нього недавно померла дружина, — видко, він з природи життєрадісний сміхун. І, виявляється, виїжджав таки справді на станцію Михайлівну до ранкового поїзду, навіть на цілу годину до роботи запізнився.