З свого спостережного пункту Ян бачив, як обидві тварини зустрілися ще раз… Почувши сплеск води, він оглянувся й помітив кола, що розбігались біля самого берега майже у нього під ногами. Потім на воді з’явилися брижі в протилежному кінці загати. На мить там майнула коричнева тінь і знову пропала. Трохи перегодом вздовж берега крадькома пробіг мускусний щур і, перепливши загату, сховався під навислим корінням. А за хвилину на поверхні води знову з’явилася видра. Шерсть на ній так облипла, що вона схожа була на чотириногу змію. Видра підпливла до берега, по якому щойно пробігав мускусний щур, і пішла по його слідах. Там, де сліди губились, вона покрутилась на одному місці, понюхала, а потім шубовснула в воду й виринула аж на протилежному березі. Тут вона знову натрапила на слід і кинулась під коріння. Почулась боротьба, ричання, і за дві-три хвилини видра вилізла, тягнучи в зубах мертвого щура. Вона висмоктувала кров і виїдала мозок щура, коли на березі ставка знову з’явилася сіра кішка і зупинилась футів за десять, лицем в лице з видрою.
Водяна ласиця помітила її, але не зрушила з місця. Передніми лапами вона притримувала свою здобич і сердито ричала на кішку. Кішка пильно подивилась на неї, вискочила на високий берег, пробігла у видри над головою, а потім знову сиустилася вниз і пішла своєю дорогою.
Чому першого разу видра побоялася кішки, а тепер кішка побоялася видри? Подумавши, Ян прийшов до висновку, що за звичайних обставин кішка може перемогти видру, але в цьому випадку право було на боці видри, бо вона захищала свою здобич. Знаючи це, кішка уникала сварки. Але та сама кішка не відступила б і перед тисяччю видр, коли б їй довелося захищати своїх кошенят.
Ці дві пригоди відбулися не в один день, але тут вони описані підряд, бо Ян завжди розповідав про них разом на доказ того, що тварини мають деяку уяву про справедливість і несправедливість.
Через кілька днів Яну довелося трохи ближче познайомитися з мускусними щурами. Якось він з Семом вирівнював на ніч "нижній грязьовий альбом", коли раптом шумливий струмінь води хлинув по річковому руслу, яке вже з тиждень було зовсім сухим.
— Звідки це? — здивовано вигукнув Сем.
— Мабуть, прорвало греблю, — з тремтінням у голосі промовив Маленький Бобер.
Хлоп’ята кинулись до греблі й побачили, що здогадка була вірною. На одному кінці виявилась теча, — круглий отвір, проритий мускусним щуром.
Нелегко було закрити діру, але під руками знайшлася лопата, а біля густо вбитих кілків — скільки завгодно в’язкої глини. Хлоп’ятам пощастило не тільки повністю ліквідувати течу, але й забезпечити від руйнування в майбутньому цей відрізок греблі.
Дізнавшись про шкоду, якої завдав хлоп’ятам мускусний щур, Калеб сказав:
— Тепер вам буде ясно, чому бобри так переслідують ондатр. Вони знають, що ондатри в будь-який час можуть попсувати їм греблі, і тому знищують їх, де тільки зустрінуть.
Маленький Бобер рідко коли просиджував годину, щоб не побачити чогось цікавого на болоті. Іншим воїнам невистачало терпіння чекати так довго, до того ж вони не вміли малювати, а за цією роботою непомітно спливає час.
Ян влаштував собі кілька засідок в таких місцях, звідки було найзручніше спостерігати живих істот.
Просто під греблею була невеличка ковбаня, яку облюбували в’юни та раки. Вони були ласою принадою для рибалочок і ворон. В кінці греблі майже завжди бігали тонконогі бекаси, а всюдисуща ондатра лежала на якомусь плоскому камені, мов хутряна шапка. Добре було ховатися й біля того відрізку річкового русла, який вони називали каньйоном. Але найкращий спостережний пункт був у верхній частині загати, звідки все було видно, мов на долоні. Тут просто в тебе перед очима — вода з ондатрами, а часом і з видрами; за водою — болітце, яке існувало й раніше, але помітно збільшилось, коли індійці побудували греблю. Трохи далі можна вже було зустріти полівку чи деркача. А за спиною починався густий високий ліс, де часом зустрічалися куріпки та чорні білки.
Одного разу Ян малював старе розлоге дерево, яке йому дуже подобалось. Нін завжди малював не стільки з любові до самого малювання, скільки з любові до зображуваних предметів.
Ось у полі його зору з’явився дятел. Він довго стукав по стовбуру й, нарешті, витяг з-під кори маленького черв’ячка, затративши на це більше праці, ніж інша пташка на десяток черв’яків. А ось рябенький бурундучок вискочив з-під куща і пробіг мало не по ногах Яна, а потім відскочив убік і сердито зацокотів, злякавшись власної необачності. Десь поблизу некмітлива чубата синичка затягла свою недоречну й непереконливу пісеньку: "Вес-на, вес-на, вес-на…" Темнобуре пухнасте звірятко безшумно вискочило з-під зеленого листя на березі, перестрибнуло через вузеньку заточку, не замочивши навіть кінчиків лапок, зупинилося раз, удруге й, нарешті, сіло на відкритій галявці. Лиш тепер можна було розібрати, що це кролик. Він так довго сидів нерухомо, що Ян встиг зробити з нього ескіз, на що пішло три-чотири хвилини, а потім витяг годинник і почав стежити за ним. Минуло ще три хвилини, перш ніж кролик поворухнувся й почав пастися. Ян придивлявся, що саме він їсть, а чого уникає, але не зміг визначити цього точно.
Великий жук-рогач прогудів над головою кролика й сів поблизу від нього на суху гілку. Кролик, або, точніше, північний заєць "закляк", тобто зіщулився, й немов закам’янів. Але скоро він пізнав у жукові свого старого знайомого і повернувся до обіду. Коли жук полетів знову, він уже навіть не звернув на це уваги.
З’явилася одна ворона, слідом за нею прилетіла друга… "Ні, це не страшно!"
Червоногрудий яструб пискляво закричав у лісі. Кролик чув цей крик, але не злякався. Він знав, що червоні груди його не зачеплять. Але враз після цього над галявкою мовчки почав кружляти великий яструб з червоним хвостом. Кролик миттю "закляк". Червоний хвіст був прикметою його смертельного ворога. І звідки маленьке зайчатко про все це знало?
Кролик закусив ще пучечком конюшини, а потім стрибнув убік і сховався в кущику трави просто посеред галявки. Відкинувши вуха на спину, мов м’які порожні рукавички, він згорнувся там у клубочок і став схожим на звичайнісінький бурозслений моховий нарост. Очевидно, він задрімав на сонечку. Яну страшенно кортіло побачити, чи заплющені в кролика очі. йому розповідали, що ці звірятка навіть сплять з відкритими очима. Але з такої відстані Ян нічого не міг розглядіти. За відсутністю підзорної труби або Гая, питання так і лишилось для нього не з’ясованим.