— Хлопці, ви йдіть уперед. Хвилин за п’ять я вас дожену.
Йому заманулось перемалювати сліди в грязюці і спробувати по них вислідити вчорашнього чоловіка. Ян подався назад до могили.
Він ретельно обстежив усі відбитки й у своїй новій записній книжці зміг намалювати відбитки чобіт в натуральну величину. Ян помітив, що підбори були підбиті в три ряди дрібними цвяшками. Робота, як видно, була домашня, бо цвяшки розміщались нерівно. Підошва лівого чобота стерлась до дірки. Ян оглянув сліди рук, вибираючи найчіткіші з них, і почав перемальовувати відбиток правої руки, як раптом щось дивне впало йому в око. Так! На всіх відбитках цієї руки бракувало середнього пальця!
Ян ішов деякий час по слідах, але за поворотом шляху вони спрямувалися на південь і загубилися в траві.
По дорозі в табір Ян зустрівся з Калебом, який повертався від бабусі Невіль.
— Містер Кларк, — сказав хлопець, — я оце ходив перемальовувати сліди і, знаєте, дивна річ: у того чоловіка тільки чотири пальці на правій руці!
— Та ну! — вигукнув Калеб. — А ти не помилився?
— Ходімте, побачите самі.
Так, Ян не помилився. Калеб попросив:
— Ян" не говори поки що про це нікому.
Старий мисливець швидкою ходою попрямував до будинку Пога. Біля дверей у пилюці він помітив ті самі сліди, але, безперечно, їх залишив не Дік. На вірьовці сушились заляпані грязюкою штани.
З цього вечора Ян набагато виріс в очах старого, а Гай відійшов на другий план. Говорячи, що люди найвище цінують мужність, Калеб мав на увазі себе. Він запросив Яна до себе в хатину подивитись на лижі, які він майстрував. Запрошення було зроблене в туманних і загальних виразах, тому все плем’я віднесло його й до себе. Ян не бував у Калеба з часу перших відвідин. Коли хлоп'ята постукали, за дверима, як і тоді, голосно загавкав собака й почувся голос, що наказував йому замовкнути. Калеб відчинив двері, але цього разу сказав:
— Заходьте.
Якщо він навіть був незадоволений приходом інших, то не показував цього. Поки Ян розглядав лижі, Гай помітив на лаві щось цікавіше: там лежав білий револьвер, вичищений і приведений в повний порядок. З усього видно було, що знахідка дуже порадувала старого. Він не мав змоги купити собі новий револьвер, і тепер був щасливий, ніби до нього повернувся блудний син.
— Знаєте що, Калеб? Давайте постріляємо! — вигукнув Гілка. — Я, мабуть, стріляю краще за всіх.
Калеб витяг кілька патронів і показав на білу цятку в пеньку кроків за сорок. Гай вистрілив три чи чотири рази, Ян — стільки ж але обидва невдало. Тоді Калеб сказав:
— Дозвольте мені.
Його велика, шорстка долоня, здавалось, проковтнула маленький револьвер. Довгі вузлуваті пальці якимсь особливим і звичним рухом обхопили замок. Рука була зігнута в лікті, й короткий ствол стирчав з неї, ніби продовження вказівного пальця, що показував на ціль. Калеб вистрілив шість разів підряд. Всі кулі влучили в білу цятку, а дві навіть у мітку вугіллям, що позначала центр.
— Оце здорово!
Хлоп’ята голосно й усі разом вихваляли Калеба.
— Еге, років двадцять тому я таки непогано стріляв, — скромно промовив старий мисливець, і його обличчя засвітилось добротою та лагідністю. — Це ще дрібниці. Ось зараз я вам покажу кілька справжніх штукенцій.
На відстані двадцяти п’яти кроків він поклав рядочком три патрони, головками до себе, й трьома швидкими пострілами збив їх один за одним. Після цього він сховав револьвер у бокову кишеню піджака, зарядив його, нe витягаючи звідти й не показуючи, а потім недбало пустив кулю, без промаху влучивши в білу цятку за двадцять кроків. Нарешті він знайшов стару порожню бляшанку, звів курок і поклав револьвер на долоню, а бляшанку на пальці правої руки. Потім одним швидким рухом підкинув у повітря револьвер на десять футів, а бляшанку на двадцять. Коли револьвер почав опускатись, Калеб підхопив його і пробив у бляшанці дірку, перш ніж вона впала на землю.
Хлоп’ята стояли, пороззявлявши роти, неспроможні вимовити жодного слова.
Калеб пішов у хатину, щоб взяти ганчірку й протерти револьвер. В цей час Сем вигукнув:
— Тепер я знаю, що не він стріляв у тата, бо він би не схибив!
Хоча ці слова не призначались Калебу, проте долетіли до його вух. Старий з’явився на дверях з протяглим красномовним "гм-м-м!"
Загата мовчазної ворожості прорвалась, і Калеб уперше прихильно поглянув на Сема. Течія здолала перепону, але в руслі було ще багато уламків, які повинен був змити час. Старий мисливець ще довго не міг розмовляти з Семом так само невимушено, як з іншими, але мало-помалу він до нього звик.
Всім зробилося весело й радісно, і Ян скористався з цього, щоб звернутися з проханням, яке він давно виношував:
— Містер Кларк, поведіть нас коли-небудь на полювання на єнотів. Ми знаємо одне місце біля річки, де вони цілими зграями роблять наскоки на кукурудзу.
Коли б Ян заговорив про це місяць тому, він одержав би зневажливу відмову. До того, як він побував на могилі Гарні, Калеб, очевидно, відповів би йому:
— Не знаю… Ніколи мені.
Але тепер Калеб ставився до Яна зовсім інакше, і тому він сказав:
— Гаразд, підемо. Хай тільки видасться прохолодний вечір. Тоді собака добре чує сліди.
XX
ПЕРЕМОГА ГАЯ
Xлоп’ята не залишали в спокої старого бабака. Відколи вони вперше його побачили, програма дій у них не мінялась. Кожного ранку о дев’ятій або десятій годині вони плазом добирались до конюшини. Гай звичайно першим помічав запеклого ворога, потім усі разом невдало стріляли, бабак ховався до себе в нору й на цьому все кінчалось. Полювання на бабака ввійшло в них у повсякденну звичку, все одно, що снідання, і набагато більше, ніж миття посуду. Разів зо два старезний сивий гризун ледве зміг врятуватись, але після цього він зробився ще обережнішим. Хлоп’ята з свого боку нічого не виграли, хіба що за винятком Гая; його маленькі безбарвні оченята, й до цього ніби всевидющі, набули тепер виключної гостроти. Спочатку Ян або Сем теж, бувало, частенько знаходили бабака, але потім його завжди помічав один тільки Гай.
Якось уранці Сем підповзав до нори з одного боку, а Гай та Ян — з іншого.
"Бабака немає", подумали вони спершу.