Граф був надзвичайно серйозний. Він постановив більше не гаяти часу і якнайшвидше вирішити справу. Бо тепер він вважав, що найліпше для нього буде заприязнитися з матір'ю свого спадкоємця.
– Ви впевнений? Справді хочете, аби я жила з вами? – спитала місіс Ерол, м'яко посміхаючись.
– Цілком, – відказав граф. – Ми завжди хотіли, щоб ви мешкали з нами, тільки не усвідомлювали цього. Сподіваюся, приймете наше запрошення.
РОЗДІЛ 15
Седриків День Народження
Бен забрав сина й повернувся з ним на своє ранчо у Каліфорнії. Його повернення збіглося з кількома приємними змінами. Ще до від'їзду з ним зустрівся містер Гевішем, порозмовляв із ним і повідомив, що граф Доринкурт бажає щось зробити для хлопчика, який міг стати лордом Фонтлероєм. Властиво граф Доринкурт вирішив вкласти гроші у ранчо, тобто він його викупив, а Бена поставив управителем, призначивши йому дуже добру оплату, аби міг забезпечити майбутнє сина. Отож Бен повертався на ранчо управителем, господарем ранча, яке цілком перебувало у його розпорядженні, так само, якби він був його власником. А через кілька років так воно і сталося: Бен і справді викупив ранчо і воно стало його власністю. Ну а Том, його син, виріс дуже гарною людиною. Він віддано любив батька, шанував його. Бен навіть говорив, що Том винагородив його за всі ті пережиття, які випали на його долю.
А ось Дік і містер Гобс – який також прибув до Англії з братами Тіптонами, аби допильнувати справи Седрика – ще на якийсь час тут залишився. Річ у тім, що граф вирішив подбати і про Діка, а саме дати йому добру освіту. Натомість містер Гобс, який залишив свою крамницю під надійним наглядом, мав змогу дочекатися святкування дня народження Седрика – тому мало виповнитися вісім років. Було запрошено всіх орендарів: вдень їх чекала гостина і танці у парку, а ввечері іще мало бути багаття і феєрверк.
– Та це геть як на Четверте Липня! – вигукнув лорд Фонтлерой. – Шкода, що я не народився четвертого липня, правда? Тоді ми святкували б усе разом.
Треба визнати, що граф та містер Гобс не відразу знайшли між собою спільну мову, як цього можна було б очікувати з огляду на інтереси британської аристократії. Насправді граф майже нічого не знав про бакалійників, а містеру Гобсу також зовсім небагато було відомо про графів, тим-то під час перших зустрічей їхня бесіда точилася не надто жваво. Треба визнати: містера Гобса просто вразила уся ця розкіш, яка оточувала Фонтлероя і яку Фонтлерой мав за обов'язок йому показати.
Уже в'їзна брама і камінні леви побіч головної паркової алеї справили на містера Гобса неабияке враження. А коли він далі уздрів замок, квітники, оранжереї, тераси, павичів, замкові підземелля, старовинну зброю, парадний вхід до замку, конюшні, слуг, вбраних у лівреї – тоді і справді втратив тяму. Та останньою краплею стала галерея: коли бакалійник потрапив до неї, то вже геть нічого не міг збагнути.
– То щось як музей? – поспитав він Фонтлероя, коли той завів його до величезної розкішної зали.
– Та ні! – відповів йому Фонтлерой, проте, з певним ваганням у голосі. – Не думаю. Дідусь каже, що то мої генеалогічні предки.
– Ган… гор… горішні – то твої предки?! – вигукнув містер Гобс. – А оті долішні також? Ну нічо' собі, ото вже челядь так челядь! І як то стількох нараз було виховати?!
Бідолаха вражено опустився у крісло – і лорд Фонтлерой далі іще довго йому тлумачив, що на цих портретах зображено його родичів з багатьох поколінь.
Врешті Фонтлероєві довелося покликати на допомогу місіс Мелон, яка геть усе знала про ці портрети – хто й коли їх написав. Крім того, вона могла розповісти іще й немало романтичних історій з участю тих, кого було зображено на портретах. Коли ж містер Гобс нарешті усе зрозумів, то портрети захопили його іще більше, а галерея стала його улюбленим місцем, де він проводив немало час. Бакалійник також частенько влаштовував собі прогулянки з готелю "Доринкуртський герб", де він зупинився, до замку. А потім пів години чи й більше проводив у галереї, пильно розглядаючи обличчя джентльменів і дам з портретів. При цьому бакалійник часто похитував головою.
– Подумати тільки – і всі вони були графи… чи щось такого! – мимрив собі під ніс. – І наш малий також стане графом… І йому перейде все оте добро!
У глибині душі бакалійник навіть уже не протестував проти стилю життя графів, як того можна було очікувати, бо, виглядало, відколи він запізнався із замками та генеалогічними предками свого юного друга, його республіканські погляди дещо похитнулися. У кожному разі, містер Гобс раз навіть видав таке:
– Гм, а я і сам не проти опинитися на їхньому місці!
А це вже, погодьтеся, було неабиякою поступкою з його боку.
Ну а день, коли святкували уродини юного лорда Фонтлероя, був просто чудовий! Фонтлерой неймовірно усім тішився. Парк прикрасили, у ньому гурмами ходили святково вдягнені гості, на вершечках наметів розмаювали прапорці, та й на самому замку майорів великий стяг. Прийшли всі, хто зміг прийти, ніхто не залишився вдома, бо ж усі тішилися, що маленький лорд Фонтлерой так і залишиться лордом Фонтлероєм, а згодом успадкує всі ці маєтності. Всі хотіли побачити юного лорда та його милу матусю, яка уже з багатьма встигла заприязнитися. Гості вже ліпше ставилися й до старого графа, коли бачили, як любить його цей хлопчик, як йому довіряє. Так само всім сподобалося, що граф змінив своє ставлення до матері спадкоємця, що став виявляти їй належну повагу і приязнь. Казали, що граф уже навіть устиг пройнятися симпатією до місіс Ерол, що під її впливом, а також підо впливом її сина, граф має шанс із часом стати іншою людиною, поруч з якою кожен почуватиметься вільно.
А по паркових галявах, поміж деревами і наметами проходжувалися гурми гостей. Фермери вдягнули свої святочні одежі, їхні дружини мали на собі нові чіпці та шалі, дівчата ходили парами зі своїми хлопцями. Скрізь бігали діти, вигадуючи собі розмаїті забави. Літні дами у червоних накидках збиралися групками, аби обмінятися плітками. У самому замку збиралися леді та джентльмени, щоб привітати графа і зустрітися з місіс Ерол. Серед них були леді Лоридейл та сер Гарі, сер Томас Еш зі своїми доньками, ну і містер Ге-вішем, зрозуміло. Приїхала до Доринкурту і юна красуня міс Вів'єн Герберт – вона була у чудовому білому платті, а в руках тримала маленьку мереживну парасольку. Звісно, її відразу обступили молоді чоловіки – хоча вона явно віддавала перевагу товариству юного лорда Фонтлероя. Седрик лиш уздрів її, то відразу підбіг і обхопив своїми рученятами за шию. Міс Вів'єн також обняла його й поцілувала у щічку, ніби він був її молодшим братом.