Думки його обірвав легенький рух біля струмка. Там лежала велика американська липа, повалена грозою. Як більшість дерев цієї породи, вона являла собою суцільне дупло. Стовбур майже повністю ховався в густому плетиві літніх трав, але одна гілляка відламалась і на її місці залишилась діра. З глибини цього темного отвору вистромилась голова з блискучими зеленими очима. За мить звідти вискочила сіра кішка. Вона сіла на сонечку, вмилася лапками, солодко потяглася, потім пройшлася на край колоди й укосом спустилася на дно каньйону. Там вона напилася, граціозними рухами струсила з лапок краплини води і трохи пригладила шерстку. Ян мало не розсміявся, коли побачив, що вона почала уважно вивчати сліди, як він сам вивчав їх перед цим, хоч кішка, очевидно, керувалася більше нюхом, ніж зором.
Вона пішла вздовж струмка, залишаючи на глині цікаві відбитки, які хлопець вирішив при першій нагоді неодмінно перемалювати. Раптом кішка зупинилась і огляділась довкола. Очі її спалахнули зеленим вогнем. Гнучка і лискуча, вона легко стрибнула на трав’янистий берег і зникла.
Все це було звичайним, але те, що домашня кішка жила самотньо в лісі, розпалило цікавість. Яна. Хлопчик зачаровано стежив за кожним рухом кішки, неначе перед ним був небачений дикий звір.
Він завмер на кілька хвилин, сподіваючись, що кішка прийде знову. В цей час трохи вище по струмку тихо зашурхотіли камінці. Ян обернувся й побачив не кішку, а якусь іншу тварину, більшу за неї. В присадкуватому, кремезному звіряті з білими плямами й великим пухнастим хвостом Ян одразу пізнав тхора, хоч до цього часу живим його ніколи не бачив. Тхір ішов неквапливим перевальцем, зосереджено до чогось принюхуючись. Він покружляв біля берега і зупинився майже напроти Яна. Позад нього дріботіло троє маленьких тхорят.
Тхориха-мати обійшла всі сліди, як і кішка. Ян раптом відчув якусь схожість між собою і цими тваринами, які вивчали те ж саме, що й він.
Натрапивши на свіжі сліди кішки, стара тхориха так довго їх обнюхувала, то тхорята встигли її наздогнати. Одне тхореня підійшло до того місця, звідки спускалася кішка. Воно повернуло свій носик по свіжому запаху. Тхориха підбігла до нього, схвильовано заметушилась і полізла на кручу. Малята подерлися слідом за нею, штовхаючи одне одного і сповзаючи з крутого укосу.
Опинившись на березі, стара тхориха тінню метнулася на стовбур і пішла по слідах кішки до отвора в дупло. Вона подивилась, понюхала і гулькнула всередину, так шо зовні виднівся тільки хвіст. До Яна долинуло жалібне нявчання. Тхориха позадкувала з дупла, тягнучи в зубах маленьке сіре кошеня.
Воно голосно нявчало й плювалося, одчайдушно чіпляючись пазурчиками за дупло. Але тхориха була набагато сильнішою і витягла його. Притиснувши кошеня передніми лапками, вона міцніше вхопила його зубами за шию і понесла на дно каньйону. Кошеня запекло відбивалося і, нарешті, боляче подряпало їй око. Смердючий злодій трохи відпустив свою здобич. Кошеня скористалося цим і, зібравши останні сили, почало несамовито нявчати. Його крики відгукнулися біллю в серці Яна. Він уже зібрався кинутись на допомогу, коли в траві майнула сіра тінь, і на місце події вискочила кішка-мати. Очі ь неї палали, шерсть наїжилась, вуха були щільно притиснуті до голови. Вся істота матері-кішки дихала страшною хижою люттю. Із спритністю оленя й відвагою левиці вона стрибнула на чорну розбійницю. Неможливо було навіть устежити за блискавичними ударами її лап. Тхориха нестямно завертіла головою і відсахнулась, але не надовго. Кожен мускул її наливався пекельною злістю і тремтів від напруження, коли кішка, мов сокіл, налітала на неї. Тхориха не встигала ухилятись від страшних пазурів і тільки бризкала смердючою рідиною, заливаючи власних дітей, які штовхалися в неї за спиною.
Кішка рвала зубами й кігтями. Чорна шерсть так і летіла на всі боки. Тхориха зовсім розгубилася й обдавала задушливими бризками не лише кішку, але й саму себе. Голова та шия були в неї жорстоко пошматовані. Повітря насичилось отруйним запахом. Обливаючись кров’ю, вона кинулась шукати порятунку у воді. Очманіла кішка, хоча й не була поранена, теж ледве переводила дух. Вона б погналася за ворогом і далі, аби кошеня, яке забилось під колоду, не почало жалібно пищати. Шаленість матері одразу вляглася. Вона витягла кошеня зовсім неушкодженим, але облитим з ніг до голови вонючою рідиною. Кішка перенесла його в дупло, а сама вийшла й розпрямилась, помахуючи хвостом та кліпаючи почервонілими очима, в які потрапили бризки. Вона знов, мов тигриця, готова була захищати своїх кошенят навіть проти цілого світу.
Одначе тхориха була вже досить покарана. Сяк-так вона спустилася з берега в каньйон, а троє її дитинчат покотилися сторчака, випадково діставши від матері заряд зловонної рідини. Тхориха шкутильгала, залишаючи позад себе кривавий слід і задушливий запах, а вони перевальцем дріботіли за нею.
Ян був зворушений одчайдушною боротьбою старої кішки. З цього дня він перейнявся повагою до всього кошачого роду. Досить було тієї обставини, що звичайна свійська кішка могла переселитися в ліс і жити там з полювання, щоб Ян заніс її до свого списку тварин-героїв.
Кішка насторожено ходила по колоді від дупла, де сиділи її кошенята, до самого краю, і позирала на каньйон. Вона посилено кліпала очима й, очевидно, дуже страждала, але Ян добре знав, то навіть найбільший і найсильніший звір не зміг би її зігнати з цього сторожового поста. Ніхто не може змагатися у непохитній мужності з матір’ю-кішкою, яка захищає своїх малят.
Упевнившись, нарешті, що небезпека минула, вона обтрусила лапки, протерла ними очі й полізла в дупло.
Яке неприємне почуття повинні були пережити бідні кошенята, хоч їх уже й підготувало частково повернення смердючого братіка! Про прихід матері завжди сповіщав чудовий аромат свіжої миші або пташини, змішаний з запахом кішки, настільки знайомим та рідним, що він уже сам по собі обіцяв неабияку радість. Нюх у кошачому житті відіграє першорядну роль. І раптом тепер вхід у дупло заслонила істота, від якої тхнуло ворожим запахом. Отже не дивно, що кошенята наїжились і з пирханням розповзлися по темних кутках. Справи були погані. Вони вже давно зголодніли, та що ж поробиш — мимоволі доводилось терпіти… Дупло так і лишилося смердючим, навіть коли вони повиростали й розбіглися хто куди. 1 ще багато гроз пронеслося над ним, перш ніж остаточно вивітрився запах тхора.