Розділ 2
Урок французької
Коли наступного ранку Сара зайшла до класу, всі витріщились на неї очима, сповненими цікавості. До цього часу всі учениці — починаючи з Лавінії Герберт, яка в свої неповні тринадцять почувалася майже дорослою, і закінчуючи чотирирічною Лотті Лег, наймолодшою з вихованок, — уже чули пр, о Сару багато всього. Вони вже знали напевне, що міс Мінчін вважатиме новоприбулу зразковою ученицею, бо її присутність тут — вияв високої довіри до пансіону. Кільком дівчаткам навіть вдалося мигцем побачити її покоївку — француженку Марієт, яка приїхала напередодні. Лавінія проходила повз кімнату Сари саме тоді, коли двері були відчинені, й помітила, як покоївка розкладала речі з коробок, доставлених із магазинів із запізненням.
— Там було повнісінько нижніх спідниць, оторочених мереживними рюшами — просто незліченними низками рюшів, — прошепотіла вона своїй подрузі Джессі, нахилившись над підручником з географії. — Я бачила, як вони викладали їх із коробок. А ще я чула, як міс Мінчін казала міс Амелії, що її одяг занадто пишний, як на дитину, — аж сміховинний. Моя мама каже, що діти повинні вдягатися скромно. А зараз на ній одна з тих нижніх спідниць. Я бачила мереживо, коли вона сідала.
— А ще на ній шовкові панчохи! — шепотіла у відповідь Джессі, теж схилившись над географією. — І які ж у неї крихітні ніжки! Ніколи не бачила, щоб хтось мав такі маленькі ступні.
— Пхе, — злісно пхикнула Лавінія. — Це просто її черевички так зроблені, щоб нога виглядала меншою. Моя мама каже, що навіть велика ступня може виглядати маленькою, якщо над взуттям попрацює вправний швець. І я думаю, що вона зовсім не гарна. У неї очі такого дивного кольору.
— Вона не гарненька, як інші, — сказала Джессі, метнувши швидкий погляд через кімнату, — але на неї хочеться подивитися ще раз. Вона має страшенно довгі вії, а от очі в неї просто зеленкуваті, нічого особливого.
Сара тихенько сиділа на своєму місці. Вона чекала, що їй скажуть робити. Розмістили нову вихованку біля столу міс Мінчін. Дівчинку зовсім не бентежило те, що за нею воднораз спостерігає стільки пар очей. Їй було цікаво, тож вона спокійно озиралася на дітей, які дивились на неї. Сара хотіла дізнатися, про що вони думають, і чи подобається їм міс Мінчін, і чи переживають вони за свої уроки, і чи татко котроїсь із них схожий на її власного. Сьогодні вранці вона довго говорила з Емілі про свого татка.
— Зараз він у морі, Емілі, — розповідала дівчинка. — Ми мусимо бути хорошими подругами одна одній і розповідати про все-все, що тільки станеться. Емілі, поглянь на мене. Ти маєш найпрекрасніші очі, які мені тільки доводилося бачити. Як би я хотіла, щоб ти вміла говорити!
Сара мала химерну уяву й полюбляла вигадувати різні цікавинки. Одна з її вигадок стосувалась Емілі — дівчинка вдавала, ніби лялька насправді жива й чує її та розуміє. Тож коли Марієт одягнула Сару в темно-синю шкільну форму та зав'язала їй волосся темно-синьою стрічкою, дівчинка попрямувала до Емілі, що сиділа на власному стільчику, і дала їй книгу.
— Почитай сама, доки я буду внизу, — мовила Сара.
Вона помітила, що Марієт дивиться на неї з цікавістю, тож звернулася до покоївки із серйозним виразом обличчя:
— Знаєте, що я думаю про ляльок? — сказала Сара. — Вони багато що можуть робити потайки від нас. Можливо, Емілі насправді вміє читати, розмовляти чи ходити, але вона робить це тільки тоді, коли в кімнаті немає людей. Це її секрет. Розумієте, якби люди знали, що ляльки все це вміють робити, вони би примушували їх працювати. Тож, можливо, вони домовилися між собою тримати все це в таємниці. Якщо ви лишатиметесь у кімнаті, Емілі просто сидітиме тут і дивитиметься поперед себе. Та коли ви вийдете, вона почне читати, чи ж, може, дивитиметься у вікно. А потім, коли вона почує чиїсь кроки, мерщій поспішить назад, скочить у свій стільчик і вдаватиме, ніби сиділа там увесь час.
"Comme elle est drole!"[6] — подумки відзначила Марієт, а коли спустилася сходами вниз, то розповіла про все старшій покоївці. По правді, їй уже починала подобатись ця маленька дивакувата дівчинка з розумним обличчям і чудовими манерами. Раніше вона дбала про зовсім не таких увічливих дітлахів. Сара була дуже приємною дитиною, вона так мило, поштиво казала: "Якщо ваша ласка, Марієт", "Дякую, Марієт" — це не могло не тішити. Марієт похвалилася старшій покоївці, що дівчинка дякує їй так, ніби звертається до леді.
— Вона ніби принцеса, ця крихітка, — сказала Марієт. Покоївка справді раділа, що отримала це місце — маленька господиня дуже їй подобалась.
Кілька хвилин Сара сиділа на своєму місці в класі, а інші учениці так само пильно її вивчали. Зрештою міс Мінчін поважно постукала по столу.
— Панночки, — мовила вона. — Хочу представити вам вашу нову співученицю.
Усі дівчатка підвелися, і Сара теж.
— Сподіваюсь, ви добре ставитиметесь до міс Кру. Вона щойно прибула до нас із дуже далеких країв — аж із Індії. Коли закінчаться уроки, вам слід буде познайомитись.
Вихованки церемонно вклонилися, а Сара зробила маленький реверанс. Потім усі сіли на свої місця і знову заходилися пильно вдивлятись.
— Саро, — промовила міс Мінчін таким тоном, яким звикла висловлюватись у класі, — підійдіть до мене.
Вона взяла книгу зі столу і заходилася гортати сторінки. Сара ввічливо підійшла.
— Ваш тато найняв покоївку-француженку, — мовила міс Мінчін. — Тож я дійшла висновку, що він хотів, аби ви приділяли особливу увагу вивченню французької мови.
Сара збентежилася.
— Певно, він її найняв, — сказала вона, — бо він… він думав, що вона мені сподобається, міс Мінчін.
— Боюся, — промовила міс Мінчін, кисло посміхнувшись, — що вас надміру розбалували. Тож тепер вам завжди здається, ніби все робиться на догоду вашим примхам. А в мене склалося враження, що ваш тато хотів, аби ви вчили французьку.
Якби Сара була старшою або менше дбала про те, щоб завжди виявляти ввічливість, вона би все пояснила кількома словами. Та зараз дівчинка відчула, що її щоки зрадницьки червоніють. Міс Мінчін була суворою і дуже поважною персоною — вона здавалася цілком переконаною в тому, що Сара не знає ані словечка французькою. Тож дівчинці було якось незручно виправляти міс Мінчін. Насправді ж Сара навіть не могла пригадати, коли вона вивчила французьку. Батько говорив із нею цією мовою з того часу, коли вона була немовлям. Її мати була за походженням із Франції, капітан Кру обожнював цю мову, тож так склалося, що Сара завжди чула її та знала не гірше за рідну.