На умовленому місці вже ждала Етля. Андрій хотів чимсь розважитися та забути про це, чого сьо-годня зазнав.
Скажіть, Етлю, про що вас вчив сьогодня пан рабін?
Повірте мені, що не варто було слухати, а повта-ряти ще менше. Слухаєш цього, то начеб хліб з тра-чиня жував та проковтував. Аж недобре робиться від цьої мертвеччини. Нині балакав пан рабін про обовяз-ки жидівської жінки...
— Якіж вони?
— Такі, як я вам вже говорила, бо я це саме чула від маламеда. Я рабиня. Мені не вільно на иншого мущину глянути, а особливе на гоіма. Я маю ходити з понизеною скромно головою, мов свиня — вибачте. Наводив ріжні примірр, які це були жінки наших патріярхів, як ці патріярхи з ними поводилися...
— Якже?
— А так, що по при одну жінку мали сотки любов-ниць, а жидівський Бог це терпів. Але жінка не сміє мати більше, як одного чоловіка, бо її можна за це укамінувати... Говорив за праотця Авраама, про його рабиню Агар, яку опісля Авраам прогнав в пустиню зі свого шатра на загибіль та ще з малим хлопчиком Ісмаілом. Чи не була це страшна несправедливість і кривда. Що могла бідна рабиня зробити супроти свого пана? І це мало статися з Божого приказу? А колиб жидівський Бог таке лише терпів, а не наказував, то це вже булаби несправедливість... Ниніш-ний тоімський суд — говорила Етля сміючись — засудивби праотця Авраама платити Агарі на удержання дитини, а для Ісмаіла поставивби опікуна. Але тоді Авраамови нічого не сталося, і він аванзував на патріярха всіх жидів. От, бачите, яких теревенів я мушу слухати, і ще показувати із себе, що я в це все вірю. Здається що як якимсь чудом моя доля не переміниться, то я вас послухаю, і всім рабінам і май
ламедам плюну у вічі...
Перед коршмою шепнув Андрій Етлі:
— До побачення за тиждень. Може мені якраз І прийде спасенна думка в голову.
Андрій не вступав до Хаіма і поїхав до дому...
XII.
Як лише цьої днини Андрій від'їхав, Зося взяла за— | раз хустку на себе і пішла до другого села Дубинич ! до ворожки. Про цю ворожку багато люди говорили. Вона не лише ворожити знає, але і всіляке зілля знає, Знає і це зілля, що люди називають "любимене" і воно в таких випадках дуже помагає, коли треба привернути до себе любов чоловіка або парубка. Давніше Зося з цього сміялася називаючи це дурними бабськими забобонами. Та тепер була у неї инша думка. Вона сама не могла любовницю вислідити хоч вже на її слід попала. А може їх є більше? Вона вислідить одну, то лишиться ще десять других. Треба отже зробити так, щоб любов Андрія знова до себе привернути, а тамтих усіх, щоб він зненавидів. Вона чула давніше від людей, що таке дання спричиняє велику рвоту, але це саме добре, бо викине з його усю паскудь. Це може зробити лише чарівне зілля, яке сама ворожка знає. Та цього зілля не можна брати та вживати як будь. Його треба ще заворожити і зачарувати, але ворожка це вміє. Вона вже від давна про це думала і в міру цього, як бачила себе безсильною супроти меткости та хитрости Андрія набирала певности, що тут хиба ворожка помогти може.
Тепер якраз мала приїхати одна з Андрієвих лю-бовниць до її хати. Треба поспішитись з Андрієм, щоб Пасдавську зненавидів, ще заки вона сюди приїде. Тоді він сам її з хати кієм гнатиме. Вона поклала собі поїхати нині, щоб ще був час до понеділка діло зробити. І тому вона сьогодні ні раз не здержувала Андрія їхати до міста.
Зося перейшла розлогими полями до Дубинич і розпитувала людей, де сидить ворожка. Щось їй про це говорила жебруча баба, та сама не могла втрафи-ти. їй було страшно соромно перед людьми, хоч ніхто її не пізнав, так у хустку закуталась. На біду свою вона забула, як ворожка називається, і прямо питала людей за ворожкою. Дубиничани вже були привикли до цього і не дивувались.
Як там у ворожки було, цього ніхто не довідався, бо ворожка взяла з неї присягу, що нічого не зрадить з цього, що буде бачити і чути. Але це очивидио зробило на неї вражіння, бо добре бабі заплатила за дання і поспішила до дому аж задихалась, щоб усе приладити, як слід, заки Андрій верне з міста.
Зілля треба було зварити в новім горшку, добре перецідити через нове цідильце і цього вивару домішати в страву, яку він дуже любить і це дати йому з'їсти як третю страву з черги.
Зося взялась зараз до роботи. Виправила наймичку з хати, вислала діти у садок, а хату замкнула із середини. Вона дрожала цілим тілом мов у пропасниці. Поставила варити зілля, відтак процідила і цим виваром замісила тісто, намішала до сира і наробила вареників, які Андрій дуже любив. Зварені вареники підмастила у мисці добре маслом з кришеною цибулею, вкрила покришкою і поставила далеко у піч, щоб часом хто до них не дібрався. За цей цілий час вона наслухувала, чи хто під хатою не ходить та не підглядає. Вона подабала на злодія, що в чужій коморі
20 1445"2
505
порається, та боїться, щоб його не зловили. Вона хоч розуміла, що робить зле, міркувала собі, що мусить так зробити, бо це її послідна дошка ратунку.
Серед такого схвильовання вона ждала на поворот Андрія.
Андрій прийшов в хату і сів на свойому місці дожидаючи на вечеру:
— Даремне ми гостей ждемо,— каже — Паслав-ські не приїдуть, бо їх запросив до себе Паславської стрий десь там у скільські гори. Мені цього дуже шкода, та щож робити?
Зося подумала собі: "певне, що тобі шкода, а ще тим більше, що через шість неділь не буде її в дома. Але це спритна бестія! Як вона пронюхала, що я пізналася на ній. На що їй наражуватися тут у моїй хаті, коли в дома у себе буде могла робити, що їй схочеться. Але вона тоді побачить в осени мого Дмитруся у себе на станції, як своє вухо".
Ці думки перебігли їй через голову блискавкою, бо вона мала иншу роботу: передати Андрієви зачаровані вареники.
Зося подала йому пшоняної каші, відтак гружену присмажену на маслі бараболю, та всього лише потрохи, щоб відтак більше вареників зїв. Добула миску з печи і поставила на стіл. У неї дуже тряслись руки, чого Андрій в сумерку, який панував в хаті, не зауважив. В її висках билась кров молотом і дух захоплювало. Андрій присунув зараз миску перед себе і взявся їсти.
Дмитрусь сидів в хаті і дивився на це. Він теж любив дуже сиряні вареники.