Розумно вирішив, що спокій усе-таки ліпший неспокою, а коли так, то нема чого зайвий раз себе турбувати. Укріпила мене в тому рішенні ще одна подія: якось я уздрів біля нашого дому істоту, що увіч скидалася на Леоніду. Моя господиня була тоді в школі, а я вийшов на нетривалу прогулянку. Істота, яка нагадала мені нещасну Переходовцеву жінку, потинялася трохи біля нашого дому, позираючи на нього не без печалі, але у хвіртку зайти не зважилася, зрештою, їй набридло робити вигляд, що гуляє біля річки, — та й погода тоді була непідходяща, — отож вона забралася геть, вряди-годи зупиняючись і позираючи в наш бік. Потому зникла, і цю загадку мені також не судилося розгадати…
Я думаю про все це, лежачи на колінах у своєї господині. Цілий день сьогодні був незвично збуджений; ходив, п’яніючи од голосного синичого дзенькоту; небо наді мною було дивовижно голубе, аж мені почало здаватися, що я сам уже не чорний, а також голубий; удень я не міг заснути — стрибали мені в очах голубі іскри; я прослухав десятки мелодій, що їх продзвонили, спадаючи зі стріх, краплі, — і це все наладнало мою душу на високий, навіть трохи патетичний лад. З таким настроєм я повернувся додому, вже коли господиня прийшла з роботи. Вона, на противагу мені, була сьогодні задумана й пригнічена, а біля вуст у неї залягла знайома мені сумна складка. У цей вечір вона мене добряче нагодувала, а що я цілий день тинявся між калюж, це не обтяжило мого шлунка. Господиня сьогодні не вмикала навіть телевізора, а довго стояла на ґанкові, наче вслухалась у свіжий, із легким, бадьорим морозцем вечір. Я теж стояв біля неї, той вечір вливав у мене могутні, запаморочливі хвилі, і коли б не чекав я приходу Мурки, безсумнівно покинув би господиню й рушив назустріч сутінкам і цьому бентежному подихові, не сприймати якого — значить утратити віру в життя. Господиня моя відчувала, певне, те саме, вона закинула голову, і я помітив на щоках у неї лискучі струмені, в яких заламували свої променята зорі.
Подруга-2 сьогодні не прийшла, тож господиня сіла в мій фотель і почала мене пестити, а на мою голову скотилося кілька сльозин. Я був сьогодні великодушний і терплячий; хай буде так, думав я: весна і hinc illae lacrimae[29], зате в домі нашому мир.
Кватирку було відчинено, з двору через неї проникав свіжий і запаморочливий дух. Я напружився, упиваючись ним, а водночас піддававсь і теплій ласці господині — кожен може зрозуміти, що в цей мент я таки чекав пісні, котра от-от спалахне за моїм вікном. Тоді я зможу піддатися великому афектові, що ним напоює нас, земних істот, матінка наша Натура; маю віддати весні належне, а вона, сподіваюся, мене за це одухотворить.
Господиня моя тим часом все ще плакала, і я подумав, що, може, в неї ті ж таки емоційні комплекси…
Ні, я не встиг додумати цієї думки. За вікном пролунала палка, як вогонь, пісня. Я стрепенувся і, хоч руки господині зробили несміливу спробу мене затримати, рвонувся до кватирки. Весна кликала мене, і я помчав їй назустріч.
1978 р.
15 — Тобто там, де вирощували виноград.
16 — Шуршових — напівземлянок.
17 — Розумному доводиться інколи мовчати (лат.).
18 — Нічому не треба дивуватися (лат.).
19 — З першого погляду (лат.).
20 — Девот — святоша (лат.).
21 — Тернистим шляхом до зірок (лат.).
22 — Становище зобов’язує (франц.).
23 — Нюхова ділянка слизової оболонки носа (лат.).
24 — Смаковий отвір (лат.).
25 — Тримайся того, що добре (лат.).
26 — Кожен не може робити все (лат.).
27 — Без особливих труднощів (лат.).
28 — Тобто без щита, ощепу, арканів і вірьовок.
29 — Звідси ці сльози (лат.).