— Воїни бойлерів! — сказав він. — Індійські племена звичайно поділяються на клани-Ми будемо — Сенгерський клан, а ви — Бойлерський. Та оскільки ми всі живемо в Сенгері, то нехай наше плем’я зветься племенем сенгерських індійців.
— А хто буде Головним Вождем?
Чорний Яструб не бажав підкорятися Дятлу, якого він переміг, а Дятел не мав наміру поступитися місцем Вождю нижчого племені. Хтось запропонував обрати Головним Вождем Маленького Бобра, але Ян відмовився, щоб не образити свого друга.
— Почекайте з цим кілька днів, поки ви краще пізнаєте один одного, — розсудливо порадив Чаклун.
Два дні плем’я провело на бівуаці. Бойлерам треба було поставити тіпі та спорудити ліжка. Сенгерці радісно допомагали їм, і всі працювали, мов бджоли.
Потім взялися за луки та стріли. Маленький Бобер теж відновляв свій лук, знищений грабіжником. Полювання на оленя внесло приємну різноманітність в розваги другого дня, хоч у них на цей час було лише два луки на всіх. Отут бойлери на ділі переконались, що в знанні лісового життя їм ще далеко до сенгерців.
У плаванні всіх переміг Чорний Яструб. Це посилило його цікавість до загати, ft пізніше він навіть взявся зробити човника.
Дні минали весело, але, на жаль, дуже швидко. Маленький Бобер знайомив нових товаришів з усім, що було цікавого в його володіннях. Він був щасливий з того, що міг показати себе досвідченим провідником та слідопитом. Пітер був у захваті від нового життя. Міський хлопчик так само. Чарльз сприймав усе байдуже, допомагав мало, зате реготав без упишу. Яструбине Око схильний був знущатися з Чарльза. З ним він розмовляв різким, зарозумілим голосом, а не жалібним писком, як з іншими. Він охоче брався провчити Чарльза за будь-кого з індійців і за найменшу провину обрушував на бідолашного хлопця найжорстокіші кари, поки з ним як слід не поговорив Чорний Яструб. Після цього Яструбине Око втихомирився.
Хлоп’ята з цікавістю проглядали записну книжку Яна, особливо захоплюючись його малюнками. Ян по-дружньому взявся розмалювати тіпі бойлерів. У них не було цікавих пригод, і вони могли похвастатись тільки застарілою перемогою Чорного Яструба над Дятлом та Маленьким Бобром. Але ці сюжети не цікавили художника. Ось чому для зовнішніх прикрас було взято лише теми всього клану та його окремих членів.
XXVII
ЗНАННЯ БІЛОЇ ЛЮДИНИ
Чорний Яструб запропонував нову гру в "думку".
— Скільки кроків звідси до отого дерева? — питав він.
Кожен затісував свою думку, після чого для перевірки ця відстань ретельно вимірювалась. Найближче до істини майже завжди виявлявся Дятел або ж сам Чорний Яструб.
Гай, як і раніше, тримав першість по гостроті зору, і тому, коли потребувалась переміна розваг, завжди пропонував таку гру, в якій він міг би стати героєм.
Йдучи за прикладом Чорного Яструба, Ян запропонував нову розвагу — "знання білої людини".
— Можете ви, — питав Маленький Бобер, — визначити зріст собаки по її сліду?
— Ні. І ти не можеш, і ніхто не зможе, — насмішкувато відповіли товариші.
— Ні, я можу. Треба взяти в дюймах довжину сліду передньої лапи, помножити на вісім, і ви матимете її зріст до плеча. Перевірте, і ви самі переконаєтесь. У малого собаки лапа приміром два з половиною дюйма, значить, зріст її приблизно вісімнадцять дюймів. Вівчарка з тридюймовим слідом має зріст у двадцять чотири дюйми. В дога або іншої великої собаки з чотиридюймовим слідом зріст тридцять — тридцять два дюйми.
— Що ж, по-твоєму, кожний собака має на зріст вісім своїх власних лап? — з сумнівом у голосі перепитав Сем.
Але Ян вів далі:
— По сліду можна також визначити й вагу. Помножте довжину та ширину лапи в дюймах, а потім все це помножте ще на п’ять, і ви матимете досить точну вагу в фунтах. Я перевірив на старому Кепі. У нього лапа три з половиною дюйма на три, тобто десять з половиною дюймів. Якщо помножити на п’ять, буде п'ятдесят два з половиною фунта. Приблизно так воно і є,
— А я бачив на виставці собаку, про яку ти нічого не взнав би, — протягом сказав Сем. — Вона була довга — як дві мої руки, лапи в неї, мов у ведмежати, а на зріст— не вища за цеглину. Ну справжня тобі гусінь, тільки з чотирма ногами, які стирчать так далеко одна від одної, що їй важко ходити. Неначе цю собаку змалку ростили під шафою, але забули додати хоча б ще пару ніг посередині. Тоді б їй легше було.
— А, знаю! То такса. Але ж я говорю не про виродків, а про нормальних собак. Ці правила поширюються також на диких звірів: вовків, лисиць, а може, й інших.
Потім, міняючи тему, Бобер запитав Сема:
— Ти можеш визначити висоту дерева по тіні?
— Не доводилось. А як це робиться?
— Почекай, поки твоя власна тінь зробиться такої ж довжини, як ти сам. Це буває годині о восьмій ранку та годині о четвертій дня. Тоді зміряй тінь дерева. Ото й буде його висота.
— Знадить, чекай цілий день. Та до того ж, ні в лісі, ні в сіреньку погоду цього зовсім не можна зробити, — заперечив Чорний Яструб. — Краше покластися на власне око.
— Ставлю свій скальп проти твого, що я зараз же визначу висоту оцього дерева, не видираючись на нього, і набагато точніше за твоє око, — сказав Маленький Бобер.
— Ні, я не хочу закладатись на скальп. Давай краще на те, кому мити посуд.
— Гаразд. То скільки, по-твоєму, до верхівки цього дерева?
— Візьмемо краще не верхівку, бо до неї ми все одно не доберемось, щоб перевірити, а хоча б отой сучок, — запропонував Чорніий Яструб. — Дятле, будь суддею.
— Ні, я хочу теж взяти участь. Хто програє — один після одного митиме посуд.
Чорніий Яструб уважно придивився до сучка і записав свою думку — тридцять вісім футів.
Сем сказав:
— Чорний Яструбе, там дуже нерівно. Я б хотів знати, від якого саме місця під деревом ти мірятимеш. Може, позначиш його кілочком?
Чорний Яструб пішов вбивати кілок і мимоволі дав Дятлу те, чого той хотів — масштаб. Сем знав, що на зріст Чорний Яструб трохи вищий п’яти футів. Порівнявши з ним висоту дерева до позначки, він написав — тридцять п'ять футів.
Тепер настала черга Яну зробити свої підрахунки, користуючись, за його висловом, "знаннями білої людини". Він вирізав десятифутову палицю і, відійшовши кроків на двадцять від дерева та вибравши більш-менш рівну площинку, вбив її точно перпендикулярно. Потім відійшов ще далі й ліг на землю так, що його око було на одному рівні з основою дерева й на одній лінії з кінцем палиці та обумовленим сучком. Це місце він позначив кілочком. Потім почав виміряти. Від "очного" кілочка до палиці було тридцять один фут. Від цього ж кілочка до кілочка під деревом — вісімдесят сім футів.