Малолітній

Страница 4 из 54

Чайковский Андрей

Назбиравши того добра більше, він возив це у Ан-дріянопіль або Царгород і там продавав з добрим баришем.

Хоч усі бачили, як їх Тучко скубе, не могли без його обійтися. Він став їм дуже потрібний і через це поробив богато знакомств із знатними Поляками, котрі відтак добувши амнестію повернули домів.

З цеї загальної амнестії скористав і Тучко і вернув з другими додому.

Богато Поляків було у Тучка довжниками і тепер йому все поверталося.

За цей час хазяйство Тучка дуже підупало, та він собі дуже того до серця не брав. Привіз гроші і кілька дорогоцінностей, поплатив довги, докупив землі, худоби, коней і міг тепер поміритись з першими дуками в Зарічу. Приймив аж двох наймитів, дві наймички і хлопця поганяча. Сам не господарив і знова полишив все на жінчиній голові, а сам узявся як давніше за инші діла. Заходивсь з панами і всюди мав вступ. Не оден пан, що побував на еміграції в Туреччині,

мусів признати, що коли б не Тучко, не дав би собі був ради. Коштувало це богато, але таки діло було зроблене і поратунок знайшовся. Пани вживали Тучка до ріжних довірочних місій, а він вмів із всього брати для себе користь. По більшій части побував поза домом. Жінка господарила сама. За те, що не могла собі дати ради, він її лаяв і побивав. Вона небога взялась з одчаю до горівки і в запою шукала забуття та розради. Опріч цього жінка здавалась йому зовсім чужою людиною, бо на своїй мандрівці від неї відвик, а привик до иншого життя. Вона стала для його непотрі-бом, якого треба конечно позбутися. Напослідок вона виснажена працею і горівкою, топтана і бита чоловіком, знесилилася зовсім, занедужала і вмерла...

Сусіди, що бачили її нужденне життя, коли почули про її смерть говорили в оден голос: "Добре, що Господь змилувався над небогою і забрав її до себе, бо якеж її життя було?"

І Тучкови начеб світ відкрився, начеб камінь із грудей зсунувся. Зараз по похороні став оглядатися за иншою дружиною, та вже між шляхту на село не заходив. Йому треба було жінки не простої, що не вміє кави зварити, а з панська.

Знайшов собі в місті вдову по урядникови якогось нищого чина і не довго залицяючись оженився. Та друга його жінка Тереса була собі з вашеця, письменна, говорила по польськи, вміла по панськи варити, смажити конфітуру і з панами поводитися. А ті пани частенько до Тучка навідувались за своїми ділами.

Пани знаючи у Тучка прихильність до польської справи, по заведенню конституції, покликали його послом до віденського парляменту із сільської курії і таки його вибір переперли. Тучко зараз справив собі нову чумару з петлями, польську довгу камізолю начеб жупан, шовковий пояс і конфедератку з чотирма рогами. На злість місцевому священикови, що уходив у Поляків за загорілого святоюрця, одягся пан посол по польськи і пішов до церкви, куди впрочім не заходив. Священик аж скипів із пересердя і став на проповіди лаяти всіх перевертнів. Шляхта підсміхалася, бо всі знали, до кого цей мід пється. Вони сміялись відтак із Тучка та з його рогатої шапки, коли Тучко не витерпівши сьої колючої проповіди, вийшов і попрямував додому. Шляхта, що стояла довкруги церкви, стала жартувати собі з Тучка...

Бачите, як пан депутат носа в гору дре? — каже оден.

Передягся як дідич...

А тямите, який він ходив, коли вернув від індзі-нірів? Акурат як жидик, а тепер що?

Зробився великим паном там десь між Турками...

Хто то його знає, яким побитом він там доробився...

Та, хай би доробився як хоче, Бог з ним,— говорив старий Луць Качкенович,— але не ладно воно покидатися своєї батьківської одежі.

Виглядає начеб курку павиними перами пообтикав...

Поїхав Тучко до Відня і сидів там так довго, доки реакційне австрійське правительство не розігнало парляменту. Тоді і Тучко вернув з другими додому.

Та незабаром Тучко знайшов собі инший інтерес.

Поляки стали наладжувати повстання, котре вийшло 1863 р. Тучко відгукнувся перший до організаційної роботи, а пани знаючи його меткість та проворність, радо його до комітету приняли. По цілім краю роз'їздилися емісарі. Тучко приймав їх у себе і перетримував то на оборозі на сіні, то на вижці, то далеко у полі на стіжках з сіном, годував і відсилав ніччю далі. Так само робив відтак з повстанцями. О тім не знав ніхто, кромі жінки і одного наймита

Равра, також шляхтича і далекого рідняка. Тучко належав до тайного повітового організаційного комітету, а Поляки бачучи його старанність, уповажнили його збирати народовий податок на ціли повстання.

Як ці податки Тучко збирав, хай про те говорить історія, але Тучко попав як раз на свій шлях і був у свойому живлі. Він не вмів ні читати ні писати, то не одно забув, та й воно при йому прилипло. Через цю неграмотність він знова часом два рази почислив це, що раз видав. Иншого разу його зрабували австрійські урльопники, що з наказу старости чатували і переловлювали повстанців, що перекрадались за кордон, а Австрія як дуже льояльна супроти російського царя, перепиняла формування повстанчих відділів. Зноваж раз, як вчинилася в одному селі револьта мужиків проти панів, що у дворі зїхалися, пропали там Тучкови візок і коні і цілий фонд, який зібрав на повстання, а він ледве з душею втік. Він так говорив на комітеті, і божився, що це правда і йому повірили, і розуміється, за бричку і коні звернули шкоду. Він так вмів говорити, що мусілося йому вірити.

Тучко брав з повстанчого фонда на ріжні інтендантські видатки для війська, а вже відома річ, що ще ні оден інтендант з голоду не вмер. А коли навіть у правоправній державі мало є таких дурних інтендантів, щоб їх можна на крадіжці перелапати, то воно ще тяжче у повстанців, де всьо мусить вестись потай.

По ліквідації сього повстання, коли то Лянгевич скапітулював на австрійській теріторії, всьо пропало, пішло в воду і нікому не хотілося викликати інтендантських процесів, на які по російсько-турецькій війні спромоглась Росія і воловодилась з цим кілька років.

Поляки не зважилися того розпорпувати. Із всього остала лише многоязична фама, яка у цілому повіті показувала пальцем на трьох патріотів, а між ними на Тучка, котрі повстання справді "виграли" і добре пошилися. Тучко був у все втаємничений, як бувший ко-мітетовий і для того ніхто з Поляків не важився його зачіпати. На те, що при йому прилипло, треба було махнути рукою, та ще йому пособляти і охороняти його. Він з того користав повними пригорщами, бо ніхто його, правду кажучи, за руку не зловив — і він робив у повіті, що йому подобалося. Оповідали За-річане, що він раз стрінув на селі бідного жида міняйла, і за це, що жид не знаючи його не вклонився, так його побив палицею, що сердегу добрі люди аж на фірі завезли додому на третє село. Иншим разом він стрінув старого мужика, котрий за організацією руських легіонів р. 1848 дістав ордера. Тучко зірвав йому ордера в неділю перед коршмою і припняв собаці до хвоста. Пішло донесення до прокураторії, розпочалось слідство. Тоді Тучко до панів, котрим це дуже подобалось, а вони так справу замяли, що з Тучка зробили пяницю і справа пішла в забуття.