— Ні, ні, Вільям, — втрутилася місіс Рафтен, — так не годиться. Треба дати їм справжні канікули. А ні — то не давай зовсім. Я певна, що хтось із робітників міг би замінити їх на місяць.
— На місяць? Хіба я встановлював строк?
— А чом би й ні?
— Тому що скоро жнива; ніколи вгору буде глянути.
У Рафтена був вигляд людини, яку зненацька загнали на слизьке. Він бачив, що всі настроїлися проти нього,
— Я попрацюю за Яна пару тижнів, якщо вій подарує мені свій малюнок обійстя, — відгукнувся Майкл з протилежного боку стола. — За винятком неділь, — додав він, раптом схаменувшись, бо в неділі в нього були важливіші справи.
— Ну, а я вже заміню його в неділі,— сказав Сі Лі.
— Ви всі проти мене, — пробурчав Вільям з жартівливим замішанням. — Ну, так тому ії бути: нехай побавляться. Гайда.
— Гіп-гоп! — закричав СеМ;
— Ура! — приєднався до нього Ян, виявляючи ще більше захоплення, але менше нестриманості.
— Заждіть, я не кінчив…
— Тату, а свою рушницю нам даси? В лісі не можна жити без рушниці!
— Заждіть, кажу! Дайте хоч слово скінчити… Ви можете піти з дому на два тижні, але йдіть по-справжньому. Сірників і рушниці вам не треба. Я не хочу, щоб діти бавились рушницею, а потім говорили, мов клоун: "я ж не знав, що вона заряджена", і стріляли в кожну пташину, в білок та один в одного. Візьміть свої луки, стріли. Тоді хоч знатиму, що нікому шкоди не наробите. Хліба та інших продуктів матимете вдосталь, але куховарити повинні самі. Якщо ж підпалите мені ліс — нашивайте тоді шкураття: прийду з різкою і посічу на капусту.
Весь ранок пішов на приготування, якими керувала місіс Рафтен.
— Хто ж у вас буде за кухаря? — спитала вона.
— Сем!.. Ян!.. — в один голос вигукнули хлопці.
— Гм! Не годиться звалювати один на одного. Треба встановити чергування по днях. Нехай почне Сем.
Вона показала їм, як готувати вранці каву, як варити картоплю та смажити шинку. Хлопчики повинні були взяти з собою достатню кількість хліба, масла, а також яєць.
— По молоко приходили б краще додому щодня або хоч через день, — напучувала мати.
— А чи не доїти нам корів просто на пасовиську? — бовкнув Сем. — Це більше схоже на індійців.
— Якщо спіймаю вас біля корів — шкуру спущу, — пробурчав Рафтен.
— А яблука та вишні можна красти? — запитав Сем і пояснив: — Ми вживаємо тільки крадені.
— Фруктів можете брати скільки завгодно.
— А картоплю?
— Беріть.
— А яйця?
— Яйця теж, тільки не більше ніж з’їсте.
— А пряники з комори? Справжні індійці так роблять.
— Ні, досить! Треба й честь знати! Ось як ви дотягнете свої пожитки на бівуак? Вантаж, здається, добрячий. Тут ваші постелі, каструлі, сковороди, харчі.
— Ми підкинемо його на бричці до болота, а звідти понесемо по міченій стежці на власних спинах, — сказав Сем і показав у вікно на Майкла та Сі, які саме тягали на подвір’ї мішки із збіжжям.
— Дорога пролягає вздовж струмка. Давайте, зробимо пліт, — запропонував Ян, — і на плоту переправимо все до загати. Оце буде по-індійському!
— Аз чого ви зробите пліт? — запитав Рафтен.
— З кедрових обаполів, збитих цвяхами, — пояснив батькові Сем.
— Ні, на цвяхи я не згоден, — заперечив Ян. — Це не по-індійському.
— І я не дам на це своїх обаполів, — додав Рафтен. — Я так гадаю, що легше й найбільш по-індійському буде перенести все на собі, не ризикуючи до того ж замочити постелі.
Таким чином, думка про пліт відпала. Хлоп’ята на бричці відвезли манаття на берег струмка. Сам Рафтен теж пішов з ними. Він був іще юний душею і щиро співчував хлопчачій вигадці. В його зауваженнях прозирала невдавана цікавість, хоч він і намагався цього не показувати.
— Дайте й мені що-небудь нести, — сказав фермер здивованим хлоп’ятам, коли бричка підкотила до берега.
І він звалив на свої могутні плечі добру половину всього вантажу.
Мічена стежка тяглася не більше, як на двісті кроків, і за дві ходки всі речі були перенесені та акуратно складені перед входом у тіпі.
Сему дуже сподобалось несподіване завзяття батька.
— Ти такий же, як і ми? тату! Правда ж. ти б не відмовився пристати до нас у компанію?
— Я пригадую перші дні життя тут, — відповів Рафтен з тужливою ноткою в голосі.— Скільки разів ми ночували з Калебом Кларком біля цієї самої річки, коли на місці полів стояв ще густий ліс… А ви умієте зробити ліжко?
— Ні,— відповів Сем, хитро підморгнувши Яну. — Покажи нам.
— Гаразд, покажу. Де сокира?
— У нас не водиться сокир, — відповів Ян. — Ось великий томагавк, а це маленький,
Рафтен посміхнувся, взяв "великий томагавк" і, показавши пальцем на низеньку смереку, сказав:
— Ось вам прекрасне дерево на ліжко.
— Воно й горить добре, — додав Ян, милуючись, як Рафтен двома спритними ударами зрубав деревце під корінь і швидко обчухрав плоскі зелені гілки. Потім Рафтен вибрав стрункий молодий ясенок і, поваливши його, розрубав на чотири частини: дві по сім футів, і дві — по п’ять. Під кінець він вистругав з пагонів білого дуба чотири гострих кілки по два фути завдовжки.
— Ну, хлоп’ята, де ви поставите ліжко? — запитав Рафтен і, над чимось замислившись, додав: — Може, ви не хочете, щоб я допомагав? Надумали все зробити самі?
— Ух, як у гарної скво! Поганяй далі! — відповів син і спадкоємець, спокійно умостившись на колоді в позі "індійського гордовитого схвалення".
Батько запитально подивився на Яна, але тон відповів:
— Ми вам дуже вдячні за допомогу. Бачите, ми ще не вирішили, де його ставити. Здається, я десь читав, що краще місце в тіпі — проти дверей і трошечки вбік. Мабуть, там і поставимо.
Рафтен збив з чотирьох колод раму для діжка й поклав її на чотири кілки, вкопаних у долівку. Ян приніс кілька оберемків гілок, які Рафтен почав настилати в ряд, починаючи з узголів’я і ретельно загинаючи кінці під спід. На це пішли всі обрубані гілки смереки, зате після закінчення роботи рама вкрилася щільним шаром м’якої зеленої глиці у фут завтовшки.
— Оце вам індійська перина, пухка та тепла, — пояснив Рафтен. — На землі спати небезпечно, а тут добре. Тепер стеліться.
Коли Сем і Ян покінчили з цією справою, Рафтен сказав:
— Там десь мати поклала маленький брезент. Натягніть йога на жердинах, як положок над ліжком.