Малолітній

Страница 15 из 54

Чайковский Андрей

Ці слова виговорив старий грізно і це зробило на Андрія вражіння.

Та мені булоби на думку і не прийшло женитися, колиб мені вуйко сього не піддав...

Я в це не входжу, чому вуйко таке зробив, але це нездале і воно станеся причиною великого нещастя і для тебе і для Зосі.

Та тепер вже зривати не можна, коли ми по слові...

А я кажу, що можна. Заручини можна зірвати, а слюб ні. Та ти поки що не зривай, а лише весілля відложи бодай на рік. Може бути, що за той час ти Зо-сю справді полюбиш... Може справді Бог призначив вас для себе?.. Я тобі так по приятельськи раджу ізза памяти на твойого батька.

Андрій поцілував старого в руку і пішов. Що йому тепер робити? Старий говорив розумно, але його рада йому не подобалась. Відкладати весілля на рік? Чимже це виправдати? Це так само, як колиб і зірвати, а сього, йому як словному шляхтичеви не вільно. А через той цілий рік то треба свободи зречися і зно-ва слухати приказів та примх вуйка, які йому вже страшно надоїли... Тай це все страхіття, яке старий йому змалював, не таке страшне. Хтоби там журився цим, що буде за десять літ! Може і жити так довго не буде. От колиб тепер було добре. А добре йому буде, як стане своїм господарем у своїй хаті, на власнім сміттю. Впрочім, чи знайде він ліпшу жінку між простими шляхтянками? А у Тачинських не так спроста, як у других. Богато таких шляхтянок, що не вміє добре їсти зварити, а про каву, то й не говорити. За таких простих, то аж соромно поміж людьми. І зараз нагадав собі Андрій, як одна шляхтянка, коли їй ін-жінєр, дав коробку з кавою, щоб йому зварила, вона небога висипала всьо в горнятко, присмажила та підмастила маслом і так принесла на тарілці. З сього було сміху на цілу околицю, а інжінєр розказував про це панам. Таке чув він раз від вуйни. На що йому такої? А саме що Зося не з таких, і сорому перед людьми йому не буде.

Так міркував собі Андрій, як вийшов з хати від Штокала. Та зараз пригадав собі, що вчера бачив у капусті Петрового Яся два заяці, та не мав при собі шроту, щоб їх справити. От тепер поступить до дому і візьме фузію. Вони певно і до нині сидять на тому самому місці. Він завернув до дому. На його начеб ждав Тучко, бо він добре бачив, як його стрінув Штокало і потягнув до себе у хату. Тучко знав, що знайдуться люди, котрі будуть його бунтувати і відмовляти і тому зорив за ним пильно і сам і через вірного собі Равра.

Тучко прикликав зараз Андрія в хату. Був нахмарений і злий.

Чого тебе той старий хрін до себе кликав?

Відраджував мені з Зосею женитися, або бодай з весіллям зачекати радив.

А ти йому що на це сказав?

Я сказав, що заручин зривати не можу, бо дав шляхотське слово, а відкладати весілля, то не моя голова в тому.

Лице Тучка відразу розяснилось.

— Ти добре сказав і розумно, а я тобі ще скажу, що шкода слухати тих людських теревенів. Ти скажи кождому, що тебе буде зачіпати, що най пильнує свого носа, а не чужого проса. Щоби раз відняти людським язикам роботу, то таки в осени зробимо весілля.

Але посторонні люди не мали охоти мішатись у не своє діло. Оден лише шляхтич, Лесів Ясьо, що із серця не любив Тучка, не втерпів, щоб не поговорити з Андрієм. Раз вони орали за рікою недалеко себе і Ясьо завів розмову.

Слухай Єнджею, а коли твоє весілля буде?

Буде сьої осени, а дня то я не знаю.— Андрій зараз собі подумав, що й той буде до його присікатися, та відраджувати і вже мав готову відповідь, яку йому піддав вуйко.

Але Ясьо над сподівання зачав відразу з иншої бочки:

— З доброго гнізда береш жінку. Вона і господарча і статочна.

Андрій зачудувався почувши таке, хоч чого иншого сподівався.

Тільки той твій... буцім то опікун, а буцім вуйко, ладного хабара за тебе візьме...

Що ви Янє говорите? Якого хабара?

Говорю це, що чуєш. Як би ти небоже міг тої опіки позбутися, то тобі дуже на здоровля вийшло...

Також щось вигадуєте!

Я правду говорю нічого не вигадую. Того твого опікуна я ліпше знаю, як лихий гріш. То шельма над шельмами. Не працею він доробився майна, а циган-ством та шахрацією, та чужою кривдою. Ці ріжні депутації не мало йому принесли. А польське повстання? гого! моцний Боже, що при нім польських грошей прилипло. Цілий світ це знає. А скільки він із твого нассався, тай ще побачиш, як тебе на прикінці злупить.

Андрієви ніяково було таке слухати на вуйка. Він каже:

— Вуйко говорить, що складає за мене судови рахунки,..— і рушив плугом далі.

Та при завороті плугами — вони орали в противні боки — Ясьо говорив знова:

Дурний ти небоже, та недосвідний. Знаю, я, як ці сиротинські розрахунки такі вуйки складають: одно тобі, а двоє мені. Це не бувби Тучко, як давби себе за руку зловити. Впрочім треба добре жити зі судом, завести пану сендзьому дещо масного та смачного, а рахунок піде як по маслі.

Дайте мені спокій, я нічого про це не знаю.

Ти не знаєш, але Равро певно знає дещо більше, бо ВІН возинь.

Роз'їхались знова, а при слідуючім навороті Ясьо каже:

Отже тобі треба знати, що і при твоїм весіллю Тучко чимало видре у Тачинського для себе. Ти держи відкриті очи і пильнуйся. Як це не правда буде, то назви мене не шляхтичем, а шельмою і плюнь мені у вічі.

Кажу вам Янє, дайте мені спокій і не говоріть до мене.

Або я до тебе говорю? Я говорю до моєї сліпої кобили. А це мені вільно. Вона теж стара, і не одно бачила, доки не осліпла — вйо гніда!

При цій розмові був і погонич, що з Андрієм орав. Андрій чув вже не одно погане про вуйка, та не зважав на те, бо воно не говорилося до його прямо. Тепер ці слова говорив Лесів Ясьо таки до його у вічі, і ще при погоничу. Його це вправді вкололо глибше і справді збудило підозрівання. Тепер, коли він мав стати своїм господарем, в йому прокинулась гадка самооборони супроти кождого, хто посягнув на його майно. Коли прийде відповідня пора, то таки треба буде порадитись з Тачинським. Годі давати себе так скубати і треба буде зажадати від вуйка порядних рахунків, хочби при-йшлося йти з цим аж до адвокатів. Він працює вуйкови мов наймит за це хиба що з'їсть, бо до тепер не дав йому ні грейцара і нічого не справив. До того ще вуйко вживає його поле, інвентар затратився кудись, що ні сліду. Та з вуйком він сам не дасть собі ради і треба йому до помочі якоїсь розумної голови. Тим дорадником може бути Тачинський і саме це спонукує його чим ранше подружитися з Зосею.